Убивши князя Святослава, Печеніги раз у раз Йдуть ордою на Вкраїну, Раз у раз грабують нас. І тепер їх шатра сірі Вкрили луг над Трубежем, Печеніги знов з’явились І погрожують мечем. Наші ждуть. Але боїться Печенізький хан іти, Йому хочеться без бою Перемоги досягти. Є один вояк у його Втроє дужчий за вола… “Хай він […]
ЛЕСЯ УКРАЇНКА Уста говорять: “Він навіки згинув!” А серце каже: “Ні, він не покинув!” Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча. Тут, в глибині, і б’ється враз зі мною: “Я тут, я завжди тут, я все з тобою!” Так, завжди, чи в піснях забути хочу муку. Чи хто мені стискає дружньо […]
Оповідь про заснування Києва – Повість минулих літ (стислий переказ) – Нестор Літописець На території сучасного Києва жили племена полян. Жили вони не разом, а родами. Жили тут і три брати: Кий, Щек, Хорив, та була в них і сестра – Либідь. Жили брати неподалік один від одного. Набридло їм жити окремо, тому вирішили вони […]
Ще з народження Іван, який був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській сім’ї Палійчуків, лякав матір та родичів неприродно розумним глибоким поглядом. Це викликало в людей містичні згадки про підкинутих нечистим дітей. Змалку полюбив хлопець ходити лісом, заглиблюючись у його казкові таємниці. Скоро він уже знав, що світом володарює арідник (злий дух), кругом повно лісовиків. Світ уявлявся […]
КАРПЕНКО-КАРИЙ ІВАН До хати Герасима Никодимовича Калитки, сільського багатія, завітав єврей Невідомий із комерційною справою. Його зустрічає Роман, син хазяїна, та повідомляє, що батька немає вдома. Сюди ж приходить копач Бонавентура, нікчемна людина, пустобрех, що вдає з себе вченого та освіченого. “Наче розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став, як бубон”,- характеризує […]
Б’ють пороги; місяць сходить, Як і перше сходив… Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив! Нема Січі; очерети У Дніпра питають: “Де-то наші діти ділись, Де вони гуляють? “ Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче; Сонце гріє, вітер віє На степу козачім. На тім степу скрізь могили Стоять та сумують; Питаються у буйного: […]
Заплету віночок. Заплету шовковий На щастя, на долю, На чорні брови. Ой пущу віночок На биструю воду На щастя, на долю, На милого вроду. Ой поплинь, віночку. Прудко за водою На щастя, на долю. Милому зо мною. Коментар На свято Івана Купала (з 6 на 7 липня) був традиційним обряд пускання вінків на воду. Дівчата […]
МИКОЛА ВОРОНИЙ Відповідь на його посланіє Ні, мій учителю і друже, Про мене – все це не байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його стражданням і болінням І не вгамованим сумлінням, Життя – се дві противні сили. Що між собою в бій вступили. Одна з них – велетень-гнобитель, А друга […]
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки-чарівниці! Котра дівчина чорні брови має, То тая дівчина усі чари знає. У неділю рано зіллячко копала, А у понеділок пополоскала. Прийшов вівторок – зіллячко зварила, А в середу рано Гриця отруїла. Як прийшов четвер – та вже Гриць помер, Прийшла п’ятниця – поховали […]
ЛІНА КОСТЕНКО * * * Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ – березова кора, По чорних днях побілена десь звідтам. Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним. Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не […]
ТАРАС ШЕВЧЕНКО (Поема) Пролог У неділю на світанку в полі на могилі, мов тополя, похилилась молодиця. Пригортаючи щось до себе, вона гірко оплакувала свою долю: Ой тумане, тумане – Мій латаний талане! Чому мене не сховаєш Отут серед лану? Є у неї і батьки, і брат, сама вона багатого роду. Та довелося покинути рідну оселю, […]
ЛЕСЯ УКРАЇНКА Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну. Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну. Щоб геть аж під яснії зорі Полинути співом дзвінким, Упасти на хвилі прозорі, Буяти над морем хибким. Лунали б тоді мої мрії І щастя моє таємне, Ясніші, ніж зорі яснії, Гучніші, ніж море гучне. Коментар […]
