Особливості композиції та образно-символічної системи новели. Елементи автобіографізму у творі. Синтез мистецтв у новелі як композиційний прийом і художній образ – НЕОРОМАНТИЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ. ТВОРЧІСТЬ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ, ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Мета: дослідити особливості композиції та образно-символічної системи новели; вказати на елементи автобіографізму у творі; розвивати навички самостійної роботи та вміння аргументувати свої думки рядками твору; виховувати в учнів почуття власної гідності та вміння із честю виходити зі скрутних життєвих обставин.
Теорія літератури: модернізм.
Обладнання: текст новели, аудіозаписи меланхолійного вальсу Шопена, фрагменти кінофільму “Меланхолійний вальс”
Тип уроку: комбінований.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ
Ми й сьогодні приходимо до творчості Кобилянської по естетичну насолоду і знання жіночого характеру, адже ж вона ствердила цілу енциклопедію жіночої душі”,- говорить С. Павличко. її твори, а особливо новела “Меланхолійний вальс”, відрізняються від оповідань інших письменників творчим стилем, темою, персонажами, сюжетом. У чому ж виявляється ця несхожість? Над цим питанням будемо працювати на уроці.
ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
1. Перевірка домашнього завдання
2. Бесіда з учнями
Ø Чи було цікаво читати новелу?
Ø У який момент за долю героїнь ви переживали особливо?
Ø Які сторінки твору хотіли б перечитати ще раз?
Ø Які епізоди, сцени, роздуми виписані, на вашу думку, найбільш досконало?
IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Робота в малих групах
Підготувати інформацію на теми:
□ Особливості композиції та образно-символічної системи новели.
□ Елементи автобіографізму у творі.
□ Синтез мистецтв у новелі як композиційний прийом і художній образ
Особливості композиції та образно-символічної системи новели
Про події в житті персонажів ми дізнаємося від Марти – розповідь у творі ведеться від першої особи. Кожна із трьох героїнь – Ганна, Софія і сама Марта – прагнуть щастя, але кожна бачить його по-своєму. Об’єднує ж їх бажання самореалізуватися, найповніше виявити свої багаті духовні сили. Можемо говорити про наявність ще одного персонажа – музики. Нею починається і закінчується новела, через ставлення до музики передаються почуття, настрої та внутрішній світ персонажів.
У побудові твору можемо знайти елементи інтриги. Так, ми ще не знайомі із Софією, але через розповідь про неї служниці перед нами вимальовується образ дівчини в темному. І це наштовхує на певні роздуми.
Перша розмова Софії з Мартою та Ганнусею показує, що вона людяна і спокійна за вдачею, цілком віддана улюбленій справі – музиці, без якої не уявляє свого життя, адже музика і є її життя. Дівчина чиста душею, вона створена для того, щоб нести у світ красу. Це справжня “аристократка духу”. Софія намагається гідно протистояти ударам життя, зберегти чистоту своєї душі. Важко пережила вона зраду коханого, його втечу, а потім одруження з багатою. ця подія наштовхнула її на створення вальсу. Та була ще одна мрія, яка тримала Софію,- бажання навчатися в консерваторії у Відні. Коли ж довелося попрощатися і з цією мрією, вона не витримує і помирає. Новела розповідає про особисте життя героїв, але наявний і соціальний підтекст. Твір має таку побудову, що зміною подій підкреслює: саме соціальні умови підвели Софію до психологічної драми. Влада грошей стоїть на заваді й особистого щастя, і можливості самореалізуватися та розкрити свій талант. Такі композиційні моменти, як поява на квартирі нового мешканця з дружиною, колишнього нареченого Софії, і відмова дядька підтримувати її фінансово і є свідченням впливу соціальних причин на долю героїні.
