Експресіонізм – літературно-мистецький напрям. Експресіонізм в українській літературі. експресіонізм у творчості В. Стефаника, О. Турянського – ЕКСПРЕСІОНІЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ. ТВОРЧІСТЬ В. СТЕФАНИКА
Мета: ознайомити учнів із основними ознаками експресіонізму як літературно-мистецького напряму; розвивати уміння самостійно добирати матеріал з різних джерел, аналізувати та систематизувати його, навички виступати перед аудиторією; виховувати культуру мовлення та спілкування.
Теорія літератури: експресіонізм.
Обладнання: картини художників-експресіоністів, картина Е. Мунка “Хвора дівчинка”, книжкова виставка творів В. Стефаника та О. Турянського, уривки з музичних творів С. Прокоф’єва та Б. Лятошинського (на вибір учителя).
Тип уроку: урок – обмін інформацією.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
Слово вчителя. Експресіонізм – це ще одна сторінка розвитку мистецтва. Ще один спосіб пізнання та споглядання навколишнього світу. Що ж бачили навколо себе представники цього напрямку? яке місце відводили людині, яким бачили її сьогодні і завтра? ці питання будуть предметом нашого обговорення.
IІІ. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
Виступи учнів з матеріалами, які вони дібрали до уроку. Можна оголосити конкурс на найцікавіше повідомлення. Це можуть бути презентація, усний журнал, колаж, комікс і под. У ході виступів учні заповнюють таблицю – “Паспорт експресіонізму”. (Див. нижче)
Орієнтовний матеріал для вчителя
Експресіонізм (від фр. Expression – “вираження”, “виразність”) – напрям у літературі та мистецтві, розвивався з 1905 по 1920-ті рр. Найбільшого розквіту досяг у Німеччині та Австрії. Мав своїх прихильників у Франції, Польщі, німецькомовній Швейцарії. Своїй появі термін “експресіонізм” завдячує чеському історикові мистецтв Антоніну Матешику, який увів його на противагу імпресіонізму. Вперше він був вжитий 1911 р. Х. Вальденом, засновником експресіоністського журналу “Буря” (Мюнхен). Причиною виникнення напряму можна вважати реакцію на споглядання навколишнього світу. І що ж бачили митці? Перша світова війна, революційні рухи, бідність та тяжка робота простих трудівників. Представники експресіонізму сприймали світ та його потворність суб’єктивно, їх переповнювали такі емоції, як розчарування, тривога, страх. Як наголошував К. Едшмід, німецький письменник, один із лідерів експресіонізму, “весь простір митця-експресіоніста стає видінням. У нього не погляд – у нього бачення. Він не описує – він співпереживає. Він не відображує – він зображає. Він не бере – він шукає”. Тобто представники напряму ставили перед собою завдання відтворити не стільки дійсність, скільки емоції та переживання, породжені дійсністю. Звідси посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті, нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного тощо.
У центрі уваги експресіонізму – людське серце, якому важко сприймати бездушність сучасного світу з його контрастами живого і мертвого, духу і плоті, “цивілізації” і “природи”, матеріального і духовного. Перебудову та вдосконалення дійсності, до яких закликали експресіоністи, слід починати з перетворення власної свідомості.
Експресіоністи виступали проти позитивістського емпіризму, копіювання і відображення дійсності. Вони вважали, що митець повинен виражати її суть. Світ не варто повторювати. Варто “схопити його в найсправжнішій суті й відтворити – ось найвагоміше завдання мистецтва” (К. Едшмід). Автор же повинен прагнути найповніше виразити власне ставлення до зображуваного, ставлення суб’єктивне, емоційне, пристрасне.
Отже, основний творчий принцип експресіонізму – відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське “Я”, напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст. Бажання найточніше передати цей конфлікт людини з трагічною та антигуманною дійсністю стало причиною того, що письменники бунтували проти традицій та вдавалися до радикальних художніх рішень.
Експресіонізм представлений у безлічі художніх форм, включаючи живопис, літературу, театр, кінематограф, архітектуру і музику.
“Психограмою людської душі” назвав німецький філософ Теодор Адорно експресіонізм у музиці. цей напрям відмовився від традицій і класичних форм музичного твору, утверджуючи дисонанс. Сміливим викликом класиці можна вважати оперу С. Прокоф’єва “Вогняний ангел”, в основі якої сюжет роману В. Брюсова, творчість Б. Лятошинського (II-IV симфонії, “Золотий обруч”, III струнний квартет, “Відображення”, Соната для скрипки). Основними засобами виразності митці обрали уривчастість, різкість, нестандартні інтервали і акорди, різку і несподівану зміну темпу музики, заміну співу промовою, криком чи шепотом, незвичну розстановку акцентів у ритмі.