БОРИС ОЛІЙНИК І гнів, і жах. І білі маски Облич. І злами рук, як ринв. І от затихло. Тільки пласко Лисніє квадратовий ринг. Там не суперник мій, А ворог Зіперсь бундючно на канат. Над ним у чорному, Як ворон. Чаклує хижий секундант. Той ворог хитро, як лисиця, Мені готує рішенець. Нахабно в праву рукавицю Кладе […]
( Скорочено ) Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а гелгання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою; ось і розбіглися всі по степу, і Оверко переміг. Його чорний шлик віявся по плечах. “Рубай, брати, білу кість!” Пил спадав. Дехто з […]
ЛЕОНІД ГЛІБОВ “Ой я бідна удовиця, – Стала хникать жалібниця, – Он калина, – їй не так! Кажуть, пісні їй складають, А про мене забувають, І ніхто ніде ніяк!..” “Стій лиш! Слава не брехуха, – Обізвалась джеркотуха, – Розбирає, що і як! От я славі догодила, Кашку діточкам варила, А тобі не вдасться так”. Коментар […]
ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в груди: “Цілуй, цілуй, цілуй її, – Знов молодість не буде! Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам. Весна в сей час вам рада. На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе – І струмінь власної душі Улий в […]
ПАВЛО ТИЧИНА Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело. Гей, дзвін гуде – Іздалеку. Думки пряде – Над нивами. Над нивами-приливами. Купаючи мене, Мов ластівку. Я йду, іду – Зворушений. Когось все жду – Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав голублячий. Щось мріє гай – Над річкою. […]
Це є поезія найвища, Це є найвища простота, Коли передаються вірші, Як поцілунки – з уст в уста. Твої пісні легкі і світлі (їх так сприймають слухачі), Та пам’ятай – у цьому світі Є свистуни і стукачі. Ліричний герой питається у гітари, кому потрібна її душа. Вдягайся модно, лайся модно, Та час від часу пригадай, […]
ОЛЕСЬ ГОНЧАР Було перше повоєнне літо. Зеленіли виноградники й виблискували перші снопи. Шляхом з військового табору до містечка тюпають артилерійські коні, але везуть не гармату, як завжди, а бочку-водо-возку. Високо на ній сидить Сашко Діденко в пілотці набакиреній, у медалях на всі груди. Про демобілізацію думає, не інакше. Бо всі в ці дні живуть лише […]
День прозорий мерехтить, мов пломінь, І душа моя горить сьогодні. Хочу жити, але життя не зломить, Рватись вгору чи летіть в безодню. Хоч людей багато, ніхто не зрушить, почувши слові “Україна”, хочеться кликати на допомогу. Хай мій клич зірветься у високість І, мов прапор в сонці, затріпоче, Хай кружляє, мов невтомний сокіл, І зриває рідних […]
Прилетіли до Києва гості з Канади. Мандруючи по столиці, Зайшли до райради. Біля входу запитали Міліціонера: – Чи потрапити ми можем – На прийом до мера? – Козирнув сержант бадьоро. – Голови немає. Він якраз нові будинки В Дарниці приймає. Здивуванням засвітились Очі у туриста. – Ваша мова бездоганна – І вимова чиста. А у […]
Три зозулі з поклоном (стислий переказ твору) – Григір Тютюнник Любові всевишній присвячується. Розповідь ведеться від лиця молодого парубка у теперішньому часі, що проходить повз хатину Карпа Яркового і бачить на порозі його дружину Марфу: “Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса – колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собі, […]
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ Присвячую кононівським полям Дійові особи: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки. Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе. Залишилося тільки спакуватися. Це було одне з тих численнії треба, які ліричного героя так втомили, які нагадували йому “мне гоголового звіра”. Увільнитися від цього можна лише на деякий чаї бо, як говорить […]
В земному Києві нема для мене весен. По осені – мій кожен день і крок. А як у вас там, в Києві небеснім, В земному Києві така стара я стала! А вам Господь років не добавля. Така ж яскрава посмішка у Алли! Такий же чорний чуб у Василя! В земному Києві – безмірність самоти. Куди […]
Іванові Франкові відповідь на його посланіє Ні, мій учителю і друже, Про мене – все це не байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його стражданням і болінням І не вгамованим сумлінням, Життя – се дві противні сили. Що між собою в бій вступили. Одна з них – велетень-гнобитель, А друга […]
