Короткий переказ – Сад – ВОЛОДИМИР СОСЮРА – СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

ВОЛОДИМИР СОСЮРА

(Уривок)

В огні нестримної навали

Рубали, різали наш сад…

А ми дивилися назад

І за минулим сумували…

Руками власними тюрму

Творили ми собі одвічну…

О, будьте прокляті,

Кому назад повернуто обличчя!

Брати нас брали на штики

За слово, правдою повите…

Ви ж розумієте, – віки

Не знали ми, чиї ми діти!..

Хтось застромив у серце шило,

В чеканні марному весни…

В саду розкішному лишились

Одні пеньки та бур’яни.

Кати на струни наші жили

Тягли із рук, як сон, блідих…

І з нас співців собі купили,

Щоб грати їм на струнах тих.

Ми йшли кривавими стежками,

Нам тільки снився волі згук.

І похоронно над полями кричав

І плакав чорний крук…

Він нам кричав про волі гнів,

Щоб ми повстати захотіли!

Й кривавий дзьоб об струни-жили

В безкраїм розпачі точив…

Коли ж приходили раби володарям

На струнах грати,

Серця не тисло від журби

І не обурювали грати…

А струни плакали… Не в бій –

І ми здригнули!.. Душі громом

Залив музичний буревій,

Що мчав, мов рокоти ріки,

Що рвався в даль крізь піну шалу!..

І зацвіли старі пеньки,

І бур’яни травою стали…

Це в день було, коли той спів

Так схвилював серця всім хорі…

А уночі вже сад шумів,

І крізь гілля сміялись зорі…

Так несподівано і скоро

Наш сад повстав і зашумів…

Його рубали, а він ріс!

На місці зрубаного дуба росли нові!..

І навіть хмиз угору дерся!..

Краю мій!

Ми дочекалися весни,

Ми вже підходимо до брами!..

Це ти той сад, о краю мій,

Колись порубаний катами!..

Над золотими берегами

Ти знов шумиш, такий рясний!..

Коментар

Поет В. Сосюра уявив свою Україну як сад. Сад, який віками рубали, нищили й вороги-заброди, і “брати”-сусіди. Дійшло до того, що українці самі забули, хто вони, забули волелюбні козацькі традиції, стали покірно служити своїм гнобителям. Але настали нові часи, прийшла воля, і сад почав відроджуватися, цвісти, “навіть хмиз угору дерся”. Сили народні – невичерпні, український народ обов’язково відродиться, як фенікс із попелу, розквітне, як сад навесні, – така головна думка поезії

Васильки

Васильки у полі, васильки у полі,

І у тебе, мила, васильки з-під вій,

І гаї синіють ген на видноколі,

І синіє щастя у душі моїй.

Одсіяють роки, мов хмарки над нами,

І ось так же в полі будуть двоє йти,

Але нас не буде. Може, ми квітками,

Може, васильками станем – я і ти.

Так же буде поле, як тепер, синіти,

І хмарки летіти в невідомий час,

І другий, далекий, сповнений привіту,

З рідними очима порівняє нас.

Коментар

Філософська поезія В. Сосюри “Васильки” говорить про швидкоплинність життя, про те, що треба цінувати кожну його мить, бачити прекрасне навкруги. Хіба це не щастя – йти поруч із коханою людиною, милуватися її голубими очима, радіти хлібному полю й порівнювати рідні очі з голубими квітами-васильками! Свою доброту, любов поет хоче передати нащадкам, щоб і ті, “далекі”, були “сповнені привіту” й пошани до своїх предків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Короткий переказ – Сад – ВОЛОДИМИР СОСЮРА – СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