ВОЛОДИМИР СОСЮРА 1898-1965 – Донецьке послання Володимира Сосюри – Світло української поезії
Як у краплині роси відбивається весь світ, так у долі Володимира Миколайовича Сосюри відобразились усі щасливі й трагічні сторінки історії України XX ст.
Народився Володимир Сосюра б січня 1898 р. на станції Дебальцеве, що на Донеччині. Сам поет завжди підтримував легенду про походження своїх предків із Франції:”…дід мій підписувався “Соссюр” і казав, що наше прізвище українізували писарі. Можливо, це так і було. Очевидно, мій предок, чомусь мені здається, що він з південної Франції, Провансалю, потрапив до Запорозької Січі, де писарі записали його “Сосюрою”. Мої родичі, звичайні селяни і робітники, кажуть: “Ми – французи””.
Щоб утримати велику сім’ю (а в родині росло восьмеро дітей), батько часто змінював роботу, переїжджаючи із села в село. Працював креслярем, шахтарем, будівельником, землеміром, учителем. У вільний час він писав вірші та малював, мати гарно співала народні пісні.
Спочатку Володя навчався у двокласній школі в рідному селищі Третя Рота, де в цей час мешкала сім’я, але через ранню батькову смерть одинадцятилітньому хлопцеві довелося йти працювати па содовий завод. Потім він продовжив навчання в сільськогосподарській школі на станції Яма. Саме до цього періоду поет відносив свої перші поетичні спроби російською мовою.
У 1918-1920 рр. юнак не залишився байдужим до визвольних змагань свого народу. Денікінці, петлюрівці, махновці, більшовики… Різні політичні сили змагалися за Україну. Влада на місцях змінювалась ледве не через день. У 1918 р. на хвилі патріотичного піднесення В. Сосюра став членом підпільної організації, що боролась із більшовиками на Донбасі. Згодом він воював у складі 3-го Гайдамацького полку отамана Омеляна Волоха. Його учасники переконані націоналісти й противники більшовизму. Протягом двох років Сосюра вірно служив Українській Народній Республіці. Але в 1920 р., коли загони петлюрівців відступали з України, він, хворий на тиф, залишився в Одесі. Видужавши, хлопець потрапив до лав української національної військової частини, яка під жовто-блакитними прапорами воювала в армії більшовиків.
Володимир Сосюра (фото 1920-х років)
Тоді радянська влада ще використовувала українських патріотів, але висе в 30-х роках із більшістю з них безжально розправились.
У В. Сосюри тодішня влада частково викликала довіру й прихильність тим, що саме в часописах більшовиків почали друкувати його перші поетичні твори. Це стало важливим аргументом для перетворення націоналіста-патріота на українського радянського письменника.
Писати поетичні твори Володимир Сосюра почав ще в 14 років російською мовою.
Згодом його муза па все життя свідомо обрала українську. Появу нового українського поета засвідчила перша збірка “Поезії”, надрукована в 1921 р.
Рідко буває, щоб у 23 роки хтось із літераторів ставав класиком. До таких унікальних митців належав і Володимир Сосюра.
У 1921 р. за одну ніч піп написав поему “Червона зима”, яка відразу принесла йому народну славу. Його твори миттєво розкуповували в книгарнях, декламували на літературних вечорах, вивчали в школі.
Унікальний випадок: сам Володька Сосюра, навчаючись у Харківському інституті народної освіти, як студент, теж змушений був вивчати свої твори.
У 20-30-х роках Сосюра активно займається літературною творчістю. У цей час друкують його поетичні збірки “Місто”, “Осінні зорі”, у ліро-епічних творах “Оксана”, “Робітфаківка”, “Сількор”, “Хлоня”, “Махно” створює низку соціально-психологічних портретів. Поряд із творами па теми соціалістичного будівництва (вимога часу!) пише багато інтимної лірики. Від початку поетичної творчості йому притаманне тонке ліричне сприйняття світу. Він щирий і відкритий у вираженні своїх почуттів.
Із середини 20-х років В. Сосюра все більше розчаровується в повій радянській дійсності. Поет бачить, що його золотаво-блакитну Україну пищать, і болісні роздуми про це знаходять вияву творах. Голод 1932-1933 рр. в Україні, арешти й розправи над друзями підсилюють трагічні почуття. Його твори в цей час піддають гострій критиці за націоналізм та ухиляння прославляти СРСР. В. Сосюру навіть примусили працювати слюсарем па заводі, щоб він перевиховався та набрався “робітничого гарту”.
Збірка “Серце” засвідчувала складні душевні переживання митця. Не за таку Україну він проливав кров. В умовах масових розправ над українськими письменниками поет не побоявся написати у збірці “Серце” сміливі рядки: я стримаю серце своє, українське розхристане серце.