По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. Стан високий, лист широкий – Нащо зеленіє? Кругом поле, як те море Широке, синіє. Чумак іде, подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі, Подивиться – серце ниє: Кругом ні билини! Одна, одна, як сирота На чужині, […]
ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ І Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва з боку Білгородського шляху. “Один був молодий собі козак, збройний, як до війни; другий, по одежі і по своїй бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду – старий козарлюга”. Видно було, що […]
ЛЕСЯ УКРАЇНКА І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя! Сам Бог поставив Супроти тебе силу невблаганну Сліпої долі. Оточив тебе народами, Що, мов леви в пустині, Рикали, прагнучи твоєї крові, Послав на тебе тьму таку, що в ній Брати братів не пізнавали рідних І в тьмі з’явився хтось непоборимий, Якийсь дух часу, що волав […]
Віктор Забіла Не щебечи, соловейку. Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький. На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш. Неначе заграєш; Так і б’ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце […]
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ “Іван був дев’ятнадцятою дитиною у гуцульскій родині Галійчуків”. Ще дитиною він відрізнявся від інших: “…Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі”. Ті очі ніби бачили щось приховане від інших: “Дивиться перед себе, а бачить якесь […]
Тіні забутих предків (переказ) – Михайло Коцюбинський Іван Палійчук був дев’ятнадцятою і передостанньою дитиною у своїй родині. Ще змалку він вирізнявся серед інших братів і сестер, адже постійно плакав, повільно ріс та дивився на цей світ занадто дорослими очима. Мати почала побоюватись, що її сина могли зурочити. Навіть коли Іван підріс, то здавався дивним, бо […]
Колись пастушок, переплигуючи зі скелі на скелю за козою, що відбилася від решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля. Коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються. Пастушок підійшов до найближчого чоловіка, […]
( Фрагменти ) 1. Стежечка Ходім зі мною стежечко Обережно Не зачепися за камінець Переступи соломку І під спориш не ховайся Все одно бачу а там За городом ого як ти виросла Сама біжиш Через струмок перескакуєш Батіжком по пилюці цвяхуєш За суницею збочуєш Топчеш горох при дорозі Коли б глянути стежко Он з тої […]
Хвиля йде, вал гуде – Білий, смілий, срібний, дрібний, нападе На сухеє баговиння, На розсипане каміння, Білим пломенем метнеться, Стрепенеться, Скине з себе все, що ясне, Й гасне… Хвиля смутна, Каламутна, Вже не ясна, вже не біла, Відпливає посумніла, Мов до гробу. Із плачем до себе горне Баговиння тьмяне, чорне, Мов жалобу. І зітхає, І […]
Скільки у селі пам’ятають Івана Дідуха, у нього завжди була одна конячина, якою селянин оброблював горб, що залишився йому у спадок від батька. Незрозуміло було, хто з них більше тягне плуга Іван чи коняка, але чоловік ніколи не кричав на худобину. У селі Івана всі називали Переломаним, тому що на горбі його колись продули вітри, […]
День прозорий мерехтить, як пломінь, І душа моя горить сьогодні. Хочу жити, аж життя не зломить, Рватись вгору, чи летіть в безодню. Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово – Україна. І тому росте, росте прокляття! Всі пориви запального квітня Неможливо в дійсність […]
Про лева Три властивості має лев. Коли левиця народить, то приносить мертве і сліпе дитинча, яке сторожує до трьох днів. Тоді приходить лев, подме йому в ніздрі, і дитинча оживе. Те ж і з віруючими народами. До хрещення вони мертві, а після хрещення очищаються святим духом. Друга властивість лева. Коли спить, то очі його не […]
( Фрагменти ) Хлопчик Ява Реня із другом вирішили прорити метро під свинарником. І туди впала п’ятипудова, плямиста свиня Манюня. Тож дідусь дуже сварив хлопців і звелів їм закопувати яму. Взагалі, у Яви уся сім’я дуже цікава: батько грає на скрипці; мати – депутат райради, ланкова кукурудзоводів; дід Варава – найкращий мисливець. Є в них […]
БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, Простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, Тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень Цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із […]
Зачарована Десна (стислий переказ) – Олександр Довженко Дедалі частіше автор згадує своє дитинство, мрії, перші дитячі захоплення… Дуже гарно і весело на городі, на ньому є всі овочі та фрукти, які тільки можна уявити. Все це саджає невгамовна мати. Ми, немов серед лісу, блукали в густому тютюні. Мій дід був схожий на Бога (порівнює з […]
Полонені німці зводили житловий квартал. Спочатку вони боялися, не любили цей народ, але коли звівся фундамент, стали по-доброму, старанно приладнувати цеглинку до цеглинки. Весною Фрідріх скопав грядку й посадив нагідки. Як тільки він пішов, ми, діти, розорили все те, ще й хрестик із прутків поставили. Місто давно не сердилося на німців, удови навіть жаліли, приносили […]
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО * * * Ну, скажи – хіба не фантастично, Що у цьому хаосі доріг Під суворим небом, Небом вічним, Я тебе зустрів і не зберіг? Ти і я – це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи, Будуть Я приходити до Тебе, І до інших йтимуть Горді Ти. Як це все буденно! Як […]
ЛІНА КОСТЕНКО Над шляхом, при долині, біля старого граба, Де біла-біла хатка стоїть на самоті, Живе там дід та баба, і курочка в них ряба, Вона, мабуть, несе їм яєчка золоті. Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, І вишні чорноокі стоять до холодів. Хитаються патлашки уздовж всії стежини, І стомлений лелека спускається на хлів. […]
У синьому небі я висіяв ліс, У синьому небі, любов моя люба, Я висіяв ліс із дубів та беріз. У синьому небі з берези і дуба. У синьому морі я висіяв сни, У синьому морі на синьому глеї Я висіяв сни із твоєї весни, У синьому морі з весни із твоєї. Той ліс зашумить, і […]
Чорна рада (стислий переказ твору) – Пантелеймон Куліш Розділ 1 Весною 1663 року з Білгородського шляху до Києва їхали двоє вершників. “Один був молодий собi козак, збройний, як до вiйни; другий по одежi i по сивiй бородi, сказать би, пiп, а по шаблюцi пiд рясою, по пiстолях за поясом i по довгих шрамах на виду […]
Молотив один господар зерно. А як змолотив, розпочав віяти його. Але вітер постійно йому заважав: стане чоловік на тому боці, і вітер також по тому боці дме; стане на іншому – і вітер вже там. Розсердився господар, схопив ніж і кинув його у бік вітру. Той одразу щез. І вже, здавалося б, нічого не перешкоджало […]
Хіба ревуть воли, як ясла повні? (стислий переказ) – Панас Мирний Частина перша І. Польова царівна Надворі весна: сонечко світить, поле зеленіє, пташки співають… У неділю від Пісок до Ромодану йшов звичайний парубок небагатого роду та чепурної вдачі, років двадцяти. Від інших його відрізняв дуже палкий погляд, що світився незвичайною сміливістю i духовою міццю, разом […]
ІВАН МАЛКОВИЧ Старосвітська балада Краєм світу, уночі, При Господній при свічі Хтось бреде собі самотньо Із янголом на плечі. Йде в ніде, в невороття, Йде лелійно, як дитя, І жене його у спину Сірий маятник життя, – Щоб не вештав уночі При Господній при свічі, Щоб по світі не тинявся Із янголом на плечі. Віє […]
ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ Вихваля свого синочка Мати на всі боки: – У студії при театрі Вчиться вже два роки. Дуже довго муштрували Хлопця режисери. Аж тепер він дочекався Першої прем’єри. Роль найважчу доручили Любому синочку: Він на сцені в третій дії Викочує бочку! Коментар Гумореска П. Глазового “Найважча роль” підсміюється над запопадливою матусею, яка бачить у […]
ЛЕОНІД ГЛІБОВ Раз Жаба вилізла на берег подивиться Та й трошечки на сонечку погріться. Побачила Вола Та й каже подрузі тихенько (Вигадлива була!): – Який здоровий, моя ненько! Ну що, сестрице, як надмусь. То й я така зроблюсь? От будуть жаби дивуваться! – І де вже, сестро, нам рівняться… – Казать їй друга почала; А […]
