Цикли розвитку світового господарства
Циклічний розвиток взагалі характерно для багатьох процесів, що відбуваються в природі і суспільстві. Тому говорять про природні, екологічних, загальноцивілізаційних, демографічних, наукових, інтеграційних та деяких інших циклах. Але найбільш розроблена в науці теорія економічних циклів, що має пряме відношення до розвитку світового господарства.
Якщо говорити дуже коротко, під економічним циклом розуміють постійно повторювані коливання економічної активності, що визначають динаміку економічного розвитку. Такі цикли можуть охоплювати різні сфери економічної діяльності, але найчастіше вони ставляться до розвитку продуктивних сил суспільства. За масштабами їх можна поділяти на країнові (національні), регіональні, міжнародні, глобальні, а також галузеві. А за тривалістю їх ділять на сезонні, річні, короткострокові, середньострокові, довгострокові, сверхдолгосрочние і суперциклу. При цьому найбільший теоретичний і практичний інтерес представляють середньострокові і довгострокові цикли.
Середньострокові цикли економічної кон’юнктури зазвичай мають тривалість від 5-7 до 10-11 років. Прикладом їх можуть служити розроблені К. Марксом капіталістичні цикли, кожен з яких включає в себе чотири послідовні фази: 1) кризи, 2) депресії (стагнації), 3) пожвавлення, 4) підйому. До порівняно недавнього часу теорію капіталістичного циклу (або циклічних криз капіталізму) вважали однією з основних політекономічних теорій, і їй була присвячена величезна література. У ній досліджувалися економічні кризи XIX в., Кризи першої половини XX в., Включаючи Велику депресію 1929-1933 рр.., Коли світове капіталістичне промислове виробництво скоротилося майже наполовину, кризи другої половини XX в. – Як загальноекономічні, так і галузеві, особливо енергетичний та сировинний кризи 1974-1975 рр..
Довгострокові цикли тривають від 40 до 60 років. Найбільшого поширення і в нашій країні, і за кордоном отримала концепція великих циклів, запропонована радянським економістом Н. Д. Кондратьєвим у 20-х рр.. XX в. і нині дуже широко використовувана в світогосподарських дослідженнях. Великі цикли Н. Д. Кондратьєва правильніше було б назвати технологічно-економічними, оскільки зміну одного циклу іншим, на його думку, визначають насамперед зміни в науково-технічному прогресі і відповідно у формах організації виробництва.
За Н. Д. Кондратьєву, кожен великий цикл триває приблизно 50 років і поділяється на дві рівні за часом фази: А – фазу росту і Б – фазу стагнації. У ході першої з цих фаз (“підвищувальної”) світове господарство розвивається порівняно швидко і стійко, без особливих економічних та інших потрясінь. Для другої фази (“знижувальної”) характерний стан депресії, зниження ділової активності, поява криз і спадів виробництва. Велике вплив на світову економіку в другій фазі можуть надавати і такі політичні катаклізми, як світові війни, революції та ін
Н. С. Мироненко, що почав докладний аналіз великих циклів М. Д. Кондратьєва, зазначає, що перший з них тривав приблизно з 1770 р. по 1840 Фаза А цього циклу була пов’язана з промисловим переворотом, насамперед в Англії, з винаходом парової машини, текстильних машин, розвитком текстильної промисловості, машинобудування, чорної металургії, будівництвом каналів. Фаза Б ознаменувала початок економічних криз. Другий великий цикл охоплював період часу з 1840 по 1890 р. Фаза А цього циклу була пов’язана з бурхливим зростанням машинобудування, видобутку вугілля, виплавки металів, будівництвом залізниць, а фаза Б почалася в середині століття під сильним впливом першого справді світової економічної кризи 1857 р. Третій великий цикл тривав з 1890 по 1940 р. Фаза а цього циклу була визначена розвитком електроенергетики, важкого машинобудування, суднобудування, основний, а почасти вже й синтетичної хімії, а фаза Б почалася в період Першої світової війни і охопила фактично весь міжвоєнний період. Її кульмінацією можна вважати економічна криза (Велику депресію) 1929-1933 рр.. Хронологічні рамки четвертого великого циклу зазвичай обмежують 1940-1980 рр.., Після чого настало вже час п’ятого циклу, пов’язаного з новим етапом НТР.