В образотворчому мистецтві на першому місці – зображення людських почуттів болю, страждання, страху. експресія проявляється у яскравій кольоровій гамі та деформованих пропорціях. Одним із перших і найяскравіших представників експресіонізму в живописі є Едвард Мунк, норвезький живописець, графік, теоретик мистецтва і театральний художник. Художник брав у руки пензлі тільки тоді, коли його переповнювали почуття та емоції. Його картини – захопливі та унікальні, вони ведуть глядачів у якийсь незвичайний, дивний і страшний світ. Основні теми творчості митця – самотність, смерть і жага до життя.
Першим шедевром Е Мунка стала картина “Хвора дівчинка”, яка спочатку не була сприйнята ні глядачами, ні критиками. Художника звинуватили в недобросовісному ставленні до роботи. Картину бачили незакінченою, а її композицію – грубою. На картині зображені жінка похилого віку і хворобливого вигляду дівчинка. На полотні переважають темні кольори, що підводить до думки про наближення смерті. В очах дівчинки ми не бачимо ні болю, ні страху. Її погляд спокійний, можливо, вона ще не розуміє, що на неї чекає. І в цьому весь трагізм ситуації, тому картина нікого не залишає байдужим.
Поштовхом до створення полотна стали спогади художника про рідну старшу сестру Софі, яка померла від туберкульозу.
До експресіонізму належить і творчість австрійського письменника Кафки. Прозаїк – автор романів, новел, притч, афоризмів. Більшість із них сповнені ідеями абсурду, характеризуються прихованою єдністю надлюдського і буденного, фантастичного і реального. Його герої – самотні в цьому світі. У творах письменника звучить мотив безнадійності людського існування.
Кафку вважають родоначальником літератури абсурду і чи не першим екзистенціалістом у світовій літературі тому що, за думкою А. Камю, його творчість стала найбільш переконливим втіленням абсурдності життя.
Екзистенціалізм або Філософія існування (фр. Existentialisme від. лат. Exsistentia – існування) – напрям у філософії ХХ ст. (виник у 30-ті рр.), що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі.
Для екзистенціалістів важливим є питання про індивідуальне самовираження людини. А таку можливість отримує лише та людина, яка почувається вільною і визначила сенс свого існування. На їхнє переконання, увагу слід зосереджувати на відчуттях, що примушують людину діяти: відчуття невдоволення, неспокою чи загрози смерті. Що ж стосується людини ХХ століття, то вона не задоволена умовами свого життя, перебуває у відчаї, почувається відчуженою, переживає абсурдність існування.
У Кафки відчуття світу досить своєрідне. На його переконання, втіленням безглуздості, абсурдності є все, що оточує людину, і навіть її життя, яке може будь-якої миті докорінно змінитися під впливом незрозумілих містичних сил (долі, фатуму, влади). ці сили можуть знищити людину, зганьбити її, принизити, і доки вона страждатиме, вони будуть насолоджуватися спогляданням її мук. Як це сталося з героєм твору “Перевтілення”.
Сюжет оповідання ірраціональний та фантастичний. Звичайний комівояжер Грегор Замза одного разу прокинувся комахою. члени родини були приголомшені і не знали, як поводитися з Грегором. І йому не залишається нічого іншого, як заморити себе голодом.
У творі три частини, і у кожній є епізоди “появи” Грегора у спільній кімнаті і його “вигнання”. Відрізняються причини появи Грегора: у І ч. він з’являється на вимогу тих, хто перебуває в кімнаті, у ІІ ч.- намагається допомогти зомлілій матері, у ІІІ ч.- зачарований грою сестри на скрипці. А от закінчення завжди однакове – родина тричі відштовхнула його. Ми бачимо, як змінюється ставлення до сина і брата: розгубленість, відчуження, відверто вороже ставлення.
За Кафкою, людина в сучасному світі як самотня комаха, їй не варто на когось надіятися чи чекати допомоги. Письменник утверджує думку, що людина потрібна і про неї турбуватимуться доти, доки вона буде корисною іншим. А коли з якихось причин уже не зможе робити добро, то стає тягарем. І така доля чекає кожного в цьому жорстокому і бездуховному суспільстві.