Гомін по діброві, Туман поле покриває, Мати сина виганяє: “Іди, сину, іди, сину, Пріч од мене – Нехай тебе орда візьме, Нехай тебе орда візьме!” “Мене, мати, мене, мати, Орда знає – В чистім полі об’їжджає, В чистім полі об’їжджає”. “Іди, сину, іди, сину, Пріч од мене – Нехай тебе ляхи візьмуть, Нехай тебе ляхи […]
Діла ростуть у невмолимі черги. Громадиться цеглинами життя. Як рух, як пруг, як вічний вир енергій, Триває й визначається буття. У наступній строфі автор за допомогою метафори створив неповторний образ будівлі. Водночас він утверджує думку про первісність Слова і Любові, які передують будь-якій справі: Співа блакить крізь готику риштовань, Дзвенить цемент крізь дужу плоть будов. […]
Усі говорять: “він навіки згинув!” А серце каже: “ні, він не покинув!” Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, Тут, в глибині, і б’ється враз зі мною: “Я тут, я завжди тут, я все з тобою!” Так, завжди, чи в піснях забути хочу муку, Чи хто мені стискає дружньо руку, Чи […]
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО Гей, нові Колумби й Магеллани, Напнемо вітрила наших мрій! Кличуть нас у мандри океани. Бухту спокою облизує прибій. Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді? Як нам помістити у корито Наші сподівання молоді? Кораблі! Шикуйтесь до походу! Мрійництво! Жаго моя! Живи! В океані рідного народу Відкривай духовні острови! Геть […]
Давно, Іще в шістсот якомусь році, Ну, цебто більш як три віки тому, Коли носили шпаги ще при боці І розважали стратами юрму, Коли відьом палили при народі, Коли наук не знали ще ладом, – Кажу, давно, кажу, у Вишгороді Підсудна Анна стала перед судом. Було тій Анні, може, десять рочків, Її привів розлючений сусід. […]
ВОЛОДИМИР СОСЮРА (Мазепа Іван – Іван Колединський (його батько був власником села Мазепинень), гетьман.) Пролог Автор знайомить нас із постаттю, що схилилась “над стародавньою рікою”. Колись цей чоловік мав велику владу, а тепер його Бог забув, покинули люди: Стоїть Мазепа, як докір Безжальній долі, над водою… “Колишній велет” схуд, змарнів, його влада розвіялась, і спомин […]
Різьблю свій сон… От ніби вчора ми Зійшлись, – і стріча та жива. На землю тканками прозорими Лягли осінні дерева. Акордами проміннострунними День хвилював і тихо гас. Над килимами вогнелунними Венера кинула алмаз. У завивалі мрійнотканому Дрімала синя далечинь, – І от на обрії туманному Замиготіла ваша тінь. Дзвінкою чорною сильветою Вона упала на емаль, […]
Чому живе, і сам не знаю, В моєму серці стільки літ Ота стежина в нашім краї Одним одна коло воріт. Де ти, моя стежино, Де ти, моя єдина? Ота стежина в ріднім краї – Одним одна коло воріт? Дощами мита-перемита, Снігами вметена у даль. Між круглих соняхів у літі Мій ревний біль, мій ревний жаль. […]
Мовив якось Сокіл-Род до Білобога й Перуна: “Негоже нам, богам, залишати дітей своїх напризволяще, мусимо допомогти їм”. І тоді Творець зніс Золотий Жолудь і Золоте Зернятко, і повелів Білобогові посадити їх на Землі й полити Живою Водою. Коли Білобог виконав наказ, сталося диво. З Жолудя виріс крислатий Дуб, на верхівці якого спав міцним сном найвродливіший […]
ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ Захочеш і будеш! В людині, затям, Лежить не відгадана сила – Людина, на яку чекає смерть, “смертельник”, уже готується до переходу у вічність. Автор створює образ “смертельника” як людини з крилами: Зрослась небезпека з відважним життям, Як з тілом смертельника крила. Привертає увагу написання займенників, що стосуються України, з великої літери. Відомо, що […]
ОСТАП ВИШНЯ За славним містом Енськом на Харківщині тече річка Оскіл, що впадає у Північний Донець. її заплава розбивається на кілька рукавів, зарослих густими очеретами, верболозом, соковитою травою. І скрізь сила-силенна озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, [лататтям, лілеями. Пливуть, бувало, на човні дівчата, уквітчавшись (тими білими лілеями, й тихо пісню співають. Чарівна річка Оскіл! А […]
Поляни жили родами. Були собі три брати – Кий, Щек і Хорив та сестра їхня – Либідь. Збудували вони місто і на честь старшого брата назвали Київ. Навкруги міста був великий ліс, у якому водилося багато звірів. Поляни полювали на них, були мужі мудрі й тямущі. Дехто каже, що Кий був перевізником коло Києва, тому-то […]