У новелі “Valse melancolique” знаходимо і символічні та знакові образи. Уся постать Софії пов’язана смутком та меланхолією. Здається, що піаністка сама відчуває свою приреченість, на рівні підсвідомості знає, що світ зламає її, тому намагається відгородитися від нього (наприклад, закривання найменших щілин у вікні). її кохання теж особливе, сильне і чисте, ніби “не від світу цього”.
У творі діє персоніфікований образ музики, який дав змогу письменниці заглибитися в емоційний та чуттєвий світ людей. Символічними є епізоди виконання Софією імпровізованого вальсу, здається, що в цей момент реальність як така відсувається на другий план, а верх бере позареальне. Згадаймо майже містичну картину з твору: ніч, місяць, лиховісні тіні, музика Софії. Марті, яка спостерігала цю картину, здалося, що подруга намагається своїм вальсом вигнати з душі щось, що мучить її зсередини і ззовні. Взагалі Марта, яка, не будучи знайомою із Софією, “побачила” її, передчуває її трагічну долю. Тому смерть “музики”, як назвала Софію Ганнуся, ми не сприймаємо як несподіванку, сум та меланхолія, так зване “щось” були її постійними супутниками, атмосфера згущувалася. Обірвалося життя Софії, як вальс, який вона одного разу обірвала посередині, як струна, яка порвалася під час гри піаністки.
Символічним можна вважати і число 3, що повторюється у творі. Три подруги винаймають спільну квартиру, тричі Софія грає свій вальс, навіть Ганна повертається з Італії через три роки. Як зазначається у словнику символів, три – символ світової Єдності, формула творення світу та моделі Всесвіту.
Новела “Valse melancolique” за жанром належить до “музичної новели”. В ній основними засобами розкриття психології персонажів є музичні образи і музичні переживання.
Елементи автобіографізму у творі
Одним із найтрагічніших образів у творчості О. Кобилянської є образ Софії Дорошенко. Героїню можна з упевненістю назвати типом “вищої людини”, але її талантові не судилося розцвісти в повній мірі. Софія стоїчно витримує удари долі, за її спокоєм важко побачити, що твориться у її душі, наповненій болем і стражданням. Тільки музиці, своєму єдиному справжньому другові фортепіано звіряє вона всі свої болі й печалі. ця героїня близька письменниці, бо наділена такою ж тонкою душевною організацією й артистичним світобаченням, як і сама Ольга Юліанівна. Можна з певністю твердити, що в образі Софії Дорошенко письменниця прагнула втілити свою “поранкову душу”, а також власне розуміння життя і свободи, щастя і любові. це підтверджує і сама письменниця. У листі до Маковея від 17 лютого 1898 року вона зізнається: “прочитали-сьте “Valse melanc” і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого”.
Синтез мистецтв у новелі як композиційний прийом і художній образ
Героїні “Valse melancolique” за своїми характерами різні, але вони взаємодоповнюють одна одну. Софія – лірична й емоційна, мало зважає на зовнішнє, живе внутрішніми відчуттями і емоціями. Ганнуся – вольова індивідуалістка, яка не визнає опозиційних щодо себе поглядів, егоїстична і самозакохана. Марта – втілення Великої матері, вона все стерпить і всіх примирить, бачить своє покликання у служінні ближнім. Коли всі троє живуть разом, між ними складаються особливі стосунки, особлива духовна атмосфера. Зі смертю Софії гармонія втрачається. Та артистична ланка, яка постала з появою Софії у житті Марти і Ганнусі, коли вони стали ніби одним цілим, відповідає сутності українського менталітету, де поруч з емоційністю, вродженим аристократизмом і артистизмом існують егоїстичність і стихійність, які примирюють м’якість і доброта.
Тлумачний словник так пояснює лексичне значення слова “Синтез” – процес (як правило, цілеспрямований) з’єднання або об’єднання раніше розрізнюваних речей або понять в одне ціле. Цей термін, як правило, використовують хіміки чи фізики, але останнім часом ним послугуються і літературознавці. У літературі це органічне поєднання літератури з іншими, переважно суміжними (музикою чи малярством) видами, що, передбачаючи відповідний рівень творчого мислення, здійснюється з ініціативи письменника в уяві читача і характеризується підрядним зв’язком між компонентами та якісно новим сприйняттям твору.
