Природно-осередкові захворювання
Велика група паразитарних та інфекційних захворювань характеризується природною осередкованністю. Для них характерні наступні ознаки:
- Збудники циркулюють у природі від однієї тварини до іншої незалежно від людини; Резервуаром збудника служать дикі тварини; Хвороби поширені не повсюдно, а на обмеженій території з певним ландшафтом, кліматичними факторами і біогеоценозами.
Компоненти природного вогнища:
- Збудник; Сприйнятливі до збудника тварини – резервуари; Відповідний комплекс природно-кліматичних умов, в якому існує даний біогеоценоз.
Особливу групу природно-вогнищевих захворювань складають трансмісивні хвороби, такі, як:
- Лейшманіоз; Трипаносомоз; Кліщовий енцефаліт і т. д.
Тому обов’язковим компонентом природного вогнища трансмісивного захворювання є також наявність переносника.
Категорію захворювань з природною осередкованністю виділив академік Е. Н. Павловський в 1939 році на підставі експедиційних, лабораторних та експериментальних робіт. В даний час природно-вогнищеві захворювання активно вивчають у більшості країн світу. Освоєння нових, незаселених або малообжитих територій призводить до відкриття і нових, невідомих раніше природно-вогнищевих захворювань.
Природно-вогнищеві захворювання поширені широко.
Їх збудниками можуть бути віруси, бактерії, найпростіші, черви й ряд паразитичних членистоногих.
Приклади вірусних захворювань з природною осередкованністю:
- Кліщовий і японський енцефаліт; Жовта лихоманка; Сказ.
Бактеріальні захворювання з природною осередкованністю:
- Чума; Туляремія; Сибірська виразка; Бруцельоз; Ку-лихоманка; Лихоманка цуцуга-Муші та ін.
Протозойні хвороби:
- Балантидиаз; Лейшманіози; Трипаносомози; Токсоплазмоз.
Гельмінтози:
- Опісторхоз; Філяріатози; Дракункулез і багато інших.
Встановлено, що природно-вогнищевий характер мають і багато пріонових хвороб людини, такі, як:
- Хвороба Крейцефельда-Якобса; Фатальне сімейне безсоння; Губчаста енцефалопатія; Спонгіформний міозит та ряд інших.
Зараження людини відбувається при поїданні недостатньо термічно оброблених м’яса і мозку заражених диких і домашніх копитних, включаючи корів, оленів, кіз і овець, а також у випадках канібалізму. У природних умовах травоїдні тварини заражаються, поїдаючи рослини, що знаходилися у контакті з продуктами виділення хворих або з трупами загиблих тварин. Це свідчить про високу стійкість пріонових білків до седових факторів.
У зв’язку з тим що канібалізм є все ж основним шляхом зараження пріоновими хворобами, є гіпотеза, що їх виникнення являється еволюційним механізмом, що спрямований на відбраковування особин, що поїдають представників свого виду, і сприяє таким чином збереженню його цілісності і стійкості. Однак попадання великих доз патогенних пріонів в організм призводить до подолання міжвидових бар’єрів.
Саме тому людина, поїдаючи м’ясо заражених корів, оленів та інших травоїдних тварин, може заражатися хворобами цієї групи.
В умовах сучасного тваринництва, котрий придбав промисловий характер, коли сільськогосподарські тварини містяться не на пасовищах, а на фермах, і відгодовуються в основному комбікормами, важливими компонентами яких є кісткове борошно, сублімована кров та інші продукти тваринного походження, зростає ймовірність їх зараження пріоновими хворобами, наприклад, добре відомим “коров’ячим сказом” – губчастою енцефалопатією великої рогатої худоби.
Деякі природно-вогнищеві захворювання характеризуються ендемізмом, тобто зустрічаються на строго обмежених територіях. Це пов’язано з тим, що збудники відповідних захворювань, їх проміжні господарі, тварини-резервуари або переносники зустрічаються тільки в певних біогеоценозах.
Так, тільки в окремих районах Японії розселені чотири види легеневих смоктальщиків з p. Paragonimus. Розселенню їх перешкоджає вузька специфічність щодо проміжних господарів, які живуть тільки в деяких водоймах Японії, а природним резервуаром є такі ендемічні види тварин, як японська лугова миша або японська куниця.
Віруси деяких форм геморагічної лихоманки зустрічаються тільки в певних зонах Східної Африки, тому що тут розташований ареал їх специфічних переносників – кліщів з р. Amblyomma.
Добре відомі природно-вогнищеві захворювання, викликані лентецами p. Diphyllobothrium, поширеними в деяких районах Сибіру. Так, на оз. Байкал відомо кілька видів стрічкових черв’яків, які зазвичай паразитують у чайок. Заражаються цими черв’яками при ковтанні інвазированої риби, наприклад байкальського омуля.
Риби заражаються при поїданні рачків, а ті, в свою чергу, стають проміжними господарями гельмінтів від фекалій птахів, що потрапляють у воду.
З’ївши заражену рибу, захворіти діфілоботріозом цієї групи може і людина.
Існують природно-вогнищеві захворювання, що мають більш широкий ареал. Так, в басейні річок Обі і Іртиша, а також у деяких інших зонах Сибіру та Східної Європи поширене захворювання опісторхоз, що зустрічається у ведмедів, видр, кішок, вовків, лисиць, а також у людини. Збудник цього захворювання – котячий сисун, розселення якого обмежується, ймовірно, комплексом природно-кліматичних факторів.
Про це свідчить те, що найближчий родич цього паразита, сисун віверри, зустрічається тільки в Південно-Східній Азії і не виходить за межі цього регіону, будучи, таким чином, компонентом східноазиатських тропічних біогеоценозів.
Деякі природно-вогнищеві захворювання зустрічаються практично повсюдно. Це такі захворювання, збудники яких, як правило, не пов’язані в циклі свого розвитку із зовнішнім середовищем і вражають найрізноманітніших господарів.
До захворювань такого роду відносяться, наприклад:
- Токсоплазмоз; Трихінельоз.
Цими природно-осередковими хворобами людина може заразитися в будь-якій природно-кліматичній зоні і в будь-якій екологічній системі.
Абсолютна ж більшість природно-вогнищевих хвороб вражає людину тільки в разі потрапляння його у відповідний осередок (на полюванні, риболовлі, в туристичних походах, в геологічних партіях і т. д.) за умов його сприйнятливості до них. Так, тайговим енцефалітом людина заражається при укусі інфікованим кліщем, а опісторхозом – з’ївши недостатньо термічно оброблену рибу з личинками котячого сисуна.
Профілактика природно-вогнищевих захворювань представляє особливі складності. У зв’язку з тим що в циркуляцію збудника буває включено велику кількість господарів, а часто і переносників, руйнування цілих біогеоценотичних комплексів, що виникли в результаті еволюційного процесу, екологічно нерозумно, шкідливо і навіть технічно неможливо. Лише в тих випадках, якщо осередки невеликі і добре вивчені, можливо комплексне перетворення таких біогеоценозів в напрямку, що виключає циркуляцію збудника.
Так, рекультивація опустинених ландшафтів із створенням на їх місці зрошуваних садівничих господарств, що проводиться на тлі боротьби з пустельними гризунами та москітами, може різко знизити захворюваність населення лейшманіозу.
У більшості ж випадків природно-вогнищевих хвороб профілактика їх повинна бути спрямована в першу чергу на індивідуальний захист (запобігання укусів кровосисними членистоногими, термічна обробка харчових продуктів тощо) відповідно до шляхів циркуляції в природі конкретних збудників, профілактичні щеплення, а іноді і профілактичне медикаментозне лікування.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)