Модернізація в Туреччині та Ірані

У 1960-х рр. дві азіатські країни проводили політику модернізації з допомогою вестернізації, намагаючись подолати вплив ісламської традиційної культури. Туреччина вступила на цей шлях ще в часи Ататюрка. Після його смерті державний контроль за економічним життям в Туреччині був ослаблений. Але ключові позиції в економіці як і раніше залишалися в руках держави. Туреччина зблизилася з США і увійшла до НАТО, а потім, з деякими обмеженнями прав, – в ЄЕС. Туреччина отримала військову та економічну допомогу Заходу. У той же час промисловий розвиток країни йшло повільно, зберігалися політична і соціальна нестабільність, корупція. За відділення від Туреччини виступав народ курдів, що населяє східну частину країни. Курди почали вести партизанську війну проти Турецької держави. Коли боротьба партій, соціальні та національні виступи дестабілізували обстановку в країні, влада брала в свої руки найбільш організована сила турецького суспільства – армія. Останній такий переворот стався в 1980 р Військовим вдалося стабілізувати ситуацію і забезпечити подальший економічний розвиток при збереженні рівноваги державної та приватної економіки. Після цього влада була передана політичним партіям.

У 1962 р шах Ірану Мухаммед Реза Пехлеві розпочав у країні “Білу революцію” – радикальні реформи, спрямовані на подолання вікових традицій суспільства, запобігання соціальної революції і створення розвиненого індустріально-аграрного господарства. Були введені обмеження на розміри поміщицьких господарств, селяни отримали землю і були звільнені від зобов’язань перед громадою. Розширювалися виборчі права населення, до виборів були допущені жінки. Почалася реалізація програми освіти народу, в ході якої в життя активно впроваджувалися західні цінності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Модернізація в Туреччині та Ірані