Назву для свого твору “Valse melancolique” Ольга Кобилянська запозичила у Шопена, хоча у новелі говориться, що автором музики є її героїня Софія Дорошенко. Починається новела (авторка визначила жанр як фрагмент) словами Марти про музику: “Не можу слухати меланхолійної музики. А вже найменше такої, що приваблює зразу душу ясними, до танцю визиваючи ми граціозними звуками, а відтак, зрікаючись їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку! я розпадаюся тоді в чутті і не можу опертися настроєві сумному, мов креповий флер, якого позбутися мені не так легко. Зате, як пронесеться музика блиску, я подвійно живу. Обіймала б тоді цілий світ, заявляючи далеко-широко, що музика грає!” як бачимо, мова йде про вплив музики на душу людини, про її здатність накладати відбиток на настрій та почуття. Музика допомагає боротися з депресією, вона може стати джерелом енергії, викликати найзворушливіші спогади. Письменниці вдалося передати всі ці можливості та силу музики за допомогою слова: “…попросила тихим голосом, щоб мені заграла Valse melancolique. Мені хотілось його чути… Пішла й грала. Не знаю… просто душа розривалася в чоловікові в грудях при тих звуках, граціозних, заповідаючи найбільше щастя, а закінчених смутком і несамовитим неспокоєм! Се нишпорення там, у низьких тонах перекидання, бушування між звуками за чимсь… за щастям, може? – і надармо! Уривала неожидано посередині гами смутним акордом, полишаючи в душі масу викликаних почувань мов на глум… Я плакала”.
У новелі синтезуються три мистецтва – словесне, музичне і “малярське”. Ось як говорить Ганнуся про свої почування та світогляд: “Я – артистка і живу відповідно артистичним законам, а ті вимагають трохи більше… Лише ми одні піддержуємо красу в житті, ми, артисти, вибрана горстка суспільності…” Про її манеру творити дізнаємося зі слів Марти: “…образ, над яким працювала невсипуче з розгорілими щоками, яким була перейнята до глибини душі, була велика копія образу Корреджо – “Віроломна”. Малювала в переконанні і гордій вірі, що він удасться їй. Мабуть, то й розпалювало її талант і довело, що добилося цілі…” А ось як О. Кобилянська описує “музику”: “Мій фах” вибагливий і жадає зараз для себе не стісненої волі. А що я привикла віддавати музиці самі необмежено свобідні почування, то тут мішав би мою душу вічний неспокій і підозріння… Я потребую спокою, що випливає з замилування до музики й гармонії в відносинах, передусім гармонії!”, “відограваючи композитора, треба відгадувати і його істоту, щоб зрозуміти мотив самої композиції. Інакше грання безхарактерне. Раз – що без душі композитора, а другий раз – що без душі грача, який не находить між композицією й собою нав’язуючих струн і грає напомацки. Те, що називають у звичайнім розумінні слова гарною грою, є лише гармонія звуків, нюансована чистою вправою”. Музика настільки синтезує зі словом, що читач відчуває на собі її вплив.
Який висновок з цього можна зробити? Тільки один: слово може намалювати у нашій уяві справжні шедеври.
V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК
1. Складіть сенкан про героїнь новели – Марту, Ганну та Софію
2. “Мозковий штурм”
Поясніть, як ви розумієте назву новели. (Перед початком роботи варто ознайомити учнів із поданим нижче матеріалом.)
Словникова робота
Меланхолійний (меланхолія) – тужливий, сумний.
Інтелектуал – людина розумової праці. “Інтелектуалом” також називають освічену, начитану людину з високо розвиненим інтелектом.
