ПРОМЕТЕЙ – ЙОГАНН ВОЛЬФГАНГ ГЕТЕ (1749-1832) – ПРОСВІТНИЦТВО ЯК ІСТОРИЧНА ДОБА
Вгорни небо твоє, Зевсе,
Імлою хмар,
Вчини, як отой хлопчак,
Що толочить будяки,
Влучай в дуби й верхів’я гір, –
Тільки мою землю
Мені залиши
І мою хатину, будовану не тобою,
І вогнище моє
Із розжареним приском,
Якому ти заздриш.
Не знаю нікого біднішого
Під сонцем, ніж ви, богове!
Нещедро ви живлите
Данням офір
І дихом молитов
Вашу величність.
Ви б геть змарніли, якби
Не жебраки і діти,
Дурники, повні надії.
Коли я був малий, тоді,
Не знаючи, що, де і як,
Звертав свої заблудлі очі
До сонця, чи нема там вгорі
Вуха, що скарги мої почуло б,
Серця, що так, як моє,
Пригноблених би пожаліло.
Хто допоміг
Гордість титанів мені здолать?
Хто від смерті мене врятував,
Від долі раба?
Чи не ти само це звершило,
Серце, в паланні святім?
Чи не палало, юне й добре, ти,
Марно дякуючи за рятунок
Тому, хто спить у високості?
Тебе шанувати? Чому?
Може, зм’якшив ти колись
Болі знедоленим?
Може, притишив колись
Сльози настрашених?
Чи не всемогутній Час
Мужа із мене викував?
Чи не одвічна судьба
Владує і мною, й тобою?
Либонь, ти гадаєш,
Що зненавидіти життя я мушу,
Втекти десь в пустелю,
Бо не всі вже
Пуп’янки мрій достигли?
Ні, тут я сиджу і формую
Людей на свій образ –
Поріддя, що подібне до мене,
Щоб мучитися, щоб ридати,
Щоб втішатися, щоб радіти,-
І зневажати тебе,
Як я!
Переклад Миколи Бажана
Саме просвітники, а поміж них і Гете, відродили увагу європейців до образу Прометея. В античній міфології титан Прометей був постаттю неоднозначною. З одного боку, він – звичайнісінький хитрун, який допоміг людям обдурити Зевса під час першого жертвоприношення та ще й украв для них вогонь з Олімпу. Тож і покараний Громовержцем був справедливо і законно. З іншого боку, Прометей, син богині Феміди, був батьком людства, якому не лише подарував цивілізацію, а й заради нього пішов на самопожертву і кинув виклик тирану Зевсу, принісши людям іскру божественного вогню (розуму, просвіти). Прометей у Гете – бунтар, тираноборець, творець, який готовий брати відповідальність за своє життя і не залежати від богів.
Спочатку образ Прометея з’явився у Гете в драматичному творі, який дійшов до нас у фрагментах. Ода “Прометей” (1774) була написана пізніше як самостійний текст, хоча поет стверджував, що твір – монолог Прометея – повинен був відкривати ІІІ акт драматичного фрагмента. Гете оспівує Прометея як уособлення творчої сили людини, її неприборканої енергії.
Для свого твору поет обирає форму оди – ліричного жанру, що урочисто і піднесено оспівує важливі суспільні чи історичні події або діяльність історичних осіб. За канонами класицизму, ода починалася заспівом, у ній оспівувалися високі й важливі теми, вона мала чіткий фінал і була насичена міфологічними образами. Дозволявся так званий ліричний безлад, коли поет переходив з одного мотиву на інший.
Прометей звертається до Зевса з вимогою залишити його в спокої. Титан зневажає богів, бо переконаний, що вони нічим йому не допомогли і він їм нічим не зобов’язаний. Свої надії він покладає на людей, яких формує “на свій образ, щоб мучитися, щоб ридати, щоб втішатися, щоб радіти, – і зневажати” богів.
1. Пригадайте, що ви дізналися про Прометея на уроках зарубіжної літератури. Порівняйте розповідь Прометея про його благодіяння людям (Есхіл “Прометей закутий”) та оду Гете. Що їх об’єднує, у чому вони різняться?
2. Як ви розумієте вислів “Не знаю нікого біднішого під сонцем, ніж ви, богове”?
3. У чому Прометей звинувачує богів? Чому у вірші так багато питальних речень?
4. Чи відповідає вірш Гете формі класицистичної оди? Чи випадково для вірша про Прометея поет обрав саме цю форму, відому ще з античності?
(2 votes, average: 3.00 out of 5)