Протиріччя НЕПу

В економічному відношенні неп довів свої переваги. Повної їх реалізації перешкоджала політика правлячої партії. Неп був введений її політичним рішенням. Допускаючи розвиток ринкових відносин, держава одночасно гальмувало їх зростання. Воно вдавався до примусового регулювання цін: вони завищувалися на промислові і обмежувалися на сільськогосподарські товари. Держава вважав своїм пріоритетом (першорядним завданням) розвиток важкої, оборонної, індустрії. Однак для налагодження нормального товарообігу між містом і селом необхідно було піднімати легку та харчову промисловість.

Внутрішня суперечливість політики непу неодноразово приводила до криз. Восени 1923 року через завищених цін на промислові товари, встановлених державою, вибухнула криза збуту. Він був обумовлений відносною бідністю більшості сільського населення. Селянські заворушення в ряді місць вилилися в повстання (на Далекому Сході, в Грузії). Селяни стали затримувати здачу зерна в Держсховища по продподатку. Повстання були придушені, але цінова політика вимушено зм’якшувалася. Створювалися більш вільні і пільгові умови оренди землі та найму робочої сили.

Використанню можливостей непу перешкоджала соціальна політика правлячої партії. Ринкові відносини об’єктивно сприяли формуванню заможних верств населення, що використовують найману працю, – міської і сільської буржуазії. Вони виступали основними платниками податків та постачальниками сільськогосподарських продуктів державі.

Однак з точки зору ідеології правлячої партії, що спиралася на робітників і сільську бідноту, непмани і заможні сільські господарі, їх називали кулаками, були класовим ворогом. Прагнучи зберегти і розширити свою соціальну базу, партія більшовиків підтримувала бідну частину селянства, вводила заборони та обмеження на розширення господарств заможних селян. Це посилювало їх невдоволення, сковувало господарську активність.

Міські підприємці усвідомлювали вороже ставлення до себе правлячої партії, вони утримувалися від вкладення коштів у державні підприємства та індустріальний розвиток країни. Оскільки чітких, правових гарантій захисту приватної власності влади так і не дали, радянська буржуазія обмежувала свою діяльність сферою обслуговування і торгівлі (де забезпечувався найбільш швидкий оборот капіталу). Отримані доходи непмани витрачали на придбання предметів розкоші, інші особисті потреби. Не виявили зацікавленості у співпраці з радянською владою та зарубіжні підприємці. До кінця 1920-х рр. було укладено лише 150 договорів про створення концесій, на частку яких припадало менше 1% випуску продукції.

Збільшувалося нерівність у доходах різних верств населення. Все це викликало невдоволення і соціальну заздрість.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Протиріччя НЕПу