ОДІССЕЯ – ГОМЕР – СТАРОДАВНЯ ГРЕЦІЯ – ЗОЛОТІ СТОРІНКИ ДАЛЕКИХ ЕПОХ – посібник-хрестоматія

Приблизно VIII ст. до н. е.

Легендарний поет Стародавньої Греції, автор великих епічних поем “Іліада” та “Одіссея”. Сюжет “Одіссеї” тісно пов’язаний із подіями “Іліади” і є продовженням низки міфів про Троянську війну. Окремі пісні з “Одіссеї” Гомера перекладали Пантелеймон Куліш і Олександр Потебня, І. Франко і Леся Українка. Перший повний переклад “Одіссеї” віршованим розміром оригіналу здійснив Петро Нищинський, який підписував свої твори псевдонімом Петро Байда. Великим досягненням української перекладацької школи XX ст. стали переклади “Іліади” та “Одіссеї”, здійснені відомим українським ученим, композитором і поетом-перекладачем Б. Теном (Миколою Хомичевським).

ОДІССЕЯ

(Уривки)

Одіссей і пісня Демодока (пісня 8)

Бог Посейдон, який розгнівався на Одіссея, здійняв бурю на морі, але з допомогою інших богів Одіссей врятувався і дістався до острова феаків. Уранці на березі моря стомленого Одіссея знайшла донька феакійського царя Навсікая. По дорозі до палацу царя Алкіноя Одіссей зустрічає свою покровительку – богиню Афіну в образі феакійської дівчини. Вона привела його до пишного палацу царя Алкіноя. Він гостинно прийняв Одіссея, скликав бенкет на його честь і пообіцяв свою допомогу на шляху повернення героя на батьківщину. На бенкет цар запросив сліпого співця Демодока, який був наділений богами чарівним даром “оспівувати все, що підказує серце”. Демодок яскраво змальовує події Троянської війни. Цей спів справив таке велике враження на Одіссея, що він навіть заплакав, пригадавши минулі роки, своїх бойових товаришів і геройські вчинки. Уплив пісні Демодока на Одіссея свідчить про уславлення в поемі Гомера мистецтва слова й таланту митця. Помітивши хвилювання Одіссея, цар Алкіной розпитує його про пригоди, і той розповів феакам про свої поневіряння.

(…) А після того, як голод і спрагу вони вдовольнили,

До Демодока звернувшись, сказав Одіссей велемудрий:

“Вище над смертних усіх я тебе, Демодоку, шаную,

Чи Аполлон тебе вчив, чи Муза то, Зевсова донька,

Надто-бо все до ладу ти про долю ахеїв співаєш,

Що учинили, й зазнали чого, й як було їм сутужно,

Наче ти сам з ними був чи із уст очевидця почув це.

Отже, про те заспівай, як Еней із Афіною разом

Під Іліоном коня дерев’яного постать зробили,

Як його хитро в акрополь увів Одіссей богосвітлий,

Воїв сховавши в коневі, що Трою після зруйнували.

Врешті коли і про це ти докладно мені проспіваєш,

Зразу же перед всіма я людьми розповім, що напевно

Доброзичливий дає тобі бог це натхнення співоче”.

Так він сказав, а співець заспівав уже, богом натхненний,

З того почавши, як враз на свої добропалубні судна

Сіли ахеї і геть попливли, свої шатра спаливши,

Як з Одіссеєм славетним у Трої вже, посеред міста,

Інші тим часом сиділи, заховані в кінській утробі, –

Потім троянці самі в акрополь коня затягнули.

Так і стояв він, вони ж без кінця гомоніли безладно,

Сидячи там навкруги, і натроє думки їх ділились:

Міддю безжальною цю черевину проткнути порожню,

Чи, затягнувши на верх, з високої скинути скелі,

Чи залишити це диво як жертву богам милостиву.

Саме останнє оце було те, що статися мало,

Місту-бо доля судила загинуть тому, яке прийме

Постать велику коня дерев’яного, де заховались

Кращі з аргів’ян, готуючи смерть і загибель троянцям.

