Освітні установи в 17 столітті
Наприкінці ХVI-ХVII століттях школи та інші освітні установи отримують поширення вже не тільки на Русі, а й на Україну і в Білорусії, які під владою Польсько-Литовської держави. У боротьбі за визволення об’єдналися ремісники, торговці, духовенство, мелкопоместное дворянство, запорізьке козацтво. Вони засновували національно-релігійні організації, братства, а на їх основі братські школи. Збереглися навіть Статути Львівської та Луцької шкіл. На першому місці в них було навчання слов’янської мови. “Граматика словенської мови”, видана в 1618 році вчителем київської братської школи Мелетієм Смотрицьким, перевидавалася в 1648 році в Москві.
Школа Київського Богоявленського братства, що відкрилася в 1615 році, перетворилася в 1645 році в перший в Росії вищий навчальний заклад – Київську братську колегію, яка дістала пізніше (вже за Петра) статус академії. Під впливом Київської академії виникли пізніше колегіуми у Харкові та Чернігові, з неї вийшли Єпіфаній Славинецький і Симеон Полоцький, які організували греко-латинські школи в Москві в другій половині ХVII століття. Вихованцями Київської академії була більшість ректорів і префектів знаменитої слов’яно-греко-латинської академії і духовних семінарій ХVIII століття. На Київську академію спирався в своїй реформаторській діяльності Петро I.
У самій Росії одна з перших греко-латинських шкіл була відкрита в 1649 р при Чудовому монастирі, правда, ненадовго, оскільки її керівника за звинуваченням у неправоверіі відіслали на Соловки. У тому ж 1649 р окольничий, вихователь царевича Олексія Олексійовича Федір Ртищев (1626-1673) заснував на свій рахунок училище при Андріївському монастирі, яким керував Єпіфаній Славинецький. Сам Ртищев став його слухачем. У 60-і рр. була відкрита школа Спаського монастиря, що перейшла після смерті її засновника С. Полоцького до С. Медведєву. Сюди вже урядом посилалися для навчання грецькому і латини молоді прикази. Перша державна школа підвищеного освіти, Типографське училище засноване в 1681 р указом Федора Олексійовича. У 1687 р, кілька затримавшись смертю царя і смутою стрільців, в Москві відкрилася Слов’яно-греко-латинська Академія. За проектом С. Полоцького в академію мали прийматися тільки православні, росіяни. У ній викладалися як духовні, так і цивільні науки, включаючи фізику і логіку, філософію, юриспруденцію, мови. Основними викладачами академії стали грецькі ченці, брати Іоанникій і Софроній Ліхуди, доктора Падуанського університету. Вони підбирали вчителів, самі вели риторику і філософію. Незабаром старорусское духовенство домоглося їх відсторонення і ув’язнення в провінційному монастирі. Лише через п’ять років братам дозволили оселитися в Новгороді, де вони негайно відкрили слов’яно-греко-латинське училище за зразком московського.
Попри численні інтриги, шарахання в програмах освіти справа набула до кінця XVII ст. незворотного характеру. Як пише історик С. Смирнов, завдяки академії, “російські примирилися з думкою про користь науки”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)