Володимир СОСЮРА (1898-1965) – СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
В історії української літератури Володимиру Сосюрі належить одне з чільних місць. Його твори не відходять у минуле, а лише набувають нового звучання. За словами критика Володимира Моренця, під ракетними небесами поезія Володимира Сосюри “явила нам давно забутий тип світовідчування”. Секрет поетичного таланту цього митця давно розгадано. Ще 1952 року Павло Тичина, даруючи своєму другові “Вибрані твори” в трьох томах, на чільній книзі написав: “Дорогому Володимиру Миколайовичу Сосюрі – одному з найбільших поетів… усього світу”. Як співець високих почуттів, Володимир Сосюра справді неперевершений. Його любовну лірику молоде покоління завжди сприймало щиро, безпосередньо й чуйно. Проте творчість митця не обмежується ліричними поезіями. Перу Володимира Сосюри належать поеми “Махно”, “Каїн”, “Христос”, “Мазепа”, “Розстріляне безсмертя”, прозовий автобіографічний роман “Третя Рота”, низка чудових байок, які нині дуже злободенні.
Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве в степовому шахтарському краю. Батьки майбутнього поета були надзвичайно вродливими. Про батька Миколу поет, уже дорослою людиною, писав: “Вуса в нього були довгі, козацькі, запорозькі вуса! Задумливі, ніжно-суворі, світло-карі очі, орлиний ніс, високий лоб, тонкі брови”. Мати Антоніна Данилівна, згадував В. Сосюра, “була красуня. У неї було чорне, аж до синяви волосся, і вся вона була як зоряна і пристрасна пісня. Вона дуже любила зорі і часто молилась і плакала над ними… Татко нагадував мені похмурого козацького орла, а мама – якусь смугляву птицю, що їй не сидиться на місці і все вона хоче кудись полетіти”. Батько і дід у юності писали вірші, складали байки й навіть друкувалися в місцевій пресі, тому Володимир Миколайович твердив, що літературний талант він успадкував по батьківській лінії. Поєднала батьків майбутнього поета велика любов, але злиденне життя багатодітної сім’ї призвело до великих життєвих випробувань. Невдовзі після народження Володимира сім’я оселилися в селищі Третя Рота (нині – це околиця міста Лисичанська, що на Луганщині), де й минуло раннє дитинство поета. У пошуках кращої долі батьки постійно переїжджали з одного місця на інше, поки врешті-решт не опинилися в хатинці над берегом Дінця. Про це Володимир Сосюра в автобіографічному романі “Третя Рота” згадував так: “В маленькій хворостянці нас жило 10 душ… Татко працював на рудниках більше креслярем, іноді шахтарем, а по селах учителював, був і сільським писарем. Працював і землеміром, а в основному – сільським адвокатом”. У тому ж таки романі Сосюра виводив походження власного прізвища від француза де Соссюра. У родині розповідали легенду про те, як під час перебування козаків на службі у французького короля юнак з французького дворянського роду так захопився романтикою Запорозької Січі, що разом із січовиками вирушив за дніпровські пороги. Тут довго козакував, а згодом одружився з українкою і започаткував рід Сосюр у степах Донеччини.
Батько навчив сина грамоти, але заплатити за продовження його навчання бодай в училищі не міг, тому хлопчина змушений був заробляти на це сам, працюючи на току. У 1914 році Володимир вступив до сільськогосподарського училища, успішно закінчив перший клас, але після раптової смерті батька вирішив припинити навчання й заради заробітку влаштуватися учнем кресляра на содовому заводі. На жаль, заробітки були мізерні, тож підліток поновився в училищі.
У часи проголошення Української Народної Республіки Володимир Сосюра брав активну участь в обороні молодої держави. Маловідомим залишається факт перебування поета в Гуляйполі у війську Нестора Махна, який подарував юному поетові годинник із дарчим написом.