Далі співав, як ахеїв сини Іліон руйнували,

З схованки ринувши враз і порожнім коня залишивши.

Як – хто куди – плюндрувати розбіглися місто високе,

Як Одіссей, наче грізний Арей, в Деїфоба домівку

Кинувся вдвох з Менелаєм, до мстивого бога подібним.

Там він, – співав той, – наважився стати до бою страшного

І переміг при сприянні великої духом Афіни.

Так той виспівував славний співець, Одіссей же від жалю

Танув слізьми, що з повік струмками спливали на лиця,

Наче ридає дружина, припавши до любого мужа,

Що за людей і вітчизну свою наложив головою,

Щоб від дітей і від міста загибелі день одвернути;

Бачачи, як він конає і в смертних здригається муках,

Тужно голосить над ним і ридає, а ззаду жорстокі

Ратищ удари на спину вже падають їй і на плечі,

В’януть їх лиця від горя, що жалем до неї проймає, –

Жалісно так в Одіссея з-під брів його сльози лилися.

Все ж удавалось від інших йому свої сльози ховати,

Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,

Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.

До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався:

“Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!

Хай Демодок на формінзі дзвінкій вигравать перестане.

Співами й грою не всім-бо він радість дає і утіху.

З того часу, як на учті співець заспівав нам божистий,

Не припиняє невтішно гіркими слізьми умлівати

Гість наш, – великий-бо смуток всю душу йому обіймає.

Хай перестане співець, щоб однакову мали ми втіху –

Гість і господар – усі, набагато-бо краще нам буде.

Все із повагою ми для шановного робимо гостя:

В путь виряджаєм його і дарунки даємо з любов’ю.

Гість і чужинець, що просить притулку, за рідного брата

Кожному стане, у кого хоч трохи є чулості в серці.

Тим-то від нас не ховай своїм розумом ти обережним

Те, що питатиму я, розказати усе – то найкраще.

Ймення скажи, яким батько і мати тебе називали

Й інші, хто в вашому місті живе і наоколо нього.

Бо взагалі без імення ніхто між людей не буває.

Хто б не родився на світ – родовита людина чи проста,

Кожного з них, народивши, іменням батьки наділяють.

Землю свою ти назви, і місто, й народ, щоб свідомо

Шлях спрямувати могли кораблі, які плинуть з тобою.

На феакійських-бо суднах у нас не буває стерничих,

Навіть немає стерна, як на інших то суднах буває, –

Наміри й мислі людей вони-бо й самі розуміють,

Знають усякого люду міста і поля плодоносні,

Швидше від інших усіх безодню морську пропливають,

Млою й туманом густим оповиті. І не бояться

Шкоди якої зазнати чи й зовсім загинути в морі.

Тільки чував я колись од батька мого Навсітоя

Ось що: розгніваний дуже, мовляв, Посейдон-земледержець,

Що перевозимо всіх морською ми хланню безпечно.

А як збудований добре, мовляв, корабель феакіян

Буде з виправи вертатись, його у туманному морі

Вщент він розіб’є й горою високою місто закриє.

Так говорив мені батько старий. Чи то справджено буде,

Чи не справдиться, – від волі могутнього бога залежить.

Отже, всю правду мені розкажи і повідай одверто:

Як і куди заблукав ти, в яких опинявся країнах,

Серед яких був людей та в місцях чи бував велелюдних,

Чи непривітні і дикі там люди, що правди не знають,

Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?

Та розкажи нам, чого ти душею сумуєш і плачеш,

Спів про недолю аргеїв почувши, про Трою й данаїв.

Все це боги учинили і виткали людям загибель,

Щоб гомоніли піснями вони між нащадків майбутніх.

Може, когось із твоєї рідні родовитої вбито

Під Іліоном – зятя чи тестя? Вони найдорожчі

Нам після рідних по крові і роду нерідко бувають.

Може, загинув там друг родовитий, хоробрий товариш

Твій найлютіший? Не менше від рідного брата буває

Нам дорогий товариш розумний і відданий щиро”.