Засновником експресіонізму в українській літературі є В. Стефаник. У річищі експресіонізму творили Т. Осьмачка, М. Куліш, О. Довженко. Представники даного напрямку шукали спільну основу в людині, тварині та рослині, тобто в творіннях Божиих.
У своїх творах основну увагу вони зосереджували на долі простої людини-трудівника, намагалися дошукатися коренів людського зла, сенсу страждання і смерті, взвємозв’язку усього сущого. Письменники-експресіоністи виявляли впевненість у паралельному існуванні прекрасного і потворного, тимчасовій відсутності добра. Їх метою було підтвердити істинність вислову, що “…не можна навіть зірвати квітку, щоб при цьому не стривожити зорі, бо весь Космос є нерозривною цілісністю”.
Одним із кращих творів, зразків експресіонізму, є новела В Стефаника “Камінний хрест”, яка розкриває тему еміграції галицьких селян до Америки. Головний герой твору, Іван Дідух, селянин-трудівник, який усе життя важко працює на своєму горбі, запрягши себе поряд з конем. Як пише автор, він разом з конем і возом лишає “за собою сліди коліс і копит”. Але ця праця робить Івана також і щасливим, він любить свій горб і намагається перетворити його на родючу ниву. Можна стверджувати, що цей горб тримає Івана на Землі, привносить у його життя радість.
Але в той же час праця на землі призводила до порушення довкілля і його цілісності: “придорожнє зілля й бадилля гойдалося, вихолітувалося на всі боки за возом і скидало росу на ті сліди”. як символічний сприймається образ будяка, що впивається в ногу Івана. Це прокляття Землі людям за те, що вони руйнують гармонію в природі.
Також ми бачимо, що у світі все врівноважене: добро і зло, прекрасне і потворне існують паралельно. Не було б зла, людина не знала б, що таке добро, потворне допомагає виявити красу і є натяком на причини страждань людини.
Образ Івана не ідеалізований, але автор до свого героя ставиться з великою симпатією. Тому він пише, що Іванова тінь на горбі нагадує тінь велетня, яка в той же час “просувається нивами й заслоняє їм сонце”. А ось як В. Стефаник змальовує постать селянина: “важка праця пригнула його до землі”, він виглядає так, “як би два залізні краки стягали його тулуб до ніг”. якщо Іван прекрасний у своїй наполегливості та праці, то постать його потворна. Такого зображення вимагає експресіоністична манера письма.
Зміст новели асоціюється з рядками Біблії, з епізодом вигнання людей з Раю, коли Бог говорить Адамові: “Проклята земля через тебе. Важкою працею живитимешся з неї в усі дні життя твого. Терня і будяки буде вона тобі родити… В поті чола твого їстимеш хліб, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято”. У новелі, як і у цих рядках з Біблії,- глибокий філософський зміст, вони спонукають до роздумів про сенс життя, про переплетіння красивого і потворного, фізичного і духовного, про причини страждань людини на землі, про необхідність жити в гармонії з природою, в єдності з довкіллям.
Рішення виїхати на чужину ще більше поглиблює проблеми, адже герой втрачає те, що підтримувало його і давало відчуття сили: єдність з рідною землею, людьми, зв’язок з Космосом. Іван відчуває, що ніби “кам’яніє”. Літературознавці пояснюють образ-символ каменя як омертвіння душі. Далі драматизм тільки посилюється завдяки композиційно точно дібраним епізодам: тужливий спів зі старим Михайлом, танок із дружиною, від якого стає моторошно, камінний хрест на пагорбі.
Видатним явищем української модерної літератури є поема в прозі О. Турянського “Поза межами болю”. Це яскраво виражений експресіоністичний твір.
Відомо, що всі події, описані в ньому, автор пережив сам. Все, що відбувається, передається через авторське сприйняття, через опис подій його внутрішнього світу, його видіння, що є характерною рисою експресіонізму. Отже, можна казати про ліричне розгортання сюжету. Фрагментарна оповідь також притаманна цьому літературному напряму. Автор передає нервове напруження, яке володіє героями, через зовнішні його вияви або здогадки оповідача, це нервове напруження і збудженість поступово зростає. Кульмінацією її є бунт проти тваринного інстинкту. Його врешті-решт перемагає людяність. Своєрідним криком душі, яка прагне жити, можна вважати пісню скрипаля Штранцінгера.
У зображенні подій автор застосовує гротеск, поєднання протилежного, змішуючи прекрасне і потворне – жагу життя усіх солдатів і пропозицію з боку Сабо вдатися до людоїдства, реальні картини і видіння. Герої твору постійно перебувають у межовій ситуації
В “Естетично-критичних замітках до твору О. Турянського…” австрійський професор-літературознавець Р. Плєн назвав його Данте, що “із чорної могили знов воскрес” і несе людям “із безодні пекла й тьми… святе й огненне слово”. Про що це слово?
