Володимир Соловйов “Три сили” – короткий зміст
Для початкового слов’янофільства Володимира Соловйова особливо характерна його мова “Три сили”, вимовлена перед початком російсько-турецької війни 1877 року в публічному засіданні Товариства любителів російської словесності. Тут під безсумнівним враженням насуваються подій філософ висловлює свою оцінку Заходу, Сходу і посередницької місії Росії між тим і іншим.
Відповідь на питання, поставлене західною філософією, Володимир Соловйов знаходить не в якому-небудь вченні, а в живому спільній справі, в якому і полягає, на його думку, покликання Росії. Недостатньо знайти і провістити сенс життя: треба внести сенс в життя. Цим змістом треба оживити і зібрати воєдино омертвіле, що розпалося на частини тіло людства. Це може бути справою не самотнього мислителя, а організованої сукупності, великого народу, який віддав себе на служіння справі Божу.
“Від початку історії, – читаємо ми в мові Соловйова – три корінні сили управляли людським розвитком. Перша прагне підпорядкувати людство в усіх сферах і на всіх ступенях його життя одному верховному початку, в його винятковому єдності, прагне змішати і злити все різноманіття приватних форм, придушити самостійність особи, свободу приватне життя. Один пан і мертва маса рабів – ось останнє здійснення цієї сили. Якби вона отримала виняткове переважання, то людство скам’яніло б в мертвому одноманітності й нерухомості. Але разом з цією силою діє інша, прямо протилежна; вона прагне розбити твердиню мертвого єдності, дати всюди свободу приватним формам життя, свободу особи та її діяльності; під її впливом окремі елементи людства стають вихідними точками життя, діють виключно з себе і для себе, загальне втрачає значення реального істотного буття, перетворюється у щось абстрактне, пусте, у формальний закон, а, нарешті, і зовсім позбавляється всякого сенсу. Загальний егоїзм і анархія, множинність окремих одиниць без всякої внутрішнього зв’язку – ось крайнє вираження цієї сили. Якби вона отримала виняткове переважання, то людство розпалося б на свої складові стихії, життєва зв’язок порвалася б, і історія закінчилася б війною всіх проти всіх “.
Втіленням перших сили Володимир Соловйов вважає Схід, уособленням другий – Західну Європу. Характерна відмінність східної культури становить безособове єдність, яке поглинуло всяке різноманітність; навпаки, особливість культури західної є індивідуалізм, що загрожує скасувати всякі суспільні зв’язки. Схід абсолютно знищує людину в Бозі і стверджує нелюдського Бога; навпаки, західна цивілізація прагне до виключного твердженням безбожну людину.
Якби історією управляли тільки ця дві сили, то в ній не було б нічого, крім нескінченного розбрату і боротьби протилежностей, не було б ніякого позитивного змісту і сенсу. Нелюдський Бог не може наповнити життя людини сенсом; з іншого боку, безбожний людина не знаходить сенсу ні в самому собі, ні в зовнішній природі.
Зміст історії дає третя сила: вона стоїть над першими двома, “звільняє їх від їх винятковості, примирює єдність вищого почала зі вільної множинністю приватних форм та елементів, творить таким чином цілість загальнолюдського організму і дає йому внутрішню тихе життя”. Здійснення цієї третьої сили становить завдання Росії: їй належить бути посередницею між двома світами, уособленим синтезом Заходу і Сходу. Що таке саме нашу національну покликання, по Соловйову, видно з наступного:
“Третя сила, яка має дати людського розвитку його безумовне зміст, може бути тільки одкровенням вищого божественного світу, і ті люди, той народ, через який ця сила має проявитися, повинен бути лише посередником між людством і тим світом, вільним, свідомим знаряддям останнього. Такий народ не повинен мати ніякої спеціальної обмеженою завдання, він не покликаний працювати над формами та елементами людського існування, а тільки повідомити душу живу, дати життя і цілість розірваному і омертвіло людству через з’єднання його з вічним божественним началом. Від народу-носія третім божественної сили потрібно тільки свобода від якої обмеженості і однобічності, піднесення над вузькими спеціальними інтересами, потрібно, щоб він не стверджував себе з винятковою енергією в якій-небудь приватній нижчої сфері діяльності і знання, потрібно байдужість до всієї цієї життя з її дрібними інтересами, всеціла віра в позитивну дійсність вищого світу і покірне до нього ставлення.
А ці властивості безсумнівно належать племінного характером Слов’янства, особливо ж національному характеру російського народу. Але й історичні умови не дозволяють нам шукати іншого носія третьої сили поза Слов’янства і його головного представника – народу руського, бо всі інші історичні народи перебувають під переважаючою владою тієї чи іншої з двох перших виняткових сил: східні народи – під владою першою, західні – під владою другої сили. Тільки Слов’янство і особливо Росія залишилася вільною від цих двох нижчих потенцій і, отже, може бути історичним провідником третьою. Тим часом, дві перші сили зробили коло свого прояву і привели народи, їм підвладні, до духовної смерті і розкладання. Отже, повторюю, чи це є кінець історії, або неминуче виявлення третього всецілої сили, єдиним носієм якої може бути тільки Слов’янство і народ російський.
Зовнішній образ раба, в якому знаходиться наш народ, жалюгідне становище Росії в економічному та інших відносинах не тільки не може служити запереченням проти її покликання, але радше підтверджує його. Бо та вища сила, яку російський народ повинен провести в людство, є сила не від світу цього, і зовнішнє багатство і порядок щодо її не мають ніякого значення “.
Неважко переконатися, що в цій характеристиці Соловйовим “трьох сил” ми маємо переробку старих літературних переказів. Перш за все, впадає в очі її спорідненість зі старим слов’янофільством. З одного боку, в ній поновлюється улюблена думка Киреєвського про дроблення і атомізму, як властивостях західної культури, і про покликання Росії – відновити цілісність життя людини і людства. З іншого боку, в ній відчуваються відзвуки тих хомяковскіх статей про західних віросповіданнях, де як сутність європейської культури зображується самопревознесеніе людського початку, антирелігійне твердження людського розуму і свободи, наслідком чого є втрата вселенської єдності, перетворення єдності органічного, внутрішнього, – в зовнішню механічну зв’язок. Вислів Соловйова, що розвиток Західної Європи призводить до царства безбожну людину, тільки доводить до кінця стару думку Хомякова. Нарешті і в характеристиці “третьої сили”, яка каже примирення єдності вищого почала зі вільної множинністю, є також розвиток старої слов’янофільської думки. Саме в цьому примиренні органічної єдності з вільною множинністю Хомяков бачив відміну православ’я від західних віросповідань. Сама задача “великого синтезу” була безсумнівно предвосхищена слов’янофілами, хоча і поставлена у них з меншою ясністю, ніж у “Трьох силах” Соловйова. У органічному синтезі Божої і людського, в повноті його різноманітних елементів полягає, без сумніву, сутність церковного ідеалу Хомякова.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)