(Переклад Бориса Тена)

Ключові компетентності

Спілкування державною мовою. 1. Випишіть епітети, які характеризують героїв твору. 2. Із-поміж них виокремте складні слова. З’ясуйте їхню стилістичну функцію. Спілкування іноземними мовами. 3. Визначте, звернувшись до Інтернету, значення імені Одіссей. Поміркуйте, чому саме так Гомер назвав свого героя? Математична компетентність. 4. Пригадайте, чим відали ці божественні істоти. Заповніть таблицю.

Уміння вчитися. 5. Визначте, про які історичні події йдеться у творі. Як вони втілені в поемі? 6. Які нові знання (енциклопедичного гатунку) дала вам поема? Ініціативність і підприємливість. 7. Що вдалося здійснити Одіссею? 8. Про які риси характеру це свідчить? 9. Яку модель поведінки втілює герой? Соціальна та громадянська компетентності. 10. Прокоментуйте цитату: “Гість і чужинець, що просить притулку, за рідного брата / Кожному стане, у кого хоч трохи є чулості в серці”. Чи погоджуєтеся ви з цим? 11. Які суспільно-політичні проблеми відображені в пропонованому уривку? Обізнаність та самовираження у сфері культури. 12. Створіть лепбук “Одіссей і троянський кінь”. Екологічна грамотність і здорове життя. 13. Підготуйте розповідь на тему “Одіссей – боги – природа – люди”. У розповіді акцентуйте увагу на тих моментах, які дозволили героєві стати переможцем.

Предметні компетентності

Знання. 14. Визначте характерні риси гомерівського епосу. 15. Розкрийте особливості жанру епічної поеми. 16. Розкажіть про роль сліпого співця Демодока. Які епітети використовує автор для його опису? Порівняйте цей образ з автором. Діяльність. 17. Пригадайте міф про троянського коня. Порівняйте його з відповідним епізодом у поемі “Одіссея”. 18. Яка роль Одіссея в цій історії? 19. Що означає вислів “троянський кінь”? Цінності. 20. Визначте, про кого Гомер устами Алкіноя говорить: “…найдорожчі / Нам після рідних по крові і роду”. Чому?

Одіссей у кіклопа Поліфема

(Пісня 9)

Швидко дістались ми так недалекої тої країни,

Бік побачили там, край скелі над морем, високу,

Лавром порослу печеру. До неї збиралося на ніч

Кіз і овечок багато; навкруг простягався високий

Двір, обгороджений муром з укопаних в землю великих

Каменів, зверху ж і сосни росли, і дуби височенні.

Велетень жив там потворний, що кіз і овечок отари

Сам випасав собі, інших поодаль. Ні з ким він не знався

У самотині своїй і ніяких не відав законів.

Був він потвора страшна, на людину, що хлібом живиться,

Зовсім не схожий, скоріше скидавсь на гірську верховину,

Лісом порослу, яка серед скель височіє самотньо.

Товаришам своїм вірним на місці звелів я лишатись,

При кораблі, й стерегти корабля свого якнайпильніше;

Сам же, дванадцять обравши між ними супутців найкращих,

Вирушив. Мав із собою я козячий міх із солодким

Темно-червоним вином, що Марон мені дав, син Еванта,

Жрець Аполлона, який опікується Ісмаром-містом… (…)

Швидко добралися ми до печери, але не застали

Велетня в ній, – десь пас він отару свою густорунну.

От увійшли ми в печеру і стали усе оглядати:

Сиру там кошики повні стояли, ягнята й козлята

В стійлах тіснились вузьких, за віком поставлені різним:

Старші – окремо, окремо від них середульші й окремо –

Новонароджені; в цебрах стояло сироватки повно,

Глеки й дійниці були приготовані там до удою.

Товариші почали всіляко мене умовляти, –

Сир той забравши, негайно тікать відтіля й найшвидше

Позаганяти на наш корабель бистрохідний з кошари

Тих козенят і ягнят та й умкнути по водах солоних.

