Володимир Мономах “Повчання дітям” – короткий зміст
Володимир Мономах вступив на великокняжий стіл (1113) вже шістдесяти років, але був ще бадьорий і духом і тілом. Половці не сміли при ньому тривожити Руську землю. Княжі усобиці притихли. Правдивий і побожний, добродушний і разом з тим войовничий, Мономах високо стояв в очах всіх своїх сучасників, що звикли бачити усюди віроломство, насильство і злість. Удільні князі поважали Володимира і разом з тим боялися його – був він милостивий, але бував і суворий. Коли якийсь князь починав смуту, він намагався всіляко умовити його, умиротворити, залагодити справу мирним шляхом. Якщо ж неспокійний князь опирався, то Володимир строго карав його, навіть віднімав у нього доля.
Князювання Володимира Мономаха було самою счастливою порию в удільне час. Здавалося, виповнилося заповітне бажання Ярослава Мудрого, щоб великий князь заміняв для молодших удільних князів люблячого і разом з тим суворого батька. Був Володимир правосудний – не давав слабких в образу сильним, сам на своєму княжому дворі творив суд.
Руську Правду Мономах доповнив – постановив, щоб позикодавці не брали великих різів, тобто лишку (відсотків), з боржників.
Любив і шанував він духовенство; глибоко проникнуть був євангельським вченням.
Найкраще думки і почуття Володимира видно з того Повчання, яке написав він своїм дітям.
Ось короткий зміст Повчання Мономаха:
“Діти мої чи хто інший, – пише Володимир Мономах, – прочитавши цю грамотку, що не посмійтеся, але прийміть її в серце своє. Передусім заради Бога і душі своєї страх Божий майте в серці своєму і милостиню давайте нескудную. Це – початок всякому добру.
Трьома добрими справами можна від гріха позбутися і Царства Божого не позбутися: покаянням, сльозами і милостинею. Не тяжка ця заповідь, діти мої. Бога ради, не лінуйтеся; молю вас, не забувайте цих справ. Ні самотність (відлюдництво), ні чернецтво, ні голод (пост), чому піддають себе деякі благочестиві люди, не так важливі, як ці три справи…
Послухайте мене, діти мої, – продовжує Мономах. – Якщо не всі повчання моє приймете, то прийміть хоч половину. Нехай Бог пом’якшить ваше серце: проливайте сльози про гріхи ваших, кажучи: “Як розбійника і митаря помилував Ти, Господи, так і нас, грішних, помилуй”. І в церкві це робіть, і спати ложася. Коли на коні їдете, говорите подумки: “Господи, помилуй”. Ця молитва всіх краще.
Всього ж більше убогих не забувайте, але в міру сил годуєте їх. Сироту і вдову самі на суді по правді судите; не дайте їх сильним в образу. Ні першого, ні винуватого не вбивайте і не дозволяйте вбивати, хоча б і заслуговував смерті; не губіть ніякої християнської душі.
Коли мова ведете про що, не присягайте Богом, не хреститесь; немає в цьому ніякої потреби. Якщо ж доведеться вам хрест цілувати (давати клятву), то подумайте спочатку гарненько, чи можете стримати клятву; а поклявшись, тримайтеся клятви, щоб, порушивши її, не погубити своєї душі.
Єпископів, попів і ігуменів почитайте, приймайте від них благословення. Любіть їх і в міру сил піклуйтеся про них, щоб вони молилися за вас.
Більше ж за все не майте гордості ні в серці вашому, ні в думці: ми всі смертні – сьогодні живі, а завтра в труні. Все, що дав нам Бог, не наше, а доручено нам на короткий час. У землю скарбів не закопуються: то великий гріх. Старика почитайте як батька, молодих як братів.
У домі своєму не лінуйтеся, але за всім доглядайте самі; Не покладайтеся на тіуна вашого і отрока, щоб приходять до вас не посміялися над будинком вашим і над обідом. На війні не лінуйтеся, не сподівайтеся на воєвод ваших, не чини ні питва, ні їжі, ні спання. Самі варту розставляйте. Влаштувавши все, лягайте спати близько воїнів, а вставайте рано. Зброї з себе не знімайте, не розглянувши, чи є небезпека чи ні: від безпечності людина може раптово загинути.
Коли проїжджаєте по своїх землях, не давайте слугам бешкетувати і заподіювати шкоду ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні на нивах, щоб не проклинали вас.
Куди приїдете, де зупиніться, Напійте, нагодуйте бідного. Найбільше шануйте гостя, звідки ні прийшов би він, простий людина, чи знатний, чи посол. Якщо не можете вшанувати подарунком, то почастуєте стравою і питвом. Гості цим мимохідь по всіх країнах рознесуть чутку про людину, як про доброго або як про злом.
