Володимир Святий (Володимир Красне Сонечко)
Позашлюбний син великого князя Святослава, його матір’ю була ключниця княгині Ольги Малуша, сестра воєводи Добрині. І хоча батько визнав дитину, багато хто називав його “сином рабині”. Рік народження князя невідомий. Вважається, що це приблизно 960 рік (оскільки його батько, Святослав, народився в 942, а його син, Вишеслав, близько 977).
Пізні літописі XVI століття (Никонівський і Устюжская) повідомляють, що розгнівана княгиня Ольга заслала недолугу служницю в село Будутино під Псковом, де і народився Володимир. Однак досить швидко дитину забрали в Київ, а про подальшу долю Малуші нічого не відомо.
У 970 році, коли батько ділив землі між синами, Володимир сів княжити в Новгороді. Помічником його був рідний дядько Добриня.
Є цікавий запис в скандинавських сагах: майбутній король Норвегії Олаф I Трюггвасон провів дитинство і юність в Новгороді. Мати Олафа, Астрід, бігла від убивць чоловіка в Новгород до конунга Вальдемару (Володимиру), у якого служив її брат Сігурд, але по дорозі вона з дитиною була захоплена розбійниками в Естонії. Сігурд, збираючи податки в Естонії за велінням Володимира, зустрів випадково Олафа і викупив його з рабства. Олаф ріс під заступництвом Володимира, пізніше був узятий в дружину, де користувався популярністю серед воїнів.
Володимир правив у Новгороді 8 років, але коли почалася ворожнеча між його братами Ярополком і Олегом і Олег загинув, Володимир утік до короля Норвегії Хакона Могутнього. Там він набрав військо і в 980 році повернувся в Новгород, вигнавши посадника Ярополка.
Потім він захопив перейшов на бік Києва Полоцьк, перебивши сім’ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочка Рогнеду, засватану перш за Ярополка, він насильно взяв у дружини. Потім він осадив Київ, підкупив воєводу свого брата, Блуда, і той спочатку умовив Ярополка бігти до Родні, а потім умовив Ярополка прийти до Володимира на переговори, де його і вбили. Вагітну дружину Ярополка Володимир взяв у наложниці.
Не варто дивуватися, що сини Рогніди і дружина Ярополка не любили Володимира і пізніше доставили йому багато проблем.
Варяги зажадали плату за службу, але Володимир платити не хотів, а може, в казні не було стільки грошей. Ось що він придумав, по “Повісті временних літ”:
“Одного разу, вже після, сказали варяги Володимиру:”Це наше місто, ми його захопили, – хочемо взяти викуп з городян по дві гривні з людини”. І сказав їм Володимир: “Почекайте з місяць, поки зберуть вам куни”. І чекали вони місяць, і не дав їм Володимир викупу, і сказали варяги: “Обдурив нас, так відпусти в Греки”. Він же відповів їм: “Ідіть”.
І вибрав з них чоловіків добрих, розумних і хоробрих, і роздав їм міста; А інші пішли в Цар-град до греків. Володимир же він поперед них послів до царя з такими словами: “Ось йдуть до тебе варяги, не думай тримати їх у столиці, інакше нароблять тобі такого ж зла, як і тут, але розішли їх по різних місцях, а сюди не пускай ні одного”.
Новому князеві довелося робити те, що вже робили його батько й дід: підкорювати сусідні племена. Він ходив на в’ятичів в 981-982 роках і заново обклав їх даниною. У тому ж 981 році (за іншою версією, в 979) Володимир воював з польським князем Мешко I за прикордонну Червенську Русь. У 983 році Володимир підкорив ятвягів, що відкривало торговий шлях до Балтики. У 984 році був зроблений похід на радимичів, які жили на землях між Києвом і Новгородом. Це дозволило об’єднати північ і південь країни.
У 985 році сталася війна з волзькими булгарами. Володимир переміг і уклав з ними мир на вигідних для Русі умовах. У тому ж році він обклав даниною Хазарию, яка вже втратила колишню могутність. Незабаром вона повністю зникне як держава.
Великий князь, на відміну від свого батька, але в повній згоді з справами своєї бабусі, займався справами Русі. Він повелів спорудити оборонні рубежі по річках Десна, Осетер, Трубіж, Сула та іншим, відбудував кам’яними будинками Київ. Побудував сторожові фортеці вздовж прикордонних з південними степами річок – Десни, Сейму, Сули, Россі, щоб стримувати натиск печенігів.
Щоб зміцнити єдність нової держави, він спробував заснувати єдиний пантеон богів. До цього у кожного слов’янського племені був свій пантеон. Багато в чому вони перетиналися, але не були однакові. Князь спробував ввести поклоніння певним богам і навіть встановив кумири в Києві.
“І став Володимир княжити в Києві один, і поставив кумири на пагорбі за теремним двором: дерев’яного Перуна зі срібною головою і золотими вусами, і Хорса, Дажьбога, і Стрибога, і Симаргла, і Мокош.