Я став за токарний верстат для того, щоб бути робочим, щоб мирно не плакали очі над морем кривавим страт…
Усе частіше в цей час звучить розгромна критика творів В. Сосюри. У 1934 р. його звинуватили в націоналізмі й виключили з партії та Спілки письменників. Доведеного до відчаю поета помістили до психіатричної клініки. Розтоптаний морально, В. Сосюра написав листа до Сталіна, якому щиро вірив. У ньому є такі рядки: “Мене доводили до думки про самогубство, але я не зробив цього тому, що надто багато страждав український народ, щоб його поети стрілялись”. Тільки після цього листа В. Сосюрі пробачили його “національні ухили” й відновили у Спілці письменників.
Під час Другої світової війни поет виїжджає на фронт, пише поеми “Син України” та “Мій син”, поетичні збірки “В годину гніву” й “Під гул кривавий”.
Особисте життя поета – це ще одна трагічна сторінка його біографії. З першою дружиного Володимир Миколайович розлучився через її шовіністичні погляди. Друга Марія Данилова за деякими свідченнями, була завербована агентом НКВС1 і була вимушена таємно доносити на В. Сосюру та його друзів в органи безпеки. Але навіть дізнавшись про це, поет ще кілька років жив із дружиною. Марію Гаврилівну репресивна машина теж не пожаліла. За начебто розголошення державної таємниці її було заарештовано та заслало на 10 років у Мордовію. Після повернення її із заслання В. Сосюра знову взяв із нею шлюб. І кращі ліричні твори поета присвячені саме їй – Марії.
Володимир Сосюра (фото 1925 р.)
Володимир Сосюра з дружиною Марією Гаврилівною (фото кінця 1940-х років)
1 НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ, який займався боротьбою з національними та політичними рухами, зокрема тими, які проповідували ідеї національної незалежності й закликали до повалення радянської влади. Для досягнення цілей НКВС часто використовував жорстокі методи (ув’язнення, допити, тортури), які відповідали режиму радянської влади та комуністичним політичним ідеям того часу й були пов’язані з порушенням прав людини та масовими репресіями.
Володимир Миколайович Сосюра відійшов у вічність у 1965 р. В останньому прозовому романі “Третя Рота” письменник написав: “Я всім прощаю і всіх люблю”.
Читаємо із задоволенням
Кажуть, що біографія письменника – у його творах. “Третя Рота” В. Сосюри – це не тільки розповідь про своє життя., а й широка картина доби, у яку жив поет. Автор працював над мемуарами із значними перервами: 1926-1930, 1942 і 1959 рр., тому зміг із висоти років осмислити всі пережиті події. Книжка написана цікаво й легкою мовою. Прочитавши першу сторінку, ви захочете дочитати її до останнього рядка.
Вірш “Любіть Україну” було надруковано в червні 1944 р. в газеті “Київська правда”. У цей час радянські війська завершували визволення українських земель від німецьких загарбників. Поет повернувся на Батьківщину й побачив, яких руйнувань зазнала Україна. Він знав про мільйонні втрати українського народу. Любов до рідного краю, співчуття до страждань людей вилились на папері віршем-закликом. Поезію звернено не тільки до українців, а й до всіх народів СРСР. У ній – мольба любити Українську Республіку, яка зазнала страшних втрат у війні.
Твір було перекладено російською й надруковано в газеті “Правда”. За збірку “Щоб сади шуміли”, у якій уміщено вірш “Любіть Україну”, В. Сосюрі присвоєно Сталінську премію. Але вже 1951 р. ця поезія стала приводом для звинувачень поета в націоналізмі, тому що В. Сосюра в патріотичному пориві дав зрозуміти, що його Батьківщина – Україна, а не СРСР, і вже це влада вважала злочином.
2 липня 1951 р. в газеті “Правда” надруковано статтю “Проти ідеологічних перекручень в літературі”. Автор писав у ній: “Вірш В. Сосюри “Любіть Україну” викликає почуття розчарування і протесту… Не таку Україну оспівує у своєму вірші В. Сосюра. Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору. Скажімо, Петлюра, Бендера і т. ін…”. Це був єдиний випадок за радянських часів, коли головну сторінку в центральній партійній газеті було присвячено одному віршу! Ця критика дала поштовх для погрому всієї української культури. Письменник Віталій Коваль по-сучасному пояснює мотиви влади так: “Командній лізі Сталіна потрібно було вбити в людях… дуже небезпечне для них почуття любові до рідної землі, до рідного краю”. Сталінська влада давала всім зрозуміти: якщо не побоялись розправитись із поетом-улюбленцем, то пощади не буде нікому. Уявіть собі розмах розправ: постраждали навіть перекладачі вірша на російську мову поети О. Прокоф’єв та М. Ушаков! Україні було організовано засудження вірша в трудових колективах, а на VI пленумі Спілки письменників України критика тривала чотири дні посніть! “…навіть у всесоюзному [масштабі] шукали в кожній республіці свого Сосюру ламали йому ребра, били під душу, як мене на Україні, і скільки б я не казав, що виправив “Любіть Україну”, мені не вірили і били до самозабуття”, згадував поет.
Твори поета перестали друкувати, над ним нависла загроза арешту. Тільки після смерті Сталіна із Сосюри зняли абсурдні звинувачення.
Основний мотив вірша – виявлення любові поета-патріота до України.
Автор закликає любити, оберігати, возвеличувати рідну Батьківщину.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)