Колективізація сільського господарства

Більшість населення новоствореного СРСР було представлено переважно селянами. Головним завданням для більшовиків було не допустити самостійну сільськогосподарську діяльність селянства, так вона виключала ті принципи на яких базувалися економічні реформи того часу: колективна відповідальність і сувора централізація.

Передумови колективізації
Колективізація сільського господарства на своєму первісному етапі проходила досить в’яло і являла собою нечисленні комуни. Більшовицька влада підтримувала заохочувала подібні ініціативи, але примушувати селян до об’єднання господарств не поспішала.

Основним стримуючим фактором для більшовиків було те, що головною рушійною силою революції були саме селяни, що домагаються права на приватне землеволодіння. Проте влада відкинули свою ліберальну політику після того, як сільські жителі почали масово організовувати кооперації – приватні об’єднання, що не підконтрольні державі.

Кооперації не тільки перешкоджали централізації, але й політики НЕПу. Більшовики були змушені застосовувати радикальні заходи, які полягали у фактично насильницької колективізації сільського господарства.

Курс на колективізацію
У 1927 році провал НЕПу став очевидним навіть для правлячої верхівки ВКП (б). У грудні цього року на 15 партійному з’їзді І. В. Сталін оголосив курс на суцільну колективізацію сільського господарства. На той час це було єдиною можливістю поповнення спорожнілій державної скарбниці.

Колгоспи мали стати надійним оплотом для тоталітарного режиму комуністів. Така політика не знайшла підтримки деяких досить впливових членів партії, які усвідомлювали ті наслідки, які спричинить насильницька колективізація.

Для усунення таких “небажаних елементів” Сталін особисто провів чистку партійних рядів – 15% комуністів – більшовиків позбулися своїх партквитків і були відправлені до Сибіру.

Суть колективізації в СРСР
Колективізації полягала в реформації сільськогосподарського виробництва. Фермери та приватні хлібороби змушені були об’єднувати свої господарства у колективну організацію, контрольовану державою. Більшу половина продукції, що виготовляється переходила у державну власність.

Заможні селяни, які відмовлялися вести колективні господарства, позбавлялися усіх політичних і громадянських прав, відправлялися на заслання, а їх майно було конфісковано і порівну розподілялося між державою і донощиком.

Основним показником ефективності роботи колгоспів був рівень зерна, які селяни щорічно здавали державі. Щоб показати свій колгосп з кращого боку, місцева влада почала примусово відбирати хліб у селян. Разом із зерном відбиралися й інші продукти: овочі, фрукти, крупа.

Верховна влада на чолі зі Сталіним прекрасно розуміли яким чином діють чиновники на місцях, але ніяк не перешкоджали цьому – країна потребувала грошей для прийдешньої індустріалізації.

Результатом грабіжницької політики більшовиків став масштабний голод і мільйони репресованих, ні в чому не винних “ворогів держави”. Офіційним завершенням процесу колективізації прийнято вважати 1937 року, на той момент було колективізовано понад 21 млн. селянських господарств, що стають більш 95% від їх загальної чисельності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Колективізація сільського господарства