Давно, Іще в шістсот якомусь році, Ну, цебто більш як три віки тому, Коли носили шпаги ще при боці І розважали стратами юрму, Коли відьом палили при народі, Коли наук не знали ще ладом, – Кажу, давно, кажу, у Вишгороді Підсудна Анна стала пред судом. Було тій Анні, може, десять рочків, Її привів розлючений сусід. […]
ПАВЛО ТИЧИНА Я – сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно. Любив? – Давно. Цвіли луги… О панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги… Я Ваші очі пам’ятаю Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий – я знаю. А […]
ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО Сумний та невеселий сидів на лавці у світлиці конотопський сотник Микита Уласович Забрьоха. Він із славного козацького роду, усі його діди й прадіди були сотниками. Коли не стало батька, Микита схаменувся, що йому вже двадцять п’ять, а він і досі не одружений. Вирішив поїхати свататися до багатої і вродливої хорунжівни Олени, яка жила […]
Прилетіли на Вкраїну Гості із Канади. Мандруючи по столиці, Зайшли до райради. Біля входу запитали Міліціонера: – Чи потрапити ми можем На прийом до мера? – Козирнув сержант бадьоро. – Голови немає. Він якраз нові будинки В Дарниці приймає. Здивуванням засвітились Очі у туриста. – Ваша мова бездоганна І вимова чиста. А у нас там, […]
(Фрагмент) Над Дніпром, коло славних порогів, у селі Старому Кодаку жив молодий лоцман Карпо Летючий, потомок славних запорожців. Він мав увесь хист і вдачу запорозьку. Високий був, чорнявий та кучерявий, гарний з лиця і зі стану, ще й до того сміливий! Батько змалечку брав його на байдаки та плоти, переводячи їх через пороги. Тому Карпо […]
(Уривки) Гетьман Хмельницький, чуючи свою близьку кончину, зібрав у себе в Чигирині урядників од війська і урядів і товариство з найзначнішими козаками. Він віддав належне їхній мужності і злагоді, які допомогли йому здолати всі напасті, перемогти у тяжких війнах. На порозі смерті гетьман радив своїм соратникам триматися одностайної згоди і братерства. Висловивши подяку їм за […]
Сом (стислий переказ твору) – Остап Вишня У нас, в Україні, є славне місто – Енськ! Саме через це місто тече не менш славна річка – Оскіл. Тече вона біля радгоспу. Чарівна річка – Оскіл! Скільки ж тут диких качок, чарівних краєвидів, та чистої води! Якщо вам пощастить побувати у цих місцях, то беріть човна […]
ДМИТРО ПАВЛИЧКО Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов. А чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на […]
ВАСИЛЬ СТУС * * * О земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні І лазурово простелися, Пролийся мертвому мені! І поверни у дні забуті, Росою згадок окропи, Віддай усеблагій покуті І тихо вимов: лихо, спи!.. Сонця хлопочуться в озерах, Спадають гуси до води, В далеких пожиттєвих ерах Мої розтанули сліди. Де сині ниви, в сум […]
Богдан Лепкий Була собі маленька сіренька мишка. Вона жила в хаті, у нірці під ліжком. Боялася людей. Коли нікого не було, мишка вибігала на подвір’я, потім у поле до своїх міських подруг. Сестриці з міста були худі, голодні, миршаві, розказували, що в людей тепер голод, а про мишей і говорити нічого. Мишка ж говорила, що […]
У Тітира2, пастуха, жили Левкон та Фірідам, два пси, у великій дружбі. Вони прославились і серед диких, і серед домашніх звірів. Вовк, від заздрості на їхню славу, вишукав момент і став набиватися до них у друзі. – Прошу мене любити та жалувати, панове мої, – казав Вовк з удаваною чемністю. – Ви мене надзвичайно вщасливите, […]
Твір він присвятив дружині і сину. Не треба ні паризьких бруків, Ні Праги вулиць прастарих: Все сняться матернії руки, Стара солома рідних стріх. Все сниться гук весни і вітер. Веселий вітер світлих літ. А тут – молюсь, убогий митар. Шукаю твій вогненний слід… Ні, не знайти. Ніхто не знає, Ніхто не чув твоїх плачів. Біля […]
Казка для дітей: для малих і великих (Стислий виклад) Була собі мишка. Така, як і інші: сіренька, маленька, кінчасті вушка, довгий, гладкий хвостик. В самім кутку хати, де нога від ліжка щільно притикає до стіни, мала вона не розкішну, але безпечну нору. Ніхто з людей не заглядав туди. Люди – це дуже цікаві сотворіння! Мишка […]
