Папство в VIII столітті

Ставлення пап до іконоборства

Під час гонінь на ікони і на їх шанувальників константинопольськими патріархами робилися прихильники цієї політики. На Заході церковний спір, викликаний появою іконоборства, не мав взагалі великого значення, тата ж виступили ревними захисниками православ’я проти иконоборческих імператорів. Це ще більше підняло їх авторитету в очах віруючих і дало їм можливість збільшити свою незалежність від єретичних государів. Сучасником Льва Ісавра на папському престолі був Григорій II (715-731), який відмовився коритися імператорського розпорядженням про ікони, визнав втручання світської влади в церковні справи незаконним і оголосив іконоборство єрессю, відлучений від церкви иконоборческого патріарха. Населення візантійської Італії дивилося на нього, як на свого захисника проти єретичного імператора, і значна частина візантійських володінь на півострові з містом Равенною воліла навіть віддатися під владу лангобардів. Наступники Григорія II трималися того ж напрямку, і торжество православ’я в Візантії було і торжеством папства, що залишився вірним православ’ю.

Посилення папства за Григорія II

За папи Григорія II взагалі значення римського єпископа посилилося ще більше, ніж раніше. Йому доводилося вибирати між візантійцями і лангобардамі, що сперечалися за поміж собою панування над Італією, але він не ставав рішуче ні на ту, ні на інший бік, проте змушуючи лангобардів діяти на свою користь. Король лангобардский (Ліутпранд) після завоювання Равенни навіть подарував йому одне місто (Сутри), чим і поклав перший початок світської влади пап. Крім того, за Григорія II почалося навернення до християнства язичницької Німеччини, при чому просвітитель Німеччини, святий Боніфацій, перед відправленням на свою проповідь дав татові письмову клятву підпорядкувати німецьку церкву Риму.

Діяльність святого Боніфація

Першими розповсюджувачами християнства серед язичників Німеччині були ірландські ченці (св. Колумбан), але їх проповідь не давала міцних результатів, так як вони діяли поодинці і не мали підтримки ззовні. При Григорія II за справу звернення Німеччині взявся англосаксанскій монах Боніфацій, що належав церкви, яка вже більше ста років перебувала в найтіснішому спілкуванні з папством. З іншого боку, він користувався і сприянням франкського уряду (саме Карла Мартелла, переможця арабів). Боніфацій почав проповідувати у Фрісландії, звідки перейшов в теперішній Гессен. Проповідь його мала успіх, але він розумів, що нова німецька церква потребує єдності і порядку, і був глибоко переконаний, що і те і інше їй може дати лише тісне спілкування з Римом. Ось чому, зробившись архієпископом майнцским і примасом Німеччини, він дивився на себе, лише як на вікарія (т. Е. Намісника) тата. Боніфацій придбав велике значення і в державі франків. У середині VIII в. він навіть скликав помісний собор, на якому засідали разом єпископи Галлії та Німеччини і на якому він проводив ту думку, що в справах віри і церковного управління галльське і німецька церкви повинні залежати від церкви римської. Свою діяльну життя Боніфацій закінчив під час проповіді серед фризів, між якими залишалося ще багато язичників. Він порушив проти себе з їхнього боку ворожнечу, і вони його вбили (754).

Початок світської влади пап

Під час завоювання лангобардамі Італії та панування іконоборців у Візантії папство робилося все більш і більш незалежним від імператорської влади. Але татам зате постійно погрожували лангобарди. Проти останніх вони стали шукати допомоги у франків, у яких ще в VII ст. піднеслися так звані майордоми, що стояли на чолі управління та війська. Переможець арабів при Пуатьє і покровитель св. Боніфація, Карл Мартелл, був такий майордом, і вже до нього звертався Григорій II за посередництвом у переговорах з лангобардамі. При одному з наступників цього тата (Захарії) син Карла Мартелла, Піпін Короткий, захотів зробитися королем. Він послав запитати тата, чи добре, що королем не той, хто на ділі управляє державою, і коли отримав відповідь в тому сенсі, що краще бути государем тому, хто дійсно користується владою, то примусив тодішнього франкського короля (Хильдерика III) постригтися в монахи і сам прийняв корону (752). Обряд помазання на царство здійснив над Пипином Боніфацій. У подяку за це Піпін Короткий, до якого тато Стефан II особисто з’явився просити допомоги проти лангобардів, здійснив два походи в Італію для захисту тата і Рама і, відібравши у лангобардів Равеннский екзархат, подарував цю область Стефану (754). Цей дар звільнив папу від Візантії і зробив його світським государем. Згодом виник розповідь про те, ніби римська область була подарована татові (Сильвестру I) ще імператором Костянтином Великим, і в цьому сенсі була навіть складена підроблена грамота (“Константинов дар”), на яку середньовічні тата особливо охоче посилалися. Рівним чином тата згодом робили посилання і на те, що за їх згодою і благословення королівська влада у франків була перенесена з однієї династії на іншу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Папство в VIII столітті