Галузева структура світового господарства
Під галузевою структурою господарства розуміють сукупність його частин (галузей і підгалузей), історично сформовану в результаті суспільного розподілу праці. Її характеризують пайовими процентними показниками по відношенню або до зайнятості економічно активного населення, або до виробленого ВВП. Галузева структура господарства – досить багатопланове поняття, яке можна розглядати і в більш широкому, і у вужчому аспектах. До того ж вона відносно динамічна і схильна до змін, пов’язаних насамперед з ходом науково-технічного прогресу. При вивченні галузевої структури (це відноситься і до світового господарства) прийнято виділяти три її рівня – макро-, мезо-і мікрорівні. Відповідно говорять про макроструктуру, мезо-структурі і мікроструктурі господарства.
Макроструктура (макроотраслевая структура) світового господарства відображає його найбільші й важливі внутрішні пропорції – між виробничої та невиробничої сферами, між промисловістю та сільським господарством і деякі інші. Саме ці пропорції в першу чергу визначають віднесення тієї чи іншої країни до аграрної, індустріальної або постіндустріальної стадії розвитку і не дивно, що з плином часу вони поступово змінювалися. На доіндустріальної стадії панувала аграрна структура економіки, на індустріальній – індустріальна, а для постіндустріальної стадії характерна своя, постіндустріальна, структура. Оскільки ж різні країни сучасного світу перебувають або на першому, або на другий, або на третьому з цих стадій, всі три типи галузевої структури господарства виявляються представленими досить широко, хоча частка кожного з них не залишається незмінною.
Аграрний тип макроотраслевой структури господарства, для якого характерне переважання сільського господарства і суміжних з ним галузей, був абсолютно пануючим у доіндустріальний період розвитку. Вже на індустріальній стадії значення його помітно зменшилася, а в міру розвитку постіндустріальної економіки знижується ще більше. Оскільки ж сучасний світ, як уже зазначено, разностадіен, щодо сільського господарства він відрізняється, мабуть, найбільшою контрастністю. На одному полюсі знаходяться постіндустріальні країни, де частка сільського господарства у ВВП знизилася вже до 1-5%, а в зайнятості економічно активного населення – до 3-8%. На іншому полюсі все ще продовжують залишатися найменш розвинені країни Африки та Азії, де частка сільського господарства у ВВП зберігається на рівні від 35% і вище (рис. 55). За показником зайнятості вона ще більш велика: середній показник зайнятості в сільському господарстві і для Африки, і для Азії становить майже 60%, а в Буркіна-Фасо, Бурунді, Руанді досягає 9/10.
Індустріальний тип макроотраслевой структури, для якого характерна велика частка промисловості та будівництва, до середини XX ст. був типовий для всіх економічно розвинених країн. Їх зазвичай так і називали (і ще продовжують називати, хоча це вже у відомому сенсі архаїзм) промислово розвиненими. Але в міру розвитку НТР ці країни одна за одною розлучалися з індустріальним типом галузевої структури, у зв’язку з чим навіть виник і отримав відоме поширення спеціальний термін – “деіндустріалізація”. Зате в міру індустріалізації країн цей тип структури почав домінувати в деяких країнах Азії, Африки та Латинської Америки, насамперед у нафтовидобувних і нових індустріальних. Особливо важливо також підкреслити, що індустріальна структура господарства продовжує зберігатися і в деяких країнах з перехідною економікою, які протягом багатьох десятиліть свого соціалістичного розвитку виходили з того, що саме цей шлях має бути для них основним, магістральним. Після сказаного малюнок 56 фактично вже не потребує додаткових роз’яснень.
Постіндустріальний тип макроотраслевой структури господарства почав формуватися вже в епоху НТР. Найбільш характерна його риса – зміна співвідношення між виробничою (матеріальної) та невиробничої (нематеріальної) сферами на користь останньої. На відміну від виробничої сфери, яка включає галузі, що створюють матеріальні блага, що доставляють їх до споживача і пов’язані з процесом виробництва в сфері обігу (торгівля, громадське харчування, постачання, заготовки), невиробнича сфера об’єднує широке коло різних видів господарської діяльності, спрямованих на задоволення особистих потреб населення, потреб виробництва, а також потреб суспільства в цілому. Іноді цю сферу поділяють на галузі послуг, соціального обслуговування (освіта, охорона здоров’я, наука і наукове обслуговування, культура тощо), фінанси, державне управління та оборону. Але частіше використовують термін сфера послуг (сфера обслуговування), який в такий розширювальної трактуванні фактично прирівнюється до невиробничої сфери.
Незважаючи на відсутність єдиного міжнародного тлумачення поняття про сферу послуг, все-таки зазвичай послуги поділяють на чотири основні групи. По-перше, це загальногосподарські послуги – транспортні, комунальні, послуги з ремонту будівель і споруд, з ремонту, прокату та обслуговування техніки, а також фінансові послуги (біржі, банки, страхові компанії) і послуги зв’язку. По-друге, це соціальні послуги, теж пропоновані для суспільства в цілому і включають послуги з охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення, культурного обслуговування (бібліотеки, музеї, театри) та юридичному забезпеченню. По-третє, це ділові послуги, до яких відносять управлінські, рекламні, консультаційні послуги, послуги з підбору та працевлаштування кадрів і програмному комп’ютерному забезпеченню. По-четверте, це особисті послуги, що надаються конкретним людям, – різного роду побутові послуги (пральні, перукарні, їдальні, магазини, пошиття та ремонт одягу і взуття), а також послуги, пов’язані з відпочинком (наприклад, готельні) і розвагами.
