ПОВЧАННЯ ДІТЯМ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА – ПАМЯТКИ ОРИГІНАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ КНЯЖОЇ РУСІ-УКРАЇНИ – ДАВНЯ ЛІТЕРАТУРА
(Фрагмент)
Я, недостойний, дідом своїм Ярославом Мудрим, і батьком своїм, і матір’ю своєю з роду Мономахів був наречений руським іменем Володимир. Сидячи на санях, тобто збираючись уже помирати, звертаюся до вас з оцим словом.
Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться.
Що таке людина, як подумаєш про це? Велика розумом людина, та не може осягнути вона всіх чудес землі. Дивіться, як усе мудро влаштовано на світі: як небо влаштовано, або як сонце, або як місяць, або як зірки, і тьма, і світло, і земля як на водах покладена, Господи, завдяки волі Твоїй! А звірі, а птиці різні, а риби всілякі! І цьому диву подивуємося, як створено людину та які різні й багатоликі людські обличчя; якби всіх людей зібрати, то кожен має свій вид і образ обличчя. І тому подивуємося, як птиці небесні з раю-вирію летять до нашого дому, але не поселяються в одній країні, а сильні й слабі розлітаються по всіх землях, щоб наповнилися щебетом ліси й поля. Усе це дано людям на користь, на їжу та на радість їм. І знову скажемо: великі блага послані нам, грішним людям. Ті ж птиці небесні, коли їм звелено, то заспівають і звеселяють людей, а коли ні – то, маючи й мову свою, оніміють.
Прочитавши отсі слова, діти мої, похваліть Творця всього земного й небесного, а все, що далі, – то мого слабого розуму повчання.
Насамперед не забувайте вбогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам.
І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б то не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте й не веліть убивати його; якщо й завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.
Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.
Ніколи не майте гордощів у своєму серці й у розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.
Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів. Пам’ятайте, як учив мудрий Василь, зібравши круг себе юнаків: при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними й молодими мати згоду та бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.
У домі своєму не ледачкуйте, а за всім приглядайте самі, не покладайтеся на тіуна1 або отрока, щоб не посміялися люди ні з дому вашого, ні з вашого обіду.
1 Тіун – господарський управитель князя або боярина.
На війну вирушивши, не лінуйтеся, не сподівайтеся на воєвод; ні їжі, ні питтю не віддавайтеся без міри, ні солодкому сну. Сторожу самі наряджайте й уночі, з усіх боків поставивши охорону, лягайте відпочивати коло своїх воїнів, а вставайте рано. Зброю не скидайте із себе поспіхом, не оглянувшись добре. Адже буває, що через лінь людина зненацька гине.
Брехні остерігайтеся, і пияцтва, й облуди, від того душа гине та тіло.
Куди б ви не верстали шлях своєю землею, не давайте отрокам своїм чинити зло й шкоду ні селам, ні посівам, щоб люди не проклинали вас.
А куди б не прийшли та де б не зупинилися, напійте й нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов: простий, чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею та питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.
Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.
Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.
Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені буде не соромно, і вам буде добре.
Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтеся, – як батько мій, дома сидячи, знав п’ять мов, через те й честь йому була в інших країнах. Лінощі – це мати всьому дурному: хто що й знав, те забуде, а чого не вміє, того не навчиться. Добро своєю рукою сіючи, не лінуйтеся ні на що хороше, і хай не застане вас сонце в постелі. Так робив мій батько покійний і всі добрі мужі. На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: “Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє”. Так я кажу, коли сідаю думати з дружиною, або збираюся чинити суд людям, або їхати на полювання, або збирати данину, або лягти спочивати. Спочинок у полудень дається людям за труди: після трудів спочиває і звір, і птиця, і люди.
(Переклад В. Яременка)
Повчання – жанр давньої християнської літератури, до складу якого входить урочиста чи повчальна проповідь (слово) і дещо вільне за формою звернення (бесіда) до читачів.
В. Тормосов. Володимир Мономах на полюванні
“Повчання дітям” Володимир Мономах (1053-1125) написав наприкінці свого життя. У ньому він закликав своїх синів до праці й науки, до того, щоб вони захищали інтереси держави. У добу між – князівських чвар князь навчав їх тримати слово, “не давати сильним губити людину” і зауважував, що сам не давав кривдити ані бідного смерда, ані вбогу вдову.
Умовно “Повчання…” складається з двох частин: у першій князь Володимир Мономах дає конкретні поради своїм дітям, а в другій розповідає, “як трудився в походах і на ловах з тринадцяти років” (отже, друга частина – автобіографічна).
Як бачите, минуло понад вісім століть, а повчання князя й нині актуальні. Коли читаємо настанови Володимира Мономаха, перед нами постає привабливий образ мудрої, освіченої й відважної людини, яка “день і ніч, на спеці й на холоді” не давала собі “упокою”, трудилася на благо країни.
5. Законспектуйте матеріал про Києво-Печерський патерик.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)