Та не послухав я їх, хоч було б набагато це краще, –

Хтілось побачить його, чи не дасть мені сам він гостинця?

Товаришам же моїм не здавався, проте, він привітним.

От ми розклали вогонь, і жертву принесли, й самі вже,

Сиру набравши, поїли, і ждати в кутку посідали,

Поки той прийде із стадом. Приніс тяжкий оберемок

Дров він сухих, щоб мати на чому вечерю варити.

З грюкотом скинув ті дрова серед кам’яної печери.

Ми ж із перестраху всі аж в найдальший зашилися закут.

Позаганяв до печери опасистих кіз і овечок

Тих, що доїти їх мав, а самців – баранів із козлами –

Він за дверима лишив, на своєму подвір’ї широкім.

Потім камінь підняв величезний і вхід до печери

Ним завалив, – не могли б того каменя зрушити з місця

Й ковані міцно аж двадцять два вози чотириколісні, –

Ціла то скеля була, що нею заклав свої двері.

Сидячи, сам подоїв уже й кіз, і овець мекотливих,

Всіх за чергою. (…)

Сиру віддавивши, поклав у плетені кошики зразу;

Другу ж у глечиках він залишив половину, щоб мати

Й свіжого ще молока – напитися після вечері.

Швидко із справами цими упорався, потім ще й ватру

Сам розпалив, і нарешті побачив він нас і промовив:

“Хто ви, чужинці? Шляхом відкіля ви пливете вологим,

В справі якій чи так, навмання, ви блукаєте морем,

Наче розбійники ті, що гасають у водних просторах,

Важачи власним життям і біду несучи чужоземцям?”

Так говорив він, і любими ми зажурились серцями:

Сповнив нас жахом страшний його голос і вигляд потворний.

В відповідь все ж я до нього з такими звернувся словами:

“Разом усі ми ахеї, додому вертаємо з Трої,

Та, супротивними гнані вітрами над хланню морською,

Збились з путі, і на інших шляхах та на іншій дорозі

Ми опинились, – Зевсова, видно, на те була воля.

Горді ми бути людьми Агамемнона, сина Атрея,

Слава якого тепер до високого неба сягає, –

Місто велике-бо він зруйнував і люду багато

Винищив. Ми ж прибули аж сюди, і от припадаєм

Всі до колін твоїх – виявиш ти нам гостинність чи, може,

Ще й подарунок даси, що гостям їх звичайно дарують.

Отже, могутній, богів пошануй, благаєм тебе ми,

Зевс-бо є сам покровитель гостей і усіх, що благають.

Він і гостинний, гостям супутник, достойним пошани”.

Так говорив я, а він відповів мені словом безжальним:

“Ну ж і дурний ти, чужинче, та й здалеку, мабуть, прибув ти,

Що шанувати й боятись богів мене так умовляєш!

Нам, кіклопам, байдуже й до Зевса-егідодержавця,

І до блаженних богів, самі-бо від них ми сильніші.

Страх перед Зевсом мене не примусить тебе пощадити

З товаришами, якщо того власний мій дух не накаже.

Краще скажи мені, де корабель твій оснащений нині

До суходолу пристав – далеко чи близько, щоб знав я”.

Так він випитувать став, але це не укрилось від мене,

Мав-бо я досвід і хитрими мовив до нього словами:

“Мій корабель розтрощив Посейдон, землі потрясатель,

Кинувши ним о скелі стрімкі при самім узбережжі

Вашого краю, – вітром сюди його з моря загнало

Наглої смерті, проте, із супутцями я врятувався”.

Так я сказав. Не відмовив безжалісний серцем нічого,

Скочив раптово і, руки свої на супутців наклавши,

Двох, як щенят, ухопив і з силою ними об землю

Вдарив. (…)

Пошматувавши їх геть, спорядив собі з них він вечерю.

Все він пожер, наче лев, що годується в горах, нічого

Не залишив – ні утроби, ні м’яса, ні кості із мозком. (…)

І між овець у печері своїй спочивати розлігся.