І приносили їм жертви, називаючи їх богами, і приводили своїх синів і дочок, і приносили жертви бісам, і оскверняли землю жертвопринесеннями своїми…
Володимир посадив Добриню, свого дядька, в Новгороді. І, прийшовши в Новгород, Добриня поставив кумира над рікою Волховом, і приносили йому жертви новгородці як богу”.
Однак, мабуть, ця спроба не була вдалою, люди все одно поклонялися своїм богам, і тоді Володимир вирішив кардинально змінити віру. Його бабуся – княгиня Ольга була християнкою, наймогутніший союзник – Візантія сповідував цю віру, однак князь не поспішав повернутися до неї (він явно в дитинстві був добре знайомий з християнством, оскільки бабуся виховувала онуків сама), а спочатку вибирав, що більше підійде. Крім того, його старший брат – Великий князь Ярополк, найімовірніше, був християнином (принаймні, відомо про посольство до нього з Ватикану), і Володимир, прийшовши до влади, влаштував гоніння на християн. Археологи знайшли на місці Владимирова пантеону залишки кам’яної будови зі слідами фрескового живопису – ймовірно, при Ярополку там була церква. Під час гонінь в Києві загинули одні з перших християнських мучеників на Русі – варяги Федір та Іван. Вирішивши змінити віру, Володимир спочатку порівняв три найбільш поширених віри того часу.
“У рік 6495 (987). Скликав Володимир бояр своїх і старців градских і сказав їм: “Ось приходили до мене болгари, кажучи:”Прийми закон наш”. Потім приходили німці і хвалили закон свій. За ними прийшли жиди. Після всіх прийшли греки, лаючи всі закони, а свій хвалячи, і багато говорили, розповідаючи від початку світу, про буття всього світу. Мудро кажуть вони, і чудно чути їх, і кожному любо їх послухати, розповідають вони і про іншому світлі: якщо хто, кажуть, піде на нашу віру, то, померши, знову повстане, і не померти йому вовіки; якщо ж в іншому законі буде, то на тому світі горіти йому у вогні. Що ж ви порадите? що відповісте?”. І сказали бояри і старці: “Знай, князь, що свого ніхто не сварить, але хвалить. Якщо хочеш воістину все дізнатися, то ж маєш у себе мужів: пославши їх, довідайся, у кого яка служба і хто як служить Богові”. І сподобалася мова їх князю і всім людям; обрали мужів славних і розумних, числом 10, і сказали їм: “Ідіть спершу до болгар і випробуйте віру їх”. Вони ж вирушили, і, прийшовши до них, бачили їх кепські справи і поклоніння в мечеті, і повернулися в землю свою. І сказав їм Володимир: “Ідіть ще до німців, і побачте і у них все, а звідти йдіть в Греки”. Вони ж прийшли до німців, побачили службу їх церковну, а потім прийшли до Царгорода і з’явилися до царя. Цар запитав їх: “Навіщо прийшли?”. Вони ж розповіли йому все. Почувши це, цар зрадів і в той же день сотворив їм почесті великі. Наступного ж дня послав до патріарха, так кажучи йому: “Прийшли російські довідатися про віру нашої, приготуй церкву і клір і сам одягнися в святительські ризи, щоб бачили вони славу Бога нашого”. Почувши про це, патріарх повелів скликати клір, створив за звичаєм святкову службу, і кадила взожглі, і влаштували спів і хори. І пішов з росіянами в церкву, і поставили їх на кращому місці, показавши їм церковну красу, спів і службу архієрейську, перед стояння дияконів і розповівши їм про служіння Богу своєму. Вони ж були в захопленні, дивувалися і хвалили їх службу. І закликали їх царі Василь і Костянтин, і сказали їм: “Ідіть в землю вашу”, і відпустили їх з дарами великими і з честю. Вони ж повернулися в землю свою. І скликав князь бояр своїх і старців, і сказав Володимир: “Ось прийшли послані нами мужі, послухаємо ж все, що було з ними”, – і звернувся до послів: “Говоріть перед дружиною”. Вони ж сказали: “Ходили в Болгарію, дивилися, як вони моляться в храмі, тобто в мечеті, стоять там без пояса; зробивши уклін, сяде і дивиться туди і сюди, як божевільний, і немає в них веселощів, лише смуток і сморід великий. Не добрий закон їх. І прийшли ми до німців, і бачили в храмах їх різну службу, але краси не бачили ніякої. І прийшли ми в Греки, і ввели нас туди, де служать Богові своєму, і не знали – на небі чи на землі ми: бо немає на землі такого видовища та краси такої, і не знаємо, як і розповісти про це, – знаємо ми тільки, що перебуває там Бог з людьми, і служба їх краще, ніж у всіх інших країнах. Не можемо ми забути краси тієї, бо кожна людина, якщо вкусить солодкого, не візьме потім гіркого; так і ми не можемо вже тут перебувати”. Сказали ж бояри: “Якби поганий був закон грецький, то не прийняла б його бабця твоя Ольга, а була вона наймудріший з усіх людей”. І запитав Володимир: “Де приймемо хрещення?”. Вони ж сказали: “Де тобі любо”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)