Основні моделі світового господарства
Незважаючи на відносну єдність світового господарства, окремі частини якого тісно пов’язані між собою міжнародним географічним поділом праці, певні відмінності між цими частинами не можуть не існувати. Пропорції між цими частинами, що визначають свого роду просторові моделі світового господарства, можуть бути двочленних, тричленними і багаточленними.
Двочленна модель світового господарства, відповідна двучленной типології країн світу, має на увазі підрозділ його на дві великі групи країн: економічно розвинені. Виходячи з кидаються в очі особливостей географічного положення, першу з них у літературі часто умовно іменують Північчю, а другу – Півднем. Хоча темпи економічного зростання в багатьох країнах Півдня останнім часом навіть вище, ніж у країнах Півночі, він продовжує сильно відставати від Півночі за всіма основними показниками соціально-економічного розвитку. Особливо тяжке становище в найменш розвинених країнах, які іноді називають навіть ” відчепленим вагоном світової економіки”. А за висловом М. М. Моїсеєва, вони ” відстали назавжди”.
При тричленної моделі світового господарства виділяються економічно найбільш розвинені країни Заходу, що розвиваються, і країни з перехідною економікою. Останнім часом набуває поширення ще одна подібна, але все ж відрізняється від першої тричленна модель світового господарства з підрозділом його на Центр, Периферію і напівпериферією. При цьому Центр утворюють 25 країн Півночі із загальним населенням 800 млн. чоловік, які в першу чергу визначають світовий науково-технічний прогрес і перехід світової економіки до постіндустріальної стадії. У якості його основних ядер фігурують або країни “великої сімки”, або Європейський Союз, США і Японія. До складу Периферії входить близько 100 країн, що розвиваються Півдня з перевагою аграрної економіки, продовольчо – сировинний міжнародної спеціалізації і слабо порушених НТР. А на стику між ними розміщується Напівпериферія, до якої зазвичай відносять нові індустріальні країни Азії, більшість нефтеекспортірующіх країн – членів ОПЕК, найбільш “просунуті” країни Латинської Америки, Азії та Африки, а також деякі країни з перехідною економікою. Країни напівпериферія все ще в основному знаходяться на індустріальній стадії розвитку.
У географічній літературі використовується і десятічленная модель світового господарства з виділенням десяти головних центрів, або ядер, формування яких відбувалося поступово.
До кінця XIX в. за всіма показниками переважав один центр – Європа ; не випадково І. А. Вітвер назвав цей період ” європоцентрична “. Потім утворився другий світовий центр, який невдовзі став головним,- США. У період між двома світовими війнами виникли нові центри світового значення – СРСР, Японія. Після другої світової війни почалося формування таких центрів, як Китай, Індія, група нафтовидобувних країн Південно-Західної Азії, Канада, Мексика, Бразилія. В останні два десятиліття на світову арену вийшли НІС на чолі з ” чотирма азіатськими тиграми”- Республікою Кореєю, Тайванем, Гонконгом і Сінгапуром.
У свою чергу, пропорції між цими центрами змінюються залежно від темпів зростання їх економіки. Наприклад, в 90-і рр.. набагато виросла частка Китаю, де темпи зростання були найвищими, і знизилася частка СНД, де вони були дуже низькими. На рубежі 2000 р. по частці в світовому ВВП ці десять центрів шикуються таким чином: зарубіжна Європа, Північна Америка, Китай, Японія, НІС Азії, Індія, Бразилія, СНД, країни Перської затоки, Мексика. У зв’язку з цим з’явився навіть новий термін – ” велика сімка ” Півдня. У неї зазвичай включають Китай, Індію, Бразилію, Індонезію, Мексику, Республіку Корею і Таїланд.
В останні два – три десятиліття в світовому господарстві постійно зростає роль Азіатсько – Тихоокеанського регіону, який став одним з найбільш динамічно розвиваються регіонів світу. Нині на країни АТР з населенням в 3,5 млрд. чоловік припадає вже 60 % світового ВВП і 40 % обсягу світової торгівлі. Саме АТР в чому визначає і перспективи розвитку світового господарства. Не випадково XXI століття в прогнозах все частіше називають ” Тихоокеанським сторіччям “.
Азіатсько – Тихоокеанський регіон (АТР)- дуже важливе політико – географічне поняття. Але контури АТР визначаються по – різному, з включенням в нього від 30 до 45 країн. Тому й цифрові показники по цьому регіону мають дещо умовний характер.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)