Ще більш значні структурні зрушення на мезорівні характерні для сфери послуг. Вони пов’язані як з різними темпами зростання попиту на різні види послуг, так і з появою абсолютно нових їх видів. Досить швидко зростає попит на соціально-культурні послуги, пов’язані з освітою, охороною здоров’я, обслуговуванням вільного часу людей, на побутові послуги (ремонт та обслуговування автомобілів тощо), на послуги в галузі транспорту, зв’язку, оптової та роздрібної торгівлі, кредитно-фінансової сфери, операцій з нерухомістю та ін Ще швидше зростає потреба в комплексі ділових послуг, який включає службу маркетингу і реклами, інженерно-будівельні та архітектурні послуги, послуги з охорони та обслуговування приміщень, розмноженню документації, за бухгалтерськими операцій, страхування і т. п. і вже зовсім стрімко зростає консультаційний бізнес: розробка та надання клієнтам наукових рішень різних господарських проблем – у вигляді інформації, експертизи, консультацій або прямої участі в управлінні, вивченні ринків.
Нарешті, мікроструктура (мікроотраслевая структура) матеріального виробництва відображає зрушення, що відбуваються в окремих видах і підвидах такого виробництва, насамперед промислового. При цьому на перший план все більше виходять новітні наукоємні види машинобудування та хімічної промисловості – такі, як виробництво електронно-обчислювальної техніки, засобів автоматизації, аерокосмічної, лазерної техніки, устаткування для атомної енергетики, випуск мікробіологічних препаратів. Всі вони виконують роль “каталізаторів” науково-технічного прогресу. Саме під впливом зрушень в мікроструктурі в найбільшій мірі відбувається диверсифікація (дроблення) структури господарства. Найбільш високий рівень такої диверсифікації в США. За ними слідують Японія, Німеччина, інші розвинені країни.
При характеристиці галузевої структури світового господарства необхідно мати на увазі наявність у ньому значної сектора тіньової економіки. Економісти розуміють під цим терміном будь-яку господарську діяльність, не зареєстровану офіційно уповноваженими органами і, отже, що представляє собою сукупність неврахованих і протиправних видів подібної діяльності. У складі тіньової економіки виділяють: 1) неофіційну (некримінального, “неформальну”, “сіру”) економіку, яка зайнята виробництвом незаборонених товарів і послуг, але супроводжується приховуванням доходів від оподаткування; 2) підпільну (нелегальну, кримінальну, “чорну”) економіку, до якої відносять всі заборонені законом види діяльності – такі, як наркобізнес, порнобізнес, нелегальний гральний бізнес, відеопіратство, незаконна торгівля зброєю, автомобілями, тютюном, коштовностями, спиртними напоями та т. п.; 3) “фіктивну” економіку, засновану на всякого роду хабарництві і шахрайстві, пов’язаних з корупцією чиновників. [40]
Географічне поширення тіньової економіки залежить від багатьох причин. Серед них можна назвати загальний економічний стан тієї чи іншої країни, рівень життя населення, політику держави, особливо в області оподаткування та ін Помічено, що в періоди криз і депресій така економіка зазвичай отримує більший розвиток. Тіньова економіка характерна для розвинених країн Заходу, хоча й різною мірою. Наприклад, в країнах Південної Європи на неї припадає від 1/4 до 1/3 всього обсягу ВВП, а в країнах Північної Європи вона незначна. У розвиваються вона також неоднакова, але часто на неї припадає до 1/2 ВВП. У країнах з перехідною економікою вона набагато виросла в кризові 1990-і рр.. Згідно з деякими західними джерелами, частка неформальної економіки в створенні ВВП наприкінці 90-х рр.. становила: у країнах ОЕСР – 17% (максимум в Греції – 27% і в Італії – 20%); в країнах Центрально-Східної Європи – 21% (максимум в Болгарії – 33% і в Хорватії – 29%); в країнах колишнього СРСР – 35% (максимум у Грузії – 63% і в Азербайджані – 59%).
Галузева структура господарства Росії до порівняно недавнього часу відрізнялася підвищеною часткою галузей первинного та вторинного секторів і невеликою часткою невиробничої сфери. Однак за роки економічних реформ в структурі економіки відбулися деякі позитивні зміни. До кінця 1990-х рр.. частка населення, зайнятого в промисловості та будівництві, скоротилася до 30%, сільському і лісовому господарстві-до 13%, а в сфері послуг перевищила 1/2. Не менш чітко ці зміни проявилися і в структурі ВВП, де ще в 1990 р. на галузі сфери послуг припадало 23%, а вже в 1997 р. – 55% (у 2006 р. – 58%). Це означає значну реструктуризацію валового продукту країни, яка дозволила дещо пом’якшити проблему безробіття, підвищила податкові надходження до державного бюджету. Однак потрібно враховувати й те, що основою такого важливого структурного зрушення послужило не тільки розвиток сфери послуг, як такої, а й значне падіння промислового і сільськогосподарського виробництва, до того ж у поєднанні з нерівномірним зростанням цін. Що ж до частки тіньової економіки у створенні ВВП Росії, то на цей рахунок існує багато офіційних і неофіційних оцінок. За офіційними даними Держкомстату, ця частка зросла з 4% ВВП в кінці 1980-х рр.. до 20-25% ВВП в кінці 1990-х рр..
За деякими неофіційними джерелами, вона досягає 40%. В окремих галузях тіньова економіка вже сильно потіснила легальний бізнес або навіть витіснила його.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)