Хворого відвідайте; небіжчиків проводжайте і не поминайте нікого без привіту, скажіть всякому добре слово. Дружину свою любите, але не давайте їй влади над собою.
Що знаєте корисного, не забувайте, а чого не знаєте, тому вчіться. Мій батько, будинки сидячи, знав п’ять мов. За це велика честь від інших земель. Лінощі всьому худому мати: що знаєш, то забудеш; чого не знаєш, тому не вчишся. Творіть добро, не лінуйтеся ні на що хороше.
Насамперед йдіть до церкви. Нехай не застане вас сонце на постелі. Так робив мій батько блаженний і всі кращі люди. Створивши ранкову молитву і воздав Богові хвалу, слід з дружиною думати про справи або творити суд людям, або їхати на полювання (якщо немає ніяких важливих справ), а потім лягти спати. Опівдні самим Богом присуджено спати і людині, і звіру, і птиці.
А ось повідаю вам, діти мої, про своїх працях і ловах. (У цій частині “Повчання” Володимир Мономах детально перераховує свої походи.) Всіх моїх походів було, йдеться далі, 83 великих, а інших менших і не згадаю. Дев’ятнадцять разів укладав я світ з половцями при батькові і після смерті його. Більше ста вождів їх випустив з пут (з полону). Заяложене їх в різний час близько двохсот. А ось як трудився я на полюваннях і ловах: коней диких по 10, по 20 в’язав я своїми руками; два тури (дикі бики) метали мене на рогах з конем разом; олень мене буцав; дві лося – один ногами топтав, інший рогами бив; вепр відірвав у мене меч з боці; ведмідь біля коліна прокусив підсідельний повсть; лютий звір скочив до мене на коліна і повалив коня зо мною, а Бог зберіг мене цілим і неушкодженим; з коня багато разів я падав, голову розбивав два рази і руки, і ноги шкодив собі в юності моєї, життя свого не шкодував, голови своєї не щадив. Що можна було робити і отроку моєму, то сам я робив – на війні і на ловах, вночі і вдень, в літню спеку і в зимову холоднечу. Не давав я собі спокою, не покладався ні на посадників, ні на биричей – сам все робив, що треба; сам дивився за порядком у будинку, мисливська справа сам правил, про стайні, про соколів і яструбів сам дбав. Простої людини, убогій вдовиці не давав в образу сильним; за церковним порядком і службою сам наглядав.
Засудите мене, діти мої, чи інший, хто прочитає ці слова, – завершує Володимир Мономах своє повчання. Не себе я хвалю, а хвалю Бога і прославляю милість Його за те, що Він мене, грішного і худого, зберігав від смерті стільки років і створив мене нелінивим і здатним на всі людські справи.
Прочитавши цю грамотку, постарайтеся творити всякі добрі справи. Смерті, діти мої, не бійтеся ні від війни, ні від звіра, але творите свою справу, як дасть вам Бог. Чи не буде вам, як і мені, шкоди ні від війни, ні від звіра, ні від води, ні від коня, якщо не буде на те волі Божої, а якщо від Бога смерть, то ні батько, ні мати, ні брати не можуть врятувати. Божа охорона краще людської… “
З Повчання цього ясно видно, як глибоко розумів Володимир Мономах вчення Христове, як дбав він про правом суді і захисту слабких, як високо розумів обов’язки князя. І сам він дійсно виконував їх не за страх, а за совість.
Невпинно клопотав Володимир Мономах про припинення усобиць, про примирення ворогуючих, – за його думки збиралися князівські з’їзди (Любецький, Вітічевском і Долобського). Князь Володимир постійно наполягав на загальному союзі князів проти половців, – тому сучасники так високо і ставили цієї великої людини.
Він, за словами літописця, що не величався, за заповіддю Божою творив добро ворогам своїм, був дуже милостивий до убогим і убогим, не щадив маєтку свого – все роздавав нужденним. Зрозуміло, чому так любив Мономаха і простий народ, і духовенство; та й дружина не могла не любити його – вождя, не знав страху в бою, відважного мисливця, князя милостивого і щедрого, хоча і не давав своїм наближеним великої волі, що не дозволяло їм кривдити народ. Благочестям Володимир Мономах відрізнявся таким, що, стоячи в церкві і слухаючи церковний спів, не міг втриматися від сліз. Тільки до половців, заклятим ворогам Руської землі, він був суворий, а іноді і нещадний. (В одному випадку він навіть дозволив своїм боярам вбити двох половецьких послів.) Помер Мономах на 74-му році від народження (1125).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)