Природа завжди огортає людей темрявою і вічно пориває до світла: Йоганн Гете – Просвітництво
Літературний багаж. Пригадайте, з яким “освіченим монархом” познайомився Шиллер 1784 р. Який титул отримав поет унаслідок цього знайомства? Які ліричні жанри теорія класицизму визнавала “високими”?
Иоганн Вольфганг Гете народився в давньому торговому місті Франк-фурті-на-Майні. Його батько, імперський радник, колишній адвокат, був людиною педантичною, вимогливою і чесною. Від нього Иоганн успадкував потяг до знань. Мати, взірець сердечної теплоти й мудрості, розвивала схильність сина до фантазування. Одним з прямих предків Гете по жіночій лінії був видатний німецький художник XVI ст. Лукас Кранах Старший.
Йоганн рано долучився до світу літератури: прочитав “Іліаду” Гомера, “Метаморфози” Овідія, твори Вергілія в оригіналі. Його батько був з тих, хто, не задовольнивши власних амбіцій, намагається дати дітям більше можливостей для розвитку. Тож 1765 р. юний Гете вирушив до Лейпцига, де вступив до університету. Вищу освіту він завершив у Страсбурзькому університеті (1770), захистивши дисертацію на звання доктора права.
Важливий вплив на творчість Гете справила зустріч із філософом і письменником Й. Г. Гердером, який ознайомив його зі своїми поглядами на природу й культуру. Гердер з великою повагою ставився до народної творчості й саме її вважав зразком справжньої поезії. Натхнений цією ідеєю Гете зацікавився фольклором, що позначилося на його ранній ліриці. Саме в той період – у двадцять два роки – митець написав вірш “Травнева пісня”.
Гете змолоду вважали літературним ватажком свого покоління. Його історична драма “Гец фон Берліхінген” (1773) і роман у листах “Страждання молодого Вертера” (1774) були культовими молодіжними книжками тієї доби. Саме їх найбільше любив юний Шиллер.
Щодо цих творів видатний український літературознавець О. Білецький слушно зазначив: “Гете не пощастило ні в історичній драмі, ні в романі із сучасного йому німецького життя знайти справжнього героя, який відповідав би сміливим мріям і потаємним сподіванням передової молоді того часу. Гец і Вертер гинуть. Так і в Шиллера бурхливий протест Карла Моора (“Розбійники”) і Фердинанда (“Підступність і кохання”) розбивається об нездоланну стіну суспільних відносин, свідчить не про силу героїв, а про їхню слабкість”.
Утім, була ще надія на античність, яка зазвичай “позичала” сильних героїв наступним поколінням. Тож на початку 1770-х років Гете розпочав роботу над драмою про Прометея. Однак він не впорався із цією темою в жанрі драми, від твору лишилися тільки фрагменти. Одним з тих уривків тривалий час вважали оду, або гімн, “Прометей”. А вже згодом гетезнавці встановили, що цю оду (або гімн) було написано найімовірніше в тих-таки 1770-х роках, але як окремий, самостійний твір. Вочевидь, усі ідеї та залишки сил, витрачених на нереалізований драматичний задум, Гете вклав у цей ліричний твір.
“Борець від природи”, гетевський Прометей не погоджується на будь – який компроміс із володарем світу Зевсом. На думку титана, правитель, який не дбає про долю та щастя людства, заслуговує лише на презирство. Ні муки, ні обіцянки не можуть змусити Прометея поступитися своїм максималізмом.
Що ж до автора “Прометея”, то він “борцем від природи” не був. Приставши на спокусливу пропозицію свого вельможного друга герцога Веймарського Карла Августа, у 1775 р. Гете розпочинає кар’єру при його дворі, аби за сорок років по тому обійняти посаду прем’єр-міністра. У 1782 р. він отримує дворянство й стає президентом палати.