З історії вальсу
Музика, що за ритмом і характером співпадає із сучасними мелодіями віденського вальсу, з’явилася в 1770 році. Танці, “схожі на вальс”, вперше виконувалися в Парижі в 1775 році. “Waltzen” (з німецької – “кружляти”), як і Вольта (один із найулюбленіших танців англійського двору), не відповідав нормам моралі того часу, а деякий час навіть був забороненим танцем, як “той, що є джерелом слабкості тіла та розбещенням нашого покоління” – саме так йшлося про вальс у памфлеті 1779 року.
Проте танець став дуже популярним у Відні. Спеціально для вальсу відкривалися великі танцювальні зали, такі як “Sperl” у 1807-му, “Apollo” в 1808-му (у якому могли розміститися 3000 пар!). У 1812-му танець з’являється в Англії під назвою “німецький вальс” і викликає велику сенсацію, найбільшої популярності досягаючи в 1816 році. Розгніваний лорд Байрон у 1813 році, побачивши свою дружину в руках друга на неприпустимій відстані, писав: “Здоровий джентльмен, як гусар, розгойдується з пані, як на гойдалках, при цьому вони крутяться подібно до двох хрущів, насаджених на одне шило”. Боротьба проти “німецького вальсу” продовжувалася, в 1833 році в книзі “Правил хорошої поведінки” Місс Селбарт писала: “Цей танець – тільки для дівчат легкої поведінки!”
У 1999 році, 3 червня, виповнилося сто років з дня смерті Йохана Штрауса, “короля вальсів”. Він народився 25 серпня 1825 року у Відні, помер у 1899 році. Батько його, що народився у Відні в 1804 році, був тоді найпопулярнішим композитором в Австрії, звали його теж Johann Strauss. Завдяки обом талановитим композиторам, що народилися у Відні, вальс став носити ім’я “віденського”. (З Інтернет-ресурсів)
Матеріал для вчителя
Нічого дивного немає в тому, що героями оповідань, повістей і новел О. Кобилянської стали також і талановиті мистецькі натури. З її біографії ми знаємо, що вона вчилася малювання, пристрасно любила музику, театр, мистецтво взагалі. Музика в її житті відігравала дуже велику роль: розраджувала у хвилини розпачу та зневіри, підбадьорювала, надихала, давала наснагу. Сім’я Кобилянських була творчо обдарована музикально. Ольга Кобилянська грала на фортепіано, лише два місяці навчаючись музичної грамоти, а ще грала на дримбі та цитрі. Письменниця знала багато українських, російських, німецьких пісень та романсів (“Ой ти, дівчино, зарученая”, “Вже журавлі відлетіли”; “И скучно, и грустно” М. Лермонтова; “Реве та стогне Дніпр широкий” Т. Шевченка; “Верховино, смутку ти наш”, “Гуляли, гуляли…” та інші, про що свідчать записи в її альбомі, мемуарна, епістолярна, автобіографічна та творча спадщина). Улюбленим композитором Ольги Кобилянської був Ф. Шопен, а ще їй подобалася музика Ф. Ліста, Р. Шумана, Л. Бетховена, Ф. Мендельсона, В. Моцарта, й. Брамса, М. Лисенка.
У спогадах письменниці знаходимо слова: “Любо спливали нам вечори у родинному гуртку… Музика, спів були одинокою насолодою для нас у маленькому гірському містечку. Ціла наша родина була безтямно залюблена у своїй музиці так, що іноді грали аж поза північ і то, що попало нам під руки: грали класичну музику, різні сонати або наші народні пісні”. “Зміст усієї творчості О. Кобилянської – се музика. Ся музика не усипляє, а вічно нагадуючи про красний світ, про гармонію, красу,- нагадує тобі самого і твій головний обов’язок: боротьбу за красну душу”,- зазначає М. Євшан.
