Розвиток сільського господарства і промисловості в пореформений період

Великі реформи прибрали головні перешкоди на шляху розвитку нового економічного укладу – капіталістичного. Будучи основною галуззю економіки Росії, сільське господарство активно перебудовувалася на основі товарно-грошових відносин. Різко збільшився продаж хліба в країні, ріс і обсяг зернового експорту.
Внутрішній ринок розширювався за рахунок збільшення міського населення. Процеси урбанізації та індустріалізації в країнах Західної Європи також вели до збільшення потреб жителів міст в продовольстві. Цей ринок стали все більш інтенсивно освоювати російські постачальники, тим більше що ціни на ньому тривалий час трималися на стабільно високому рівні. З кінця 1850-х до кінця 1870-х рр. вивезення за кордон основних видів зернових культур (пшениці, жита, вівса і ячменю) збільшився більш ніж в 3 рази, з 69 до 257 млн ​​пудів. До кінця століття обсяг зовнішньої торгівлі Росії збільшився в 7,5 рази, при цьому більше половини експортованої продукції становив хліб. У світовому експорті зернових Росія займала провідне місце.
До реформи основну масу товарної сільськогосподарської продукції виробляли поміщики. Тепер все більш активно на ринку стало заявляти про себе селянство. В результаті того, що відбувалося в селі розшарування став рости шар заможних селян. Поступово і середняки, хоча і меншою мірою, стали виходити на ринок. А оскільки селянство становило основну масу населення країни, поява у нього грошей, виручених від продажу хліба, давало гігантський стимул для розвитку промислового виробництва.
Розвивалася сільськогосподарська спеціалізація різних районів. Степова Україна і Заволжя нарощували збір зернових. На Україні також розширювалися посіви цукрових буряків. У нечорноземної смузі розвивалося товарне тваринництво. В її північно-західній частині все більші угіддя стали відводити під посіви льону. Але врожайність зернових зростала повільно, виробництво хліба збільшувалася переважно за рахунок оранки нових земель.
Що жили в європейській частині Росії селяни відчували гостру нестачу землі. Здавалося б, це повинно було підштовхувати їх до інтенсифікації господарства, використанню передових технологій.

Але для придбання машин, породистого худоби потрібні чималі гроші, яких у основної маси землеробів після виплати викупних платежів і придбання найнеобхідніших предметів домашнього ужитку не залишалося.
Земельний “голод” селянства і наявність колосальних поміщицьких угідь стали джерелом соціальної напруги, “бомбою сповільненої дії”. Але при цьому частина дворянства, що не пристосувалася до нових умов господарювання, продавала свою землю. За останнє десятиліття XIX в. дворянство було змушене розлучитися з чвертю своїх володінь. Значна частина цих земель через Селянський банк була куплена багатими селянами.
Був ще один фактор, гальмував розвиток сільськогосподарського виробництва – громада. Вона не давала прагнув до самостійності заповзятливому селянину розвернутися, отримати у приватну власність свій наділ, звільнитися від пут кругової поруки.
У промисловості Росії відбувався процес затвердження великого машинного виробництва. Він яскраво позначився в текстильній галузі, яка залишалася провідною сферою промисловості країни. На її частку припадало понад 50% вартості промислової продукції. Вироблені фабричним способом ошатні й дешеві бавовняні тканини стали все більше витісняти домоткані льняні. Другий за питомою вагою була харчова промисловість (цукрово-рафінадний, борошномельне, Маслоробне виробництва), активно “підштовхувана” розвитком аграрного сектора. За 20 пореформених років споживання цукру на душу населення збільшилася з одного до двох кілограмів, почався його експорт. Третю позицію займали гірничодобувна галузь і металообробка. Їх розвиток стимулювався державними замовленнями на виробництво всіх видів продукції, необхідних для створення широкої мережі залізниць.
Інтенсивне залізничне будівництво стало найяскравішим показником пореформеного промислового підйому. За два пореформених десятиліття було прокладено більше 20 тис. Км залізниць. Траси Москва – Нижній Новгород, Москва – Курськ – Харків, Рига – Царицин і багато інших забезпечили перевезення товарного хліба до великих міст і портів. До початку 1880-х рр. майже всюди на шляхах вкладали рейки вітчизняного виробництва. Велика частина мчали по ним паровозів і вагонів також була проведена в Росії. Відбувалася справжня революція в транспортній системі країни. Цю картину доповнювало різке збільшення кількості пароплавів (за 20 років – майже у 3 рази), багато з яких плавали по Волзі та її притоках.
З’явилися нові перспективні галузі промисловості, зокрема нафтовидобуток. У 1879 р на базі Бакинських нафтопромислів шведські підприємці брати Нобель заснували Товариство нафтового виробництва. Для перевезення нафтопродуктів вони використовували залізничні цистерни і наливні судна. На початку 1880-х рр. гас, вироблений Товариством братів Нобель, витіснив з Росії американський і став завойовувати європейський ринок.

Важливі зміни відбулися у розміщенні промислових потужностей. На криворізькому металі, вугіллі Донбасу, бакинської нафти виросли нові економічні райони. З’явилося поняття “промисловий Південь Росії”. Розвивалася промисловість Петербурга, Центрального району, Польщі, Прибалтики. Знизилася економічне значення Уралу.
У 1880-і рр. в Росії завершився промисловий переворот. Найважливішим етапом в індустріалізації країни став період промислового підйому 1893-1899 рр. Він характеризувався різким зростанням темпів економічного розвитку, найбільш інтенсивним розвитком важкої індустрії і масовим припливом іноземного капіталу. За цей час залізнична мережа збільшилася на 27 тис. Км, тобто майже в 2 рази (в 1892 р було 32 тис. Км шляхів). Видобуток нафти збільшилася вдвічі, видобуток вугілля і виробництво машин – втричі. Росія стала однією з провідних індустріальних держав світу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Розвиток сільського господарства і промисловості в пореформений період