Географічна картина світу Посібник для вузів Кн. I: Загальна характеристика світу. Глобальні проблеми людства
Рис. 54. Графічна інтерпретація великих циклів (“довгих хвиль”)
Концепція великих циклів М. Д. Кондратьєва, довгий час майже не використовувалась в СРСР, викликала дуже великий інтерес на Заході, де її розвивали багато відомих учених. Деякі з них зробили спроби зобразити великі цикли графічно, що робить зрозумілим другому їх назва – “довгі хвилі” (рис. 54).
Якщо простежити під кутом зору циклічного розвитку динаміку світового господарства в другій половині XX в., То виявиться, що воно пережило за цей час кілька періодів з переважанням як “підвищувальної”, так і “знижувальної” тенденції. Так, з 50-х до початку 70-х рр.. XX в. можна було спостерігати підвищувальну тенденцію світового розвитку з характерними для неї високими темпами зростання ВВП. Потім стався економічна криза 1974-1975 рр.., Пов’язаний насамперед з подорожчанням нафти, що викликав ріст цін. У 1980-1982 рр.. мав місце другого економічна криза, хоча і не такий глибокий, як попередній. Потім почалося пожвавлення економічної кон’юнктури, яке перейшло в середині 1980-х рр.. в новий підйом. Цей підйом, в свою чергу, на початку 1990-х рр.. змінився третій економічною кризою, певною мірою пов’язаних з різким падінням виробництва в країнах Східної Європи та СНД. Але потім почався новий підйом, і темпи приросту світового ВВП досягли 3-4% на рік. Прогнози передбачали ще більше прискорення економічного розвитку з доведенням середньорічних темпів приросту ВВП до 4,5% в 2000 р. Проте найсильніший фінансова криза, що виникла в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні в 1997 р., знову викликав їх зниження. Втім, на думку експертів, в перші десятиліття XXI в. світова економіка буде, мабуть, розвиватися швидше, ніж у XX в.
На цьому загальносвітовому тлі динаміка розвитку економічно розвинених країн і країн все ж виявляє деякі відмінності. В цілому в 1990-і рр.. темпи зростання ВВП (як і промислового виробництва) в країнах, що розвиваються були вищі, хоча при цьому потрібно, звичайно, мати на увазі, що в цих країнах поки переважає екстенсивний шлях розвитку, при якому економічного зростання сягають не стільки за допомогою підвищення ефективності виробництва і його якості, скільки завдяки його кількісному нарощуванню. На відміну від цього в розвинених країнах переважає інтенсивний тип розвитку, заснований на якісному вдосконаленні виробництва.
Чи не однакова економічна кон’юнктура характерна і для окремих країн.
З економічно розвинених країн прикладом такого роду можуть служити Сполучені Штати, де в 50-60-і рр.. XX в. економіка розвивалася швидко, в 70-ті – на початку 80-х рр.. її зростання сповільнилося, потім знову йшов з перепадами, у другій половині 90-х рр.. придбав “підвищувальну” тенденцію, а на початку XXI в. знову знизився. Великобританія в другій половині XX в. пережила кілька змінювали один одного періодів підйому та занепаду, а на початку 1990-х рр.. вступила в стадію найбільшого для останніх десятиліть економічного підйому. Розвиток Німеччини в цілому було більш стабільним, хоча три спільних економічних кризи відбилися і на ній, а знамените “економічне диво” 50-х – початку 60-х рр.. XX в. вже більше не повторювалося. “Економічне диво” в Японії тривало довше, але саме в 1990-і рр.. тут настав тривалий економічний застій, ще більш усугубившийся фінансовою кризою.
Країни, що розвиваються також демонструють приклади нестабільного економічного зростання. Один з них – приклад Китаю, який у першій половині XX в. пережив кілька періодів підйому та занепаду, але з кінця 1970-х рр.., коли почалися економічні реформи, показує дуже високі (порядку 10% річних) і стійкі темпи зростання ВВП. Майже такі ж високі темпи з початку 1970-х рр.. були характерні і для країн Південно-Східної Азії, але саме ці країни, де в 1997 р. вибухнула фінансова криза, випробували на собі його найбільш сильний негативний вплив. У країнах Тропічної Африки після завоювання політичної незалежності на початку 1960-х рр.. темпи економічного розвитку помітно зросли, але потім почали поступово знижуватися, особливо впавши в середині 1990-х рр.., і тільки в кінці цього десятиліття намітився деякий їх зростання. Країни Латинської Америки випробували глибокий і затяжну кризу в 1980-х рр.., Але в 1990-і рр.. їм вдалося досягти щодо стійкого економічного зростання.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)