Йоганн Гете (1749-1832)
Коментар архіваріуса
У 1786 р. Гете взяв тривалу відпустку й вирушив до омріяної Італії – країни вічної весни й поезії. Саме в той час, коли поет перебував в Італії, Шиллер приїхав до Веймара, який уже не перший рік претендував на звання центру німецької літератури. Тут Шиллер співпрацює з журналом відомого письменника К. М. Віланда, видає часопис “Талія”, знайомиться з Гердером та іншими видатними вченими й літераторами. У 1788 р. до кола його знайомих увійшов і Гете, але протягом перших п’яти років їхнє спілкування обмежувалося звичайною ввічливістю. До того ж 1789 р. Шиллер переїхав до Єни, де отримав посаду екстраординарного професора історії та філософії в тамтешньому університеті.
Утім, Гете часто навідувався до Єни, щоб узяти участь у насиченому університетському житті. І от у липні 1794 р. після засідання Єнського товариства природознавців Гете й Шиллер удвох вийшли на вулицю, продовжуючи жваво обговорювати щойно почуту доповідь. Так вони дійшли до квартири Шиллера. Там Гете почав захоплено пояснювати свою теорію метаморфози рослин (адже він був не лише письменником, мистецтвознавцем, істориком, філософом, політологом, а й відомим природознавцем). Гете малює схему рослини, розповідає, як дослідним шляхом відкрив існування “прарослини”. Шиллер заперечує: “Це не дослід, а ідея!”. Відтоді протиставлення емпіричного (дослідного) і апріорного (ідейного) пізнання світу стане важливою темою їхнього листування – згодом одного з найкращих епістолярних творів світової літератури (Гете опублікував його 1828 р.).
Веймарський театр
Е. Рітшель. Пам’ятник Гете і Шиллеру. Веймар. 1857 р.
Однак не тільки листуванням відзначилася ця дружба, не лише воно увійшло до скарбниці людства як плід співтворчості двох геніїв. Того знаменного літа 1794 р. митці розпочинають спільну діяльність: видають журнали, друкують літературні маніфести, відповідають опонентам у жвавій полеміці.
Творча співпраця Гете й Шиллера мала на меті насамперед теоретичне осмислення й практичне розв’язання тих завдань, що постали перед літературою в новий, пореволюційний, період. Шукаючи ідеальної форми, ці найавторитетніші європейські письменники кінця XVIII – початку ХІХ ст. звернулися до античного мистецтва. У ньому вбачали вони найвищий взірець зображення людської краси.
Так починається останній період розвитку європейського класицизму, відомий під назвою веймарський класицизм. Аби повернути сучасників до споглядання й античних ідеалів, Гете і Шиллер самі повертаються до “чистої” літературної творчості, яку обидва на той час фактично припинили.
У 1799 р. поети заснували Веймарський театр, який відразу став провідним театром Німеччини. На його сцені з великим успіхом відбулася прем’єра Шиллерової трагедії античного жанру, пафосу й сили “Марія Стюарт”. Надзвичайно плідною виявилася друга половина 90-х років і для Гете. Він відредагував і оприлюднив цикл віршів “Римські елегії”, завершив театральний роман “Роки навчання Вільгельма Мейстера”, продовжив роботу над трагедією “Фауст” – справою всього свого життя.
Коментар філолога
Головний герой трагедії “Фауст” – відомий ще в середньовічній Німеччині літературний персонаж. Це вчений, філософ, який продав душу дияволу й натомість отримав необмежені можливості пізнання земного світу й владу над ним. У Гете Фауст повертає собі молодість, за допомогою диявольських чарів домагається любові простої дівчини Гретхен, та, швидко збайдужівши, кидає її напризволяще. У період веймарського класицизму Гете відправляє Фауста, для якого немає перешкод ні в просторі, ні в часі, до Давньої Греції, де герой має пізнати античний ідеал і завоювати прихильність самої Єлени Прекрасної. Що з того вийшло – стане відомо вже за межами веймарського класицизму, який геній Гете переросте так само, як він переріс усі інші віяння доби.
У 1790 р. Гете оприлюднив твір “Фауст. Фрагмент”. Проте “фрагмент” не виправдав сподівань прихильників його таланту. Не задовольнив він і самого поета, який уже в деталях продумав план продовження твору.
Унікальність “Фауста” полягає в тому, що він є передусім поетичним щоденником останнього з просвітителів; щоденником пізнього Просвітництва й водночас – підсумком Просвітництва в цілому. “Фауст – це сам Гете на різних стадіях розвитку його особистості”, – влучно зауважив О. Білецький.