Так само, як і авторка, любить музику героїня новели “Valse melancolique” Софія Дорошенко, творчо обдарована особистість, найзаповітніша мрія якої – закінчити консерваторію і стати піаністкою. Подруги так і називали її – музика. Але на перешкоді до досягнення мети часом стають життєві обставини, сильніші за прагнення людини. Через брак коштів талановита дівчина не може продовжувати навчання. Драму душі письменниця змальовує за допомогою контрасту безрадісне життя – чарівна музика. “Загадкова сила музики” допомагає протистояти життєвим негараздам. “Грала етюд Шопена ор. 21 чи 24… Кілька разів раз по раз… Душа стала здібна розуміти музику… Кімната стала мінитися. В неї напливали лагідно, одностайними хвилями, один по другім, звуки. Все звуки й звуки… Хвилюючи сильніше й слабше, піднімаючися високо й спадаючи знов, заповняючи широкий простір собою”.
Душевний неспокій, переживання героїні також передає музика, яка точно і тонко відтворює стан душі. “Відтак заграла. Почала злегка, граціозно, немногими тонами якийсь вальс. Перша часть була весела, зграбна й елегантна. Друга змінилася. Почалося якесь глядання між звуками, неспокій, розпучливий неспокій! Спинялася раз по раз на басових тонах, то нижчих, то вищих, відтак покидала їх і переходила шалено скорою болючою гамою до вищих звуків. Звідти бігла з плачем наново до басів – і знов глядання, повне розпуки й неспокою… все наново, і знов ряд звуків у глибину… Весела гармонія згубилася; остався шалений біль, торгаючий божевільне чуття, перериваний яснішими звуками, мов хвилевим сміхом. Грала більш як півгодини, відтак урвала саме посередині гами, що летіла у вищі звуки акордом несамовитого смутку. в її душі відогравався цілий вальс, що його лиш скінчила і не може позбутися вражень його”.
“Нараз підняла голову й почала знов те саме грати… Легкий, граціозний початок, а відтак другу частину. Грала майже завзято, мовби боролася з чимсь із усієї сили, але закінчила знов посередині перервавши смутком”.
Та ось дядько одружується і відмовляється утримувати Софію у Відні. Зі сльозами на очах, прибита горем, із відчаєм у душі вона сідає за фортепіано й у темній кімнаті починає грати. “Грала свій вальс, але так, як ніколи. Мабуть, ніколи не заслуговував він більше на назву “Valse melancolique”, як тепер. Перша часть – повна веселості й грації, повна визову до танцю, а друга… О, та гама! Та нам добре знана ворохобна гама! Збігала шаленим летом від ясних звуків до глибоких, а там – неспокій, глядання, розпучливе нишпорення раз коло разу, товплення тонів, бій,- і знову збіг звуків удолину… відтак саме посередині гами смутний акорд… закінчення”.
Мотив меланхолійного вальсу проходить через весь твір і повторюється так символічно – тричі. У Софії – сильний стрес, він доводить дівчину до відчаю, фізичного та душевного виснаження. Символічно, що з останніми акордами зіграної мелодії обірвалася струна, як і струна життя талановитої піаністки, яку “музика позбавила життя”.
“Меланхолія і дика непогамованість, безмежний смуток і безмежна відвага – се основні риси молодої дівчини, якою уособила Ольга Кобилянська фантазію Шопена, стараючись переповісти словами враження музики, як се вона не раз потребує і в інших творах”,- зауважує Л. Турбацький.
VI. ПІДСУМОК УРОКУ. РЕФЛЕКСІЯ
□ Сьогодні я відчула труднощі в тому, що…
□ Мене захопило…
□ Було цікаво…
□ Цей твір вчить…
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Повторити матеріал уроку.
2. Прочитати повість “Людина”.
3. Завдання творчого характеру. Випишіть з новели “Valse melancolique” рядки, які, на ваші думку, могли б стати крилатими висловами.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)