Духом відважним тоді таку я подав собі раду:

Ближче підкрастись і, меч свій нагострений з піхов добувши,

Вдарити в груди йому, рукою намацавши місце,

Де печінки під осердям, – та інша затримала думка:

Всі ми в печері отут загинули б марною смертю,

Бо від високих дверей не змогли одвалити руками

Камінь отой величезний, що велетень ним завалив їх.

Так ми в журбі та зітханнях на світлу Еос дожидали. (…)

Уранці кіклоп зжер на сніданок ще двох супутників Одіссея і пішов виводити отару на пасовисько. Одіссей звертається подумки до богині Афіни по допомогу. Його погляд упав на важку кіклопову палицю, з допомогою товаришів він загострив її та приховав. Увечері Поліфем повернувся і знову схопив двох мандрівників собі на вечерю. Маючи хитрий задум, Одіссей запропонував Поліфему випити вина. Тричі він підносив те вино кіклопові, який розпитував героя про його ім’я та пригоди.

(…) “Ти про ім’я моє славне питаєш, кіклопе? Назву я

Зараз себе, та гостинця віддай, що мені обіцяв ти.

Звусь я Ніхто на ім’я, і Ніким мене батько і мати,

Й товариші мої, й інші, звичайно, усі називають”.

Так говорив я, а він відповів мені словом безжальним:

“Отже, Нікого я з’їм наостанку, раніше ж поїм я

Товаришів його всіх, – оце тобі й буде гостинець”.

Так він сказав, похитнувся і навзнак упав, і, зігнувши

Набік грубезну шию, лежав, і відразу всевладний

Сон подолав його. (…)

Кия тоді я у попіл гарячий засунув, щоб знову

Він розігрівся, як жар, а тим часом відваги словами

Товаришам додавав, щоб ніхто не утік з переляку.

Отже, оливний кілок, хоча й був він сирий, розпаливши,

Так, що вогнем він узявся й яскраво почав пломеніти,

Вийняв з вогню я і ближче підніс до кіклопа, навколо ж

Товариші поставали – бог дав їм одвагу велику.

Взявшись за дрюк той оливний з кінцем загостреним, дружно

В око встромили йому ми. А я, натиснувши зверху,

Став ним крутити, як бантину тесля свердлить корабельну

Свердлом, а інші з-під низу ремінням його обертають,

Взявшись обабіч, і жваво він крутиться сам безустанно.

Так от і ми, узявши розпечений дрюк, ним свердлили

Велетню око. (…)

Страшно кіклоп закричав, аж луна розляглась по печері,

З ляку ми кинулись врозтіч усі, і зразу він вирвав

З ока оту деревину, гарячою кров’ю облиту,

З люттю від себе її жбурнув обома він руками

Й гучно кіклопів волати почав, що з ним у сусідстві

Теж у печерах жили на овіяних вітром узгір’ях.

Крик той страшенний почувши, вони звідусіль позбігались,

Вхід обступили в печеру і стали розпитувать, що з ним:

“Що, Поліфеме, з тобою, що голосно так ти волаєш

В ніч божественну й солодкого сну позбавляєш усіх нас?

Може, хто з смертних отару твою силоміць виганяє?

Може, самого тебе хтось насильством і підступом губить?”

В відповідь так із печери волав Поліфем премогутній:

“Друзі, Ніхто, й не насильством мене він, а підступом губить!”

Відповідаючи, мовлять вони йому слово крилате:

“Що ж, коли сам ти, й ніхто насильства тобі не вчиняє,

То чи не Зевс тобі хворість наслав, і поміч тут марна, –

Краще ти батька свого, владику благай Посейдона!”

Мовили це й відійшли; любе серце моє розсміялось,

Як обманув я ім’ям його й задумом цим бездоганним.

Стогнучи тяжко і в корчах увесь аж звиваючись з болю,

Камінь руками намацав кіклоп і відсунув від входу,

Сів посередині в дверях і широко руки розставив,

Щоб упіймати того, хто з отарою хтів би умкнути.