Як своїми ідеалами, так і своїми проблемами пізнє Просвітництво багато в чому відрізняється від раннього.
Веймарський класицизм Гете й Шиллера – це, зокрема, спроба на практиці оновити літературну теорію. Так, на відміну від французьких митців, німецькі класицисти надавали великого значення таким суто національним напівфольклорним жанрам, як балада. У творчості Гете й Шиллера рік 1797-й навіть називають “баладним”, адже саме тоді вони створили свої “взірцеві” балади. Однак парадокс жанрів, тісно пов’язаних з фольклором, виявляється в тому, що вони погано піддаються теоретичному регулюванню. Дослідники й досі з усіх балад Гете віддають перевагу раннім, а серед них – “Вільшаному королю” (1782).
Коментар філолога
Твір “Вільшаний король”, написаний як вступна пісня до музичної п’єси “Рибалка”, згодом набув самостійного значення. На його створення Гете надихнула данська народна балада, опублікована Гердером у збірці “Голоси народів у їхніх піснях”. Сюжет балади такий: дочка короля ельфів, яку наречений Олуф зустрів у нічному лісі, насилає на нього смертельну хворобу; Олуф не доживає до свого весілля, наречена бачить його вже мертвим.
Зміст пісні суто міфологічний. Тут у фантастичній формі відобразився забобонний страх середньовічної людини перед таємничими силами природи, утіленням яких, зокрема, є ельфи. Однак Гердер данське слово “Eller” переклав як “die Erie” – вільха. Так король ельфів (Ellerkonge) перетворився на вільшаного короля.
Назва балади Гете досі викликає запитання, оскільки невідомо, чи знав поет про помилку Гердера та про народні повір’я, пов’язані з болотистими землями, укритими вільхою та вербою. Адже, за німецькими міфами й легендами, саме в болотних вільшаниках мешкають духи, морок яких смертельно небезпечний для людей. Тому-то й стовбур вільхи червоніє, ніби стікає кров’ю, коли розколоти його вертикально навпіл…
Гете любив повторювати, що “природа завжди огортає людей темрявою і вічно пориває до світла”. І це – одна з найбільших суперечностей, з якими стикнулося Просвітництво у своєму прагненні пізнавати й перетворювати світ, пізнавати й перетворювати саму людину.
Якщо людина – це “чиста дошка” (теза, з якої розпочиналася філософія Просвітництва), то наука є вищою за мистецтво, художню літературу. А художня література, створена за правилами науки (теорії літератури), – вищою за фольклор, який “поширює забобони”. Відповідно свідомість дорослого освіченого чоловіка – вища за дитячий страх. І коли палкому просвітителю заперечили б, що у світі є чимало такого, чого сучасна наука пояснити не в змозі, він напевно зауважив би, що тільки “сучасна”.
Однак людині, у якої невідома хвороба забрала дитину, не легше від того, що колись наука пояснить цей випадок. А народу, який потерпає від війни, байдуже, що колись історики проаналізують її причини й наслідки. Люди розповідають свої “нереальні” історії, прикрашаючи їх “фантастичними” подробицями. І в цьому, дивна річ, знаходять розраду…
Перевірте себе
1. Чому Німеччина, що до середини XVIII ст. перебувала на периферії літературного розвитку Європи, на цьому етапі стала його центром? Назвіть імена німецьких філософів і письменників XVIII ст., у творчості яких пролунали принципово нові ідеї.
2. Що ви знаєте про життя Й. В. Гете? Готуючись до відповіді, пригадайте матеріал, засвоєний у попередніх класах.
3. Які ознаки Просвітництва як літературно-художнього напряму притаманні творчості Гете? Схарактеризуйте значення спільної діяльності Гете й Шиллера для світової літератури.
4. Який вплив на творчість Гете справили просвітницькі ідеї Гердера?
Перед читанням. Читаючи вірш Гете, написаний під впливом ідей Гердера, зверніть увагу, як у ньому втілено теми молодості, кохання, радості, щастя. Пригадайте, як робить це Шиллер в оді “До радості”. Поміркуйте, чим зумовлена відмінність між двома поезіями.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)