У Кам’янці-Подільському Володимир Миколайович став курсантом української офіцерської школи, згодом служив у Третьому Гайдамацькому полку армії Симона Петлюри. Тоді ж молодий поет друкував свої патріотичні вірші в газеті “Селянська громада”, яку видавало міністерство преси УНР. Національна свідомість автора зростала.
За кошти командира Гайдамацького полку О. Волоха в Проскурові (нині – це місто Хмельницький) вийшла перша збірка Володимира Сосюри “Пісня крові”, яка дуже припала до душі військовим побратимам поета.
“…весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, юнкерами – Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами – Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський, державними чиновниками УНР – Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина… Частина з них на початку 1920 року. перейшли до більшовиків. Тільки декого, наприклад, Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди”.
(Ярослав Тинченко, сучасний історик і журналіст)
Та УНР впала. Натомість політичні ідеї змінювалися настільки часто, що тогочасній молоді було важко зробити правильний вибір, а громадянська війна в Україні збирала свої страшні жнива. Юного Володимира Сосюру двічі засуджували до страти: першого разу – денікінці, другого – більшовицький трибунал. Та янгол-охоронець завжди рятував свого підопічного: першого разу рана виявилася несмертельною, і Сосюра вижив, а другого разу приречений до страти попросив виконати його останнє бажання – послухати вірші, які він написав. Червоноармійці заслухалися поезіями про любов і не розстріляли талановитого юнака.
У часи приходу радянської влади Володимир Сосюра вже вважався революційним поетом, але молодь зачитувалася насамперед його ліричними творами. Вірші про любов переписували й вивчали напам’ять, юнаки-студенти поетовими рядками освідчувалися в коханні. А для митця справжньою музою стала Віра Берзіна, з якою він познайомився під час навчання в Харківському інституті народної освіти. Віра виявилася колишнім політруком1 Червоноармійського ескадрону, комуністичні ідеї для неї значили надто багато, тому кохана не поділяла поетове замилування Україною.
Щиро кохаючи Віру, В. Сосюра присвятив їй такі чудові вірші, як “Так ніхто не кохав…” та “Білі акації будуть цвісти…”, однак молода пара розірвала стосунки. Деякий час поет ще жив і творив у тодішній столиці України місті Харкові, але все частіше навідувався на Луганщину. У березні 1931 року під час шевченківських свят на Донбасі Володимир Сосюра познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією Даниловою. Вона була на дванадцять років молодшою від нього, у дитинстві закінчила балетну школу в Києві, гарно співала й декламувала, мала великі темно-сині – як їх називав поет, василькові, тобто волошкові – очі.
У роки Другої світової війни Володимир Сосюра, як і багато інших митців, перебував із сім’єю в евакуації в Башкирії, де видав кілька збірок поезій, зокрема свою найполум’янішу книгу – “В годину гніву”, але, подібно до Олександра Довженка, рвався на фронт. Поета запросили працювати в українському радіокомітеті в Москві. У 1944 році В. Сосюра написав патріотичний вірш – “Любіть Україну”. Для підняття духу бійців така поезія виявилася надзвичайно потрібною, адже 6 листопада 1943 радянські війська ввійшли в столицю України – Київ, з боями і величезними втратами переправившись через Дніпро, а надалі відвойовували у ворогів українську територію аж до 28 жовтня 1944 року. Вірш “Любіть Україну” виходив українською мовою на шпальтах центральних російськомовних газет, його друкували на листівках, які з літаків скидали над окупованою українською територією. Та після війни саме за цю поезію почалися гоніння на митця. Спочатку безслідно пропала його дружина Марія, мати двох маленьких дітей: у 1949 році її мало не потай заарештували й відправили на заслання до Казахстану, а Володимиру Сосюрі, який оббивав пороги численних кабінетів, вимагаючи інформації, де кохана, ніхто навіть із найвищих чиновників нічого не міг сказати. У 1951 році в газеті “Правда” за вірш “Любіть Україну” його автора несподівано назвали буржуазним націоналістом.
