Районування Світового океану
Галузева структура економіки Світового океану і особливості господарського освоєння кожного з них свідчать про неухильне розширення океанського виробництва. Успіхи його подальшого розвитку багато в чому визначаються доцільною просторовою організацією господарської діяльності, чому значною мірою сприяє економіко – географічне районування Світового океану. Традиційно під цим терміном розуміється науково обгрунтоване поділ акваторії на певні таксономічні одиниці. Згідно поширився останнім часом системного аналізу районування Світового океану визначається як метод узагальнення просторової інформації, виділення впорядкованих, організованих природних та економічних систем.
Воно створює основу для управління різними природними процесами, що відбуваються в океані, і для економічного освоєння його ресурсів на різних рівнях просторової ієрархії. Ці визначення по суті не суперечать один одному, але друге повніше і конкретніше першого.
В даний час районування Світового океану стало актуальною проблемою науки. Його необхідність продиктована різноманітністю природних умов і ресурсів в океані, всезростаючої інтенсивністю економічного освоєння океанів і морів і пов’язаними з цим інтересами міжнародного регулювання виробничої діяльності на океані, турботою про охорону морського середовища, подальшими перспективами розвитку океанського господарства та іншими факторами. Разом з тим районування океану – складна теоретична, методична та практична задача, яка вирішується тепер в різних аспектах. Формувалася вона впродовж чималого часу, але найбільш активно почала розроблятися в самі останні роки.
Основні уявлення про районування Світового океану
З розвитком морської гілки економічної географії проблема районування Світового океану стала розглядатися більш глибоко і всебічно. Ю. Г. Саушкін, виходячи з головної мети економічної географії – вивчення комплексів продуктивних сил, що виникають і розвиваються в різних соціально – економічних і природних умовах, поставив питання про застосовність цього положення до Світового океану, тобто про можливість його районування, і аргументовано показав правомірність такої постановки. Під “морськими” економічними районами Ю. Г. Саушкін розумів приморські ділянки суші з морськими портами, підприємствами з переробки морської сировини, риболовецькими господарствами, різними підприємствами, обслуговуючими судноплавство і морські промисли. Ці приморські ділянки, на його думку, служили “ядрами” “морських” економічних районів, до яких тяжіли більш – менш великі водні простори. В цілому вони утворюють приморські комплекси продуктивних сил – своєрідні господарські угруповання, де господарська діяльність на суші і на морі пов’язується воєдино.
Надалі Ю. Г. Саушкін висловив ідею про можливість базування цих комплексів на енерговиробничих циклах. За відповідних умов джерелами енергії тут можуть бути приливні електростанції. Зазначені роботи внесли істотний внесок у методику господарського районування океану.
Приморські комплекси продуктивних сил на прикладі Європейського Півночі і Далекого Сходу нашої країни розглянув С. В. Михайлов. Він підкреслив важливість їх виділення для практики, оскільки в процесі виділення можна встановити і вивчити зв’язки і взаємодія відповідних природних та економічних факторів. Робота С. В. Михайлова мала не тільки методичне, а й регіональне значення, так як в ній наводилися конкретні приклади приморських комплексів продуктивних сил Радянського Союзу.
Пізніше стало складатися інший напрямок, що передбачає районування просторів Світового океану в цілому. С. В. Михайлов підійшов до районування з широких позицій. Він досить докладно розглянув роль Світового океану в міжнародному поділі праці як одного з основних факторів районооб – разования, обгрунтував правомірність районування нікому не належать вод океанів і морів, показав назрілу необхідність районування океану вже на сучасному етапі його освоєння.
Крім викладу загальних питань районування Світового океану автор виділив конкретні рибопромислові та транспортні райони Світового океану і обмежив кожен з них. Крім того, він запропонував районування океану по комплексу ознак, що відповідає більш високому рівню розвитку виробничої діяльності в океанах і морях. Це був помітний крок вперед по шляху розвитку методики і практики районування океану.
Постійне посилення економічних інтересів до Світового океану стимулювало розширення досліджень і з проблеми його районування. Так, Б. Г. Ушаков, аналізуючи сучасні особливості морського судноплавства, розглянув формування індустріально – портових комплексів Західної Європи. Тут він відзначив їх специфіку та сухопутні кордони з урахуванням високого рівня “берегових продуктивних сил” (населення, промисловість, транспортна мережа і т. п.).
Інші погляди на районування океану висловили М. Т. Мелешкін і В. А. Дергачов, які запропонували враховувати стан морського середовища. Їх трактування районування являє собою по суті синтез районування економічного і районування стану морського середовища.
Подібну точку зору на районування океану висловили Є. Д. Халімскій та співавтори. Вони вважають, що при районуванні необхідно враховувати якість навколишнього середовища, технічні та експлуатаційні можливості розробки природних ресурсів та їх подальше використання.
Серйозну увагу приділено районуванням океану в книзі “Економічна географія Світового океану”. У ній С. Б. Лавров дав сучасні уявлення про портово – промислових комплексах, зазначив основні фактори їх утворення і росту, запропонував чітку класифікацію цих комплексів.
У цій же книзі С. С. Сальников висловлює цікаві ідеї та пропозиції по суті проблеми районування. Звертає на себе увагу сама постановка питання: чи не “районування”, а “поділ”. С. С. Сальников вважає, що спроби “нарізки” Світового океану за галузевим використанню слід називати економіко – географічної диференціацією за галузевим принципом, а не галузевим економіко – географиче – ським районуванням. Це визначення видається більш точним, оскільки суворіше відповідає змістом.
На думку С. С. Сальникова, основоположні принципи економічного районування господарства на суші і на морі повинні бути одні обережье й ті ж так як економіка океану розвивається під впливом продуктивних сил на материках. Цей вплив не викликає сумнівів, але єдність принципів районування аж ніяк не безперечно, тому що мова йде про абсолютно різних природних середовищах. В одній з них – суша, де постійно живуть і трудяться люди, в іншій – море, де людина не живе, а тільки працює. Це суттєва обставина, з яким не можна не рахуватися.
Ототожнюючи принципи районування суші і океану, С. С. Сальников вказує, що “нарізка” акваторій в якості “інтернаціональних районів”, що не відносяться до господарства конкретної країни, не може вважатися районуванням. Такі “інтернаціональні райони” у відкритому океані, де існують різнотипні і навіть антагоністичні виробничі відносини, являють собою не економічні райони, а інтернаціональні зони інтенсивного використання природних ресурсів океану окремими державами. Зважаючи на специфіку океанського господарства, такий погляд не загальноприйнятий.
С. С. Сальников не заперечує проти виділення приморських комплексів, куди внетерріторіальниє води включаються умовно, але де добре виявляється зв’язок країна – район. Це, на його думку, перспективний напрямок районування океану, яке має представляти собою “земноводні систему”. Однак воно не зможе охопити весь світовий океан або один з океанів.
Для економіко – географічного аналізу автор пропонує виділяти економічні провінції океанів, обумовлюючи, що такий підрозділ не може вважатися економічним районуванням, так як провінції не задовольняють ознаками районів. Таке членування океану специфічно і вносить певну новизну в рішення розглянутої проблеми.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)