ТАРАС ШЕВЧЕНКО Б’ють пороги; місяць сходить. Як і перше сходив… Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив! Нема Січі; очерети У Дніпра питають: “Де-то наші діти ділись, Де вони гуляють?” Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче; Сонце гріє, вітер віє На степу козачім. На тім степу скрізь могили Стоять та сумують; Питаються у […]
Чом, чом, чом, земле моя, Так люба ти мені, Так люба ти мені? Чом, чом, чом, земле моя, Чарує так мене Краса твоя? Чим, чим, чим манить мене Пташні твоєї спів, Пахучий цвіт лісів? Тим, тим, тим, дитино, знай, Що тут ти вперше світ Уздріла в цвіті літ. Тим, тим, тим, дитино, знай, Що води […]
Сію, сію, посіваю, З Новим роком вас вітаю! Щоб родило на землі, Щоб був хліб на столі. Щоб водилися пернаті І без чубка, і чубаті. Щоб не знали ви біди, Нехай прийдуть гаразди. Щоб капуста головчата, А петрушка корінчата, Часник – як бик, Цибуля – як зозуля, Пшениця – як рукавиця. Щоб була з дітей […]
Червневе небо обтрушувало в озеро зорі. Зоряне озеро – як небо, здавалось, дай нурка і полетиш. Дмитрик полетів, намацав ногою дно неба, розплющив очі. Вхопився рукою за дишель Малого Воза і витягнув його з озера. Прогуркотів небом Великий Віз і заїхав за хмари. А Малий Віз повіз Дмитрика додому. Дмитрик разом з ліжком поїхав у […]
Цвіте терен, цвіте терен, Листя опадає; Хто в любові не знається, Той горя не знає. А я, молоденька, Та горе зазнала, Вечероньки б не доїла, Нічку б не доспала. Візьму кріселечко, Сяду край віконця, Іще очі не дрімали, А вже сходить сонце. Хоч дрімайте, не дрімайте – Не будете спати: Десь поїхав мій миленький Другої […]
“Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби – спокійний і суворий, Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив”. Але для мене – у святім союзі: душа і тіло, щастя з гострим болем. Не лічу слів. Даю без міри ніжність. А може, в цьому й є моя сміливість: Палити […]
На вокзалах, як правило, сади не ростуть. А на цьому був. З-за високої мурованої стіни визирали гілки з червоними яблучками. Тільки горобцям вільно було перелітати через огорожу. Якби будівники мали хоч трохи фантазії й вірили, що поети мають крила, вони б придумали складнішу систему охорони, ніж стіна й металеві, вічно замкнені двері в ній. Втім, […]
Здавна, як землі ще не було, всюди була вода. Нас також не було. А десь, хтозна-де, жив собі чорт. Одного разу Бог прийшов до чорта та й повів його до Дніпра, щоб той пірнув і виніс піску в руді. Пірнув чорт, але не може винести піску – усе, що набере, вода одразу вимиває з руки. […]
У ржі1, на межі, на кривій березі Там сиділа русалка. Просила русалка у дівочок сорочки: – Ви, дівочки, подружки, Да дайте мені сорочки, Хоча худенькую, да аби біленькую, Хоч не біленькую, та тоненькую! Коментар У русальній пісні “У ржі, на межі, на кривій березі…” відображені давні вірування людей у міфічних істот, наприклад, русалок, які бувають […]
Казка Жив собі Лис Микита. Хитрий-прехитрий. Ніяк його не могли впіймати, а він лише з того насміхався. А вже як виходив на полювання, ніколи з пустими руками не повертався. З того Лис став страшенно гордим. Ще й зазнався: став закладатися з товаришами, що серед дня прямо з базару курку вкраде. От і пішов. Отямившись трохи […]
ІВАН ДРАЧ Була колись у мене баба Корупчиха. Мені і досі її руки світять. Була баба Корупчиха темна, неграмотна, Мені і досі її руки світять. Пекла баба Корупчиха пироги з калиною, Мені і досі світ без неї темний. Хто був голодний – приходив до Корупчихи. Вона кожного вузликом наділяла. Хто був холодний – грівся у […]
Притишив кров. Притишив крок. І вищі стали гори. Йде перший сніг, Немов пророк, В якого серце хворе. Як важко дихати йому! як свіжо доокола! Ступає у порожню тьму нога різьблена, гола. Йде сніг – немов під гору йде – Ледь дише, хоч безплотний, І палець на уста кладе, Як знак мерця холодний. 0 ні, то […]
