Роль природно-наукових основ в психології
Природно-наукові основи психологічної науки описуються особливою галуззю знань – фізіологією вищої нервової діяльності (ВНД) або психофізіологією. Вона ставить перед собою наступні завдання:
вивчення нервових структур і центрів, діяльність яких пов’язана з психічними процесами і поведінкою людини;
пізнання фізіологічних механізмів психічної пізнавальної діяльності (сприйнять, пам’яті, мислення, емоцій, волі) і поведінки;
продовжувати розробку вчення про умовні рефлекси;
вивчення безумовних рефлексів і інстинктів людини і тварин.
В цілому природно-наукові основи дозволяють забезпечувати психології правильне осмислення:
1) знань про взаємозв’язки психології з іншими природничими дисциплінами. Психологія спирається не тільки на фізіологію ВНД, а й на інші природно-наукові дисципліни, наприклад біологічні та медичні, так як вони допомагають краще зрозуміти психіку;
2) уявлень про структуру і специфіку функціонування нервової системи людини. Нервова система людини є фізіологічним носієм психіки людини (неточно розуміючи структуру і специфіку функціонування нервової системи, неможливо правильно досліджувати психічну діяльність і поведінку людини);
3) уявлень про взаємозв’язки нервової системи та психіки людини. Вони грунтуються на теорії функціональних систем П. К. Анохіна, відповідно до якої психічна і фізіологічна діяльність складають єдине ціле, в якому окремі механізми об’єднані спільним завданням і метою в спільно діючі комплекси, орієнтовані на досягнення корисного, пристосувального результату (саме з цієї причини тепер є всі передумови для більш точного і повного вивчення не тільки діяльності психіки, але і самої нервової системи);
34
4) знань і врахування закономірностей вищої нервової діяльності людини. Закономірності ВНД дозволяють правильно осмислити особливості функціонування таких складних психічних феноменів, як динамічний стереотип, перша і друга сигнальна системи, функціональні системи психіки і акцептор дії;
5) істинних уявлень про сутність рефлексів головного мозку. Рефлекси головного мозку є головними механізмами пристосування організму тварини і людини до зовнішнього середовища, і їм притаманні такі особливості:
вони завжди починаються з нервового збудження, викликаного будь-яким подразником в тому чи іншому рецепторі;
вони завжди закінчуються певною реакцією організму на відповідне роздратування.
Природно-наукові основи психології описують фізіологію людини, її головного мозку, вищої нервової діяльності. Для розуміння психіки людини також важливо усвідомити цілий ряд фундаментальних положень ВНД, фізіології головного мозку, нервової системи людини.
Психологія та фізіологія не стоять на місці, вони постійно розвиваються, в тому числі і спільно. В даний час вони активно досліджують такі проблеми:
1. Розкриття нервових механізмів психічних процесів. Згідно сформованим в їх середовищі уявленням:
психічне тотожно фізіологічного, представляючи собою не що інше як фізіологічну діяльність мозку. Але психічне тотожно не будь-який фізіологічної діяльності, а тільки вищої нервової діяльності;
психічне – це особливий вид (вища форма) нервових процесів, що володіє властивостями, не властивими всім іншим процесам в нервової діяльності;
психічне – це особливі (психонервной) процеси, які пов’язані з відображенням об’єктивної реальності і відрізняються суб’єктивним компонентом – наявністю внутрішніх образів і їх переживанням.
2. Використання фізіологічних методів в психології і психофізіологічних методів у фізіології ВНД. Представники обох наук вважають, що це дуже перспективно і ефективно, оскільки надає можливості вивчення психічних і фізіологічних процесів новими засобами і
35
способами. Наприклад, застосування методів енцефалографіческіх діагностики дозволяє більш чітко виявити особливості багатьох психічних процесів (мислення, уваги та ін.).
3. Використання психології для побудови гіпотез і пояснювальних схем в фізіології ВИД, і навпаки. Вчені вважають даний напрямок надзвичайно продуктивним і важливим для співробітництва психологів і фізіологів, оскільки вона відкриває нові шляхи для аналітичного осмислення й узагальнення реалій як у тій, так і іншій областях знань.
4. Спільна участь у вирішенні низки теоретичних і практичних завдань. Даний напрямок спільної діяльності психологів і фізіологів розглядається ними як необхідна умова більш продуктивного осмислення різних сфер діяльності людей, наприклад трудової активності, навчання і виховання, – явищ, які мають і психологічну, і фізіологічну основи, що необхідно брати до уваги.
Природно-наукові основи психології роз’яснюють взаємозв’язок психіки і діяльності головного мозку (нервової системи) людини. Нервова система – сукупність нервових утворень (нервових клітин) в організмі людини і хребетних тварин. Її діяльність спрямовується, з одного боку, на об’єднання, інтеграцію роботи всіх частин організму і, з іншого – на зв’язок організму з навколишнім середовищем, на зрівноважування організму з зовнішніми умовами.
Основними функціями нервової системи є:
забезпечення контактів із зовнішнім світом;
інтеграція внутрішніх органів в системи;
координація та регуляція їх діяльності;
організація цілісного функціонування організму.
Нервові клітини (нейрони) мають певну структуру – нейрон, відростки і їх закінчення. Вони виконують певні функції: сприймаючу роздратування, інтегративну (обробка вступників нервових сигналів), провідникову, передавальну.
Нервова система людини (як і у хребетних тварин) ділиться на центральну і периферичну. У тісній взаємодії з ними знаходяться і так звані вегетативна і тілесна нервові системи.