От якого він дурня знайти у мені сподівався!

Я ж міркувати почав, як найкраще зарадити справі,

Щоб і супутників всіх, і себе від жорстокої смерті

Урятувати. Всілякі тут засоби й хитрощі ткав я –

Йшлось тут про душу, велике-бо лихо уже насувалось.

Зрештою визнав у серці я раду таку за найкращу:

Гарних, ставних там чимало було баранів густорунних,

Добре вгодованих, з темною, аж фіалковою шерстю.

Всіх я їх нишком позв’язував сплетеним віттям вербовим

З ложа жорсткого, що велетень спав нечестивий на ньому.

Я їх по троє зв’язав, – ніс когось під собою середній,

Інші ж обидва з боків тим часом його прикривали.

Кожні так троє несли одного чоловіка. А сам я…

Був поміж ними баран, над усіх в тій отарі найкращий,

Міцно схопившись за карк, під черевом в нього кудлатим

Я заховався і, вп’явшись руками у шерсть божественну,

Так і тримавсь терпеливо, відважного сповнений духу.

Так ми в журбі та зітханнях на світлу Еос дожидали…

(Переклад Бориса Тена)

Ключові компетентності

Спілкування державною мовою. 1. Яке переносне значення має слово “одіссея”? Придумайте словосполучення з цим словом у переносному значенні. Математична компетентність. 2. Розкажіть, у чому полягав план Одіссея? Визначте основні його пункти. 3. Порівняйте Одіссея і Поліфема. Узагальнені результати порівняння представте в таблиці. Компетентності в природничих науках і технологіях. 4. Доведіть, що Одіссей виявив себе як справжній дослідник (біолог, географ). Інформаційно-цифрова компетентність. 5. Скориставшись додатковою інформацією в Інтернеті, установіть послідовність подій: допомога феаків у поверненні на острів Ітака; Одіссей у країні лестригонів; перебування у країні мирних лотофагів; страта женихів Пенелопи та зрадливих слуг; Одіссей у країні кіклопів; Одіссей на острові чарівниці Кірки; боротьба Одіссея з підступними сиренами; між Скіллою і Харібдою; Одіссей в полоні у Каліпсо; повернення додому під виглядом жебрака. 6. Складіть інтерактивну карту подорожі Одіссея. Знайдіть додаткову інформацію в Інтернеті про це. Презентуйте однокласникам. Уміння вчитися. 7. Як Ви вважаєте, чого навчає випадок, що стався з Одіссеєм і його товаришами? Ініціативність і підприємливість. 8. Які риси характеру героя допомогли йому перемогти в небезпечних ситуаціях? Соціальна та громадянська компетентності. 9. Який священний звичай порушив Поліфем? 10. Висловіть припущення, чи були члени команди дружними. У чому це виявилося? 11. Складіть схему “Позитивні та негативні риси Одіссея”. Обізнаність та самовираження у сфері культури. 12. Перегляньте уривок із кінофільму “Одіссея” (реж. А. Кончаловський, 1997) про кіклопа Поліфема. Порівняйте уривки фільму й поеми Гомера. 13. Підготуйте презентацію “Одіссея” Гомера у світовому кінематографі”.

Предметні компетентності

Знання. 14. Виділіть у творі побутові й фантастичні елементи. Визначте їхню функцію в поемі. 15. Визначте, про кого йдеться: 1) син Посейдона і німфи Фооси, жорстокий кіклоп; 2) син Лаерта, чоловік Пенелопи, батько Телемаха; 3) богиня світанку, дочка Гіперіона й Тейї. Діяльність. 16. Яких велетнів у світовій літературі ви знаєте? Що спільного у них із Поліфемом і чим вони відрізняються від нього? 17. Як ви вважаєте, у чому причина поразки кіклопа? 18. Чому Одіссей назвав себе “Ніхто” і як це стало йому в пригоді? Цінності. 19. Дайте письмово відповідь на запитання: “Що засуджує Гомер у поемі “Одіссея”?”

(2 votes, average: 5.00 out of 5)