Князь Володимир Мономах – біографія
- Ім’я: Володимир Мономах (Vladimir Monomah) Дата народження: 26 травня 1053 року Дата смерті: 19 травня 1125 року Вік: 72 роки Місце народження: Переяславль Південний Місце смерті: Київ Діяльність: князь, полководець Сімейний стан: одружений
Володимир Мономах – біографія
“Важка ти, шапка Мономаха” – ця пушкінська рядок давно стала крилатим виразом, що символізує тягар влади. І хоча сам князь Володимир Всеволодович Мономах цієї шапки, швидше за все, не носив, тягар влади він відчув сповна
В історії-біографії Володимир Мономах залишився як полководець і мудрий правитель, який об’єднав руські землі. Але для сучасників він був взірцем християнської чесноти. Крім прощі та будівництва храмів князь здійснював вчинки, які смиренням і великодушністю вражали оточуючих. Адже було це в ті часи, коли “око за око” вважалося нормою життя.
Незвичайним прізвиськом “Мономах” (грец. – “единоборец”) Володимир, онук Ярослава Мудрого, був зобов’язаний своїй матері, дочки візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. Епоха, в якій ріс юний князь, була непростою. Роздирається удільними князями вітчизна страждала від набігів половців. Але що найприкріше, загарбники приходили не самі, а за запрошенням російських князів, які ділили владу.
У 20 років Володимир отримав в княженье багатий Смоленськ, а коли його батько став на Київський престол, то віддав синові у спадок заможний Чернігів. На той момент 27-річний княжич вже не раз був у походах, але саме в Чернігові йому вперше довелося очолити військо для відсічі ворога.
Коли батько віддав Богу душу. Мономах по праву старшого міг зайняти Київський престол, тим більше, що інший претендент – князь Святополк – був далеко від Києва. Але Володимир унял гординю і поступився трон двоюрідному братові. Коли ж про смерть старого князя провідали половці, то двинули військо на підкорення північних сусідів. Новий правитель послав їм назустріч Мономаха.
Внемля його наказом, Володимир почав переправлятися через річку, де і був захоплений ворогом. Кочівники розбили російське військо, а рідний брат Мономаха загинув. Сам він, намагаючись врятувати брата, лише дивом уникнув загибелі. Здавалося, після такої втрати Володимир озлобиться на Київ, проте інтереси Русі він завжди ставив вище особистих. Вже через тиждень разом з київською дружиною він знову вийшов на переможну битву з половцями…
Битв в житті князя було чимало. Чого варто похід на Візантію, в 1116 році, коли він підкорив безліч придунайських міст-фортець. Намагаючись задобрити грізного одновірця, імператор Візантії Олексій Комнін надіслав до Києва послів. За переказами, очолював переговірників митрополит Ефеський. Він же підніс князеві подарунки імператора: Скіпетр (укорочений посох), Барму (комір з коштовностями, що надягається поверх одягу). Державу (золоту кулю з хрестом) і Шапку з дорогоцінними каменями.
Шапка Мономаха
Званий пізніше Шапкою Мономаха, цей головний убір став головним атрибутом вінчання на царство наступних правителів Русі. Унікальний Артефакт за кількістю та якістю дорогоцінних каменів і перевершує всі королівські головні убори Європи. Недарма Шапку Мономаха порівнювали з коронами Німецького імператора, Французького та Угорського королів, про що є записи у європейських хроніках.
Прощення – доля сильних
Мирний союз з Візантією припускав союз двох родів, і внучка Мономаха пішла вод вінець з сином імператора Олексієм. Втім, це був не перший шлюб з іноземцями, яким Мономах намагався зміцнити мир. Будучи далекоглядним правителем, він намагався підтримувати порядок не тільки силою зброї, але і вигідним спорідненістю.
Сам Володимир в 21 рік вінчався з дочкою англійського короля Гарольда II – Гітою Уессекський. Від шлюбу з нею князь нажив 10 дітей, з яких дожили до повноліття шестеро. Другою дружиною стала гречанка Єфімія, молодша за чоловіка на чверть століття. Від цього шлюбу народилося ще шість спадкоємців, серед них Єфимії – дружина короля Угорщини Кальмана I, Маріца – дружина відбувся правителя Візантії лже-Діогена II і Юрій Долгорукий – засновник Москви.