1 Політрук – військове звання, утворене від російського словосполучення “политический руководитель”.
Володимир Сосюра з дружиною Марією Гаврилівною (1948)
“У мене так багато для тебе слів-алмазів, слів-квітів. Мені хочеться засипати ними тебе, зацілувати ними тебе, і щоб ти вічно жила у моїх піснях, щоб люди брали приклад з нашої любові, а не з наших помилок. До зустрічі завтра, любов моя!”
(Із останнього листа до дружини, 4 березня 1964 року)
Та янгол-охоронець і цього разу не дрімав: поет дивом уцілів, а коли після п’ятирічного ув’язнення в Київ повернулася Марія, поет поніс її від вокзалу до самого будинку на руках.
Святість взаємного кохання Володимир і Марія зберегли на все життя.
Останній період життя Володимира Сосюри припав на кращі часи, тому поет намагався надолужити згаяне, багато працював, часто друкувався. Упродовж життя митець видав понад вісімдесят збірок поезій. Був удостоєний Державної премії СРСР та Шевченківської премії.
Помер Володимир Сосюра 8 січня 1965 року. 11 січня увесь Київ прощався з поетом. Патріотичну промову на Байковому кладовищі над домовиною друга виголосив поет-пісняр Андрій Малишко.
“Ніжний, щирий, з любов’ю в серці і мукою в душі, тонкий лірик, що співав про одвічне кохання, про незгасну любов до свого народу, про вічну хвалу життю. Співав інколи за неможливих для лірики, для творчості взагалі, обставин, бо, коли ревуть гармати, замовкають музи. А він усе ж співав. Він любив епітет “солов’їний” – солов’їні далі, солов’їна пісня, його самого часто звали солов’єм України, але який же предивний цей наш соловей”.
(Борис Антоненко-Давидович)
Діалог із текстом
1. Де народився Володимир Сосюра і в яких умовах зростав?
2. Що ви довідалися про найближчих родичів Володимира Сосюри: батька, матір, діда?
3. Що вам відомо про навчання Володі в сільськогосподарському училищі?
4. Як ви розумієте висновок В. Моренця про актуальність поезії В. Сосюри в наш час?
5. Яку легенду про славного предка розповідали в батьківській сім’ї Сосюри нащадкам?
6. У якій армії воював Володимир Сосюра? Коли і за яких умов побачила світ перша збірка поета? Прокоментуйте її назву.
7. Як ви розумієте слова Ярослава Тинченка, що в роки громадянської війни майже всі тогочасні молоді письменники воювали під національним прапором України? Про що це свідчило?
8. Які події громадянської війни відбилися на життєвій долі поета? Розкажіть про два розстріли Володимира Сосюри. Які враження у вас викликали ці події?
9. Як оцінював творчість Володимира Сосюри поет Павло Тичина? Свою відповідь підтвердіть цитатою.
10. Чому у Володимира Сосюри не склалося життя з Вірою Берзіною, а любов до Марії Данилової поет проніс через усе життя? Який життєвий епізод стосунків Володимира і Марії вам запам’ятався?
Діалоги текстів
1. Порівняйте слова Бориса Антоненка-Давидовича з поданими нижче висловлюваннями українських класиків про особливості таланту Володимира Сосюри:
“Він усе життя виліплював образ ліричного героя, закоханого в землю, в кольори осені і неба, з чутливою душею” (Андрій Малишко).
“Сила його слова, справжній гуманізм його лірики – в природності, в чистосердечному довір’ї до людини, в безмежній відданості їй. Мабуть, тільки значна, непересічна особистість може дозволити собі розкіш розмовляти з людьми своїм природним голосом – голосом правди, пристрасті, чистої, непідробної любові” (Олесь Гончар).
2. На чому саме наголошували всі митці, ведучи мову про лірику Володимира Сосюри?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)