Повість – протест проти жахіття війни, осудження кровопролиття, яке вона принесла Європі, протест проти смерті невинних людей. І те, що це слово вийшло з уст людини, яка сама відчула на собі тяготи війни, робить його огненним, а протест – переконливим. Письменник докоряє людству, яке влаштувало бойню світового масштабу і байдуже спостерігає її.
У середині 1920-х років, по завершенню одних соціальних потрясінь і напередодні інших, експресіонізм як самостійна течія припиняє своє існування “через суперечки між експресіоністськими уявленнями про те, як має бути змінена реальність, та самою соціальною дійсністю”. Проте вплив експресіонізму на світову літературу XX сторіччя важко переоцінити
IV. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО
Робота з таблицею “паспорт експресіонізму”. Унесення коректив, доповнень. Орієнтовний зміст таблиці
Час появи | На межі ХІХ ст. – ХХ ст. Активно розвивався в період з 1905 до 20-х рр. ХХ ст. |
Місце появи | У Німеччині та Австрії. Мав своїх прихильників у Франції, Польщі, німецькомовній Швейцарії |
Девіз напрямку | “Мистецтво – не краса, а експресія – сила духовного виразу свого я” |
Представники | |
Письменники | Кафка, В. Стефаник, О. Туринський, О. Довженко, М. Куліш |
Художники | Едвард Мунк, Вінсент Ван Гог, Поль Сезанн, Поль Гоген, Анрі Матіс |
Композитори | Ріхард Штраус, С. Прокоф’єв, Б. Лятошинський |
Ознаки стилю | 1. Нервова емоційність та ірраціональність. 2. Символ. 3. Гіпербола, гротеск (крикливі художні засоби). 4. Фрагментарність та плакатність письма, позбавленого прикрас. 5. Тяжіння до абстракцій. 6. Різноманітні ефекти. 7. Естетизація потворного. 8. Нагромадження всіляких жахів. 9. Поєднання протилежних явищ |
Мета митців-експресіоністів | Подати своє бачення становища і призначення живого і неживого у світі, їх взаємозалежність, віднайти першовитоки людського зла |
Основну увагу приділяли | 1. Зображенню простих характерів (тільки селянська й дитяча тематика у В. Стефаника) 2. Проблемам вини і кари. 3. Дослідженню сенсу страждання і смерті людини. Для них характерна віталізація смерті, тобто зображення смерті, що постійно перетворюється на життя. 4. Дослідженню опозиції “прекрасне-потворне”. 5. Ідеї всезагального взаємозв’язку усього сущого у світі |
Експресіонізм у творах живопису | 1. У своїх головних проявах експресіоністичний живопис ліричний та драматичний. 2. Предметом зображення в ньому стають людські почуття в момент найвищого напруження, особливо ті, що пов’язані з болем та стражданням. 3. Це живопис печалі, нещастя та страху, що пригнічують людство, і важливе значення надається грі, в якій увагу глядача зосереджено на тому, що зображують дійові особи. 4. Чисті пейзажі також можуть бути означені як “експресіоністичні”, якщо вони, із урахуванням манери та способу їх виконання, виражають людські почуття та емоції. 5. Е. Мунк: “Я малюю не те, що я бачу, а те, що я уздрів” |
Експресіонізм у музиці | 1. Відсутність класичного розуміння розміру і ритму в музиці. 2. Уривчастість, різкість, розірваної мелодійної лінії. 3. Різкі і нестандартні інтервали і акорди. 4. Мінливість темпу музики різка і несподівана. 5. Відсутність стандартно мажорно-мінорного ладу – атональність. 6. Заміна вокальної партії інструментальної, і навпаки. 7. Заміна співу промовою, пошепки, криком. 8. Нерегулярність і незвичайна розстановка акцентів в ритмі |
V. ПІДСУМОК УРОКУ.
Закінчити речення: “Експресіонізм – це бунт проти…”
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Повторити матеріал уроку.
Поміркуйте над афоризмами П. Клеє: “Мистецтво не відтворює зриму реальність, воно її творить”; “Що жахливіше світ, то абстрактніше мистецтво”. Чи згодні ви з цими висловлюваннями? Думку аргументуйте.
Творче завдання. Спробуйте написати прозову мініатюру, наслідуючи письменників-експресіоністів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)