І Те, що справа був щільний довгий паркан, було важливо не тільки тому, що в такому разі нічого іншого справа не було, і не тому, що неможливо було б кудись звернути, якби вона підняла голову, а передовсім через вплив на освітлення. Його варто було б запам’ятати, хоч очевидно, що вичленувати наслідки паркана годі. Вона пила […]
ПАВЛО ТИЧИНА Не бував ти у наших краях! Там же небо – блакитні простори.,. Там степи, там могили, як гори. А веснянії ночі в гаях!.. Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш, Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш. Серце б’ється і б’ється в грудях… Не бував ти у наших краях. Не бував ти […]
ПАВЛО ТИЧИНА Ви знаєте, як липа шелестить У місячні травневі ночі? “Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить…” Ви ж чули ж бо: так липа шелестить. Ви знаєте, як сплять старі гаї? – Вони все бачать крізь тумани. Ось місяць, зорі, солов’ї… “Я твій”, – десь чують дідугани. А солов’ї!.. Та […]
Над штормом, над шабельним зблиском, Над леготом теплим в житах Гойдається вічна колиска Маятником Життя; Життю – ні кінця, ні начала. І вічно по колу землі: Комусь – лебеді від’ячали, Комусь – ще сурмлять журавлі. Один передбачливо очі Прикрив ще за крок від межі, Ввійшовши клітиною ночі Тихенько: чи жив, чи й не жив? А […]
Достигають яблука ранети. Рання осінь листя золотить. Гарний хлопець з іншої планети, Може, завтра в гості залетить. Діло звичне – міжпланетні мандри. Усміхнеться, зніме свій шолом. Скаже: – Там, в сузір’ї Саламандри, Твій коханий бив тобі чолом. Я спитаю: – Є у вас поети? Як по-марсіанськи – макогін? Знаєш, там туманність Андромеди, Хай не йде […]
(У ВСЯКОГО СВОЯ ДОЛЯ…) У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає – Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину, Той тузами обирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата. 1 …Зіновію, Олексіїв друже! […]
Коли мандрівник повернувся додому, всі радощі світу вляглися до ніг. Його не забули, його зустрічали: Вечеря з вином – на широкім столі; Чомусь не казав про далекі причали, Замкнувши в устах невідомі жалі. І всім було дивно, і жінка до ранку Зітхала в даремній гонитві за сном. А він все дивився туди, за фіранку, Де […]
Спи, моя дитино золота, Спи, моя тривого кароока. В теплих снах ідуть в поля жита, І зоря над ними йде висока. Спи, моя гіллячко голуба, Тихо в моїм серці і щасливо. За вікном хлюпочеться плавба Твоїх літ і долі гомінливої. Спи, моя дитинко, на порі. Тіні сплять і сонна яворина… Та як небо в нашому […]
Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй так весело. Гей, дзвін гуде – Іздалеку. Думки пряде – Над нивами. Над нивами-приливами, Купаючи мене, мов ластівку. Я йду, іду – Зворушений. Когось все жду – Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав голублячий. Щось мріє гай – Над річкою. Ген неба […]
Хіба ревуть воли, як ясла повні? (стисло) – Панас Мирний Частина перша І. Польова царівна Весна. Шляхом до села Пісок йшов молодий чоловік. “Не багатого роду”. Років двадцяти. “Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших селах. Одно тільки в цього неабияке – дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість […]
Будучи вже старою людиною і “сидячи на санях”, тобто готуючись до смерті, великий князь київський Володимир Мономах написав поучення своїм дітям, бажаючи їм домогтись успіхів у доброчесності, а також “іншим християнським людям”, яких прагнув оберегти від “усяких бід”. Батько просить дітей не сміятися з його “грамотки”, а якщо комусь вона буде люба, то хай він […]
Україна в огні (стисло) – Олександр Довженко Тихого літнього дня у садочку зібралася родина колгоспника Лавріна Запорожця й тихо співала улюблену материну пісню “Ой піду я до роду погуляти”. У Тополівку приїхали гості – сини Запорожця: Роман – лейтенант прикордонних військ, Іван – артилерист, Савка – чорноморець, Григорій – агроном, Трохим – батько п’ятьох дітей. […]
Оповідання з народного переказу І Було се дуже давно. Ще як на наші землі набігав дикий кочовий народ печеніги й нищив та руйнував села й міста, а людей убивав або забирав у тяжку неволю. А панував тоді в нашому славному золотоверхому Києві князь Володимир. У князя був син Михайлик. Молоденький ще був князенко Михайлик, семиліток, […]