Однак повністю відійти від ратних справ князю не давали обставини. Обурений злочином київського князя, ослепившего іншого Рюриковича, Володимир підступив до Києва. Переляканий Святополк хотів втекти, але його полонили самі кияни. Митрополит і княгиня-мати разом з городянами вийшли назустріч Мономаху і слізно просили його не починати нової січі, бо була б вона тільки на радість половцям. Володимир не відразу, але пробачив Святополка. Після покаяння останній залишився в Києві, а Володимир пішов у свою вотчину.
Так само мудро Володимир надходив і з бунтівниками. Якщо розумів, що заколот викликаний діями бояр або помилкою, бунтівники оброблялися осудом або покарання різками. Якщо ж у діях баламутів був злий умисел, то князь сам міг обагрить свій меч їх кров’ю. Але з віком Володимир все більше тяжів до християнського смирення і обирав замість битв полювання. Для нього вона стала не просто захопленням, а загартуванням тіла і духу, що дозволяє в будь-який момент виконати обов’язок перед Вітчизною. Полювання князь заповідав своїм дітям, написавши в “Повчанні”: “Діти, ні війни, ні звіра не бійтеся – робіть справу чоловіче!”
Великий подив і повагу у сучасників викликала лист Мономаха двоюрідного брата Олега Святославича, який убив його сина: “Якщо не пробачте гріхів брата, то і вам простить Отець ваш небесний… А ми не будемо за нього месниками, але покладемо на Бога, коли постануть перед Богом; а Російську землю не погубимо”. Причому лист було написано не під страхом війни, а навпаки, було посланням переможця переможеному.
Адже інший син Володимира Мстислав, здолавши кривавого дядька, не зважився вбити його, а запитав поради батька. І Володимир пробачив, поставивши інтереси країни, яку роздирають міжусобиці, вище особистих: князівські січі були на руку зовнішнім ворогам. І це при тому, що на Русі були сильні звичаї кровної помсти, і тих, хто відступав від неї, вважали дурнями або невдахами…
Володимир Мономах – Київський Владика
І все ж Київ, про який Мономах вже і думати перестав, немов перезрілий плід, у 1113 році сам упав йому в руки. Після смерті Святополка в столиці настало безвладдя. Народ, закабаленный боргами, спочатку несміливо, а потім на всю силу підняв бунт. Погроми супроводжувалися заворушеннями та вбивствами. Зрештою, бояри відправили гінця до бО-річному Володимиру, благаючи його зайняти Київ.
На схилі років той не хотів приймати хоч і багатий, але клопіткий доля. Коли ж посли заговорили про те, що лихий народ може піддати розграбуванню церкви і монастирі, серце князя здригнулося, і він дав згоду. Прибувши на місце. Мономах зібрав бояр, дружинників і представників купецтва, щоб прийняти закон, що обмежує закабалення простих людей. Заколот не відразу, але пішов на спад…
Ті 12 років, що Володимир правил Києвом, увійшли в історію як остання спроба об’єднати руські землі. І це йому майже вдалося: Володимир Всеволодович зібрав під своєю владою 3/4 руських князівств. Решта вважали за краще не йти проти волі київського владики, а бути в його союзників.
Об’єднати всі руські землі Володимиру не дозволив вік. Відправившись на молитву в Борисоглібську церкву, 72-річний князь відчув себе погано і незабаром помер. Новина про його смерть була сприйнята в країні як велике горе. “Слава пройшла по всіх країнах, особливо ж був він страшний поганим; був він братолюбец і нищелюбец і добрий страждалець (працівник) за Руську землю. Духовенство плакало по ньому як по святому і добром князя; … весь народ плакав за ним, як плачуть діти з батька або матері”, – сказано в літописі.
Останки князя з великими почестями поховали упокоєння в соборі святої Софії Київської, а пізніше Церква звела його в ранг святих в землі Російської просіяли.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)