Центральна нервова система (головний і спинний мозок) – сукупність нервових утворень в корі головного мозку,
36
рухових центрах стовбура мозку, мозочка і спинного мозку. Її функції – координація та регуляція всієї психічної діяльності.
Периферична нервова система – нервові волокна (нерви), нервові вузли та сплетіння, чутливі нервові закінчення, що з’єднують рецептори, м’язи зі спинним і головним мозком. Дванадцять пар нервів відходять безпосередньо від головного мозку (окоруховий, лицьова, слуховий, зоровий та ін.) І носять назву черепно-мозкових. До складу кожного периферичного нерва входять нервові волокна, які з відростків нервових клітин, що передають імпульси з периферії від сприймають кінцевих чутливих утворень (рецепторів) в центральну нервову систему. Це чутливі волокна нерва. По рухових нервових волокнах поширюються імпульси, які летять від центральної нервової системи до всіх органів і тканин. Це рухові волокна нерва. Функції периферичної нервової системи полягають в передачі подразнень зовнішнього середовища в центральну нервову систему і відповідних команд з останньої.
Тілесна (соматическая) нервова система включає в себе центральну і периферичну нервові системи.
Вегетативна (автономна, вісцеральна) нервова система автономна і регулює діяльність травного тракту (відділення соків залозами травних органів, просування їжі по травному каналу і ін.), Кровообігу (звуження і розширення кровоносних судин), слізних і потових залоз і залоз внутрішньої секреції, а також інших органів. Вона грає важливу роль в емоційних реакціях і розділяється на дві частини: симпатичну і парасимпатичну, співвідношення між якими дуже складне; деякі їх елементи пов’язані між собою антагоністично.
Крім того, в діяльності нервової системи відіграє велику роль функціональна організація головного мозку, що включає в себе три блоки:
Енергетичний блок підтримує тонус, необхідний для нормальної роботи нервової системи. Розташований у верхніх відділах мозкового стовбура.
Блок прийому, переробки та зберігання інформації включає в себе задні відділи обох півкуль головного мозку, тім’яні, потиличні і скроневі відділи кори.
37
Блок, що забезпечує програмування, регуляцію і контроль діяльності нервової системи. Розташований в лобових відділах кори головного мозку.
Головний мозок являє собою центральний відділ нервової системи тварин і людини, що забезпечує найбільш досконалі форми регуляції всіх функцій організму, його взаємодію з середовищем, вищу нервову діяльність, а у людини – і вищі психічні функції. Він включає в себе:
передній мозок – передня частина головного мозку, що складається з двох півкуль;
середній мозок – відділ головного мозку, що лежить під великими півкулями і удосконалює рефлекторну діяльність регуляцією тонусу м’язів, пози, рухи очей, настораживания;
задній мозок – відділ головного мозку, в якому розташовується мозочок і до якого примикає довгастий мозок;
кінцевий мозок – важливий відділ переднього мозку;
проміжний мозок – відділ переднього мозку, в якому розташовуються таламус і гіпоталамус;
довгастий мозок – продовження верхньої частини спинного мозку, в якому розташовується ряд життєво важливих центрів мозку, в тому числі і ретикулярна формація;
кору великих півкуль головного мозку – шар сірого речовини (нервових клітин), що покриває півкулі головного мозку і граючий виключно важливу роль в здійсненні психічної діяльності;
таламус – подкорковая нервова структура, службовка свого роду розподільником для інформації від рецепторів, яку він інтегрує і потім передає в кору великих півкуль (між корою і таламусом існують кільцеві зв’язку, що у освіті умовних процесів; з безпосередньою участю таламуса відбувається формування емоцій людини);
гіпоталамус – структура головного мозку, розташована під зоровими буфами і відповідає за обмін речовин, координацію вегетативних функцій з психічними та соматичними функціями, регуляцію сну і неспання, пристосування організму до змін зовнішнього і внутрішнього середовища;
мозочок – задня частина стовбура головного мозку, що забезпечує координацію рухів і збереження пози, тонусу і рівноваги тіла;
38
лімбічну систему – група нервових структур, що утворює кільце в центральній частині головного мозку (вона регулює потребностно-мотиваційну сферу психіки людини);
стовбур мозку – найбільш древня частина головного мозку, що складається з ряду відділів;
базальні ганглії – структура головного мозку, пов’язана з регуляцією рухових і вегетативних функцій.
Встановлено, що різні види нервової діяльності пов’язані з окремими ділянками головного мозку: зорові імпульси з потиличної областю мозку, слухові – з скроневої, рухові – з передньої центральної звивиною.
Кора головного мозку є процесом свідомості і мислення, аналізу та синтезу явищ зовнішнього і внутрішнього середовища, а також виконує вищу функцію координації рухів. Вона отримує імпульси від поверхні тіла, м’язів, очей, органів нюху і слуху, внутрішніх органів і кровоносних судин, від мозочка і підкіркових нервових вузлів. В свою чергу, кора посилає імпульси до м’язів, різним органам і вегетативним центрам.
Мозковий стовбур має різні функції. Довгастий мозок грає важливу роль в життєдіяльності організму. В ньому розташовані життєво важливі центри, в тому числі центр серцево-судинної системи, дихальний, центр регуляції температури тіла та інші, регулюючі функції постійно діючих внутрішніх органів.
У середньому мозку знаходяться ядра окорухового та інших черепно-мозкових центрів. Мозочок відіграє важливу роль в регуляції рівноваги тіла, м’язового тонусу і координації рухів.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)