“Івейн, або Лицар з левом”: опис і аналіз роману
“Івейн, або Лицар з левом” – середньовічний лицарський роман французького письменника Кретьєна де Труа. Входить до числа так званих “артуровських романів” або романів “Круглого столу”. У цих творах сюжет будується навколо пригод лицарів короля Артура. Образ цей сходить до історичної постаті Арторіуса – одного з вождів бриттів (V-VI ст.), Який захищав колись західні області Англії від англосаксів, але вже в кельтських легендах і усних переказах Артур постає правителем “всього західного світу” (А. Михайлов ). Таким же змальований він і в латинській прозової хроніці Гапьфріда Монмутского “Історія бриттів” (1136 г.). У полухронікальних – полуромантіческіх поемах Васа – історіографа Генріха II Плантагенета-двір короля Артура відтворений ще й як осередок ідеального лицарства, як школа куртуазного виховання. “Король” і його дванадцять наближених лицарів збираються за круглим столом (символом їх рівності) і проводять час в дружніх бенкетах і розповідях про славні подвиги. Ця легенда стала основою для багатьох бретонських романів XII-XIII ст.
Роман створювався Кретьєном де Труа між 1176 і тисячі сто вісімдесят одна рр. Текст його зберігся в семи повних рукописах і в досить численних уривках. Але авторської рукописи серед них немає, всі вони відносяться до XIII – початку XIV ст. Уже в 1190-1200 рр. цей роман був переведений на німецьку мову швабським мінезингери Гартманом фон Ауе. У XV в. користувалося популярністю прозовий перекладення “Івейна”. Перше наукове видання роману було підготовлено німецьким медієвістом Венделін Ферстером і опубліковано в 1887 р На російську мову роман був переведений В. Мікушевіч і з невеликими скороченнями опублікований в 1974 р
“Івейн, або Лицар з левом” – третій, після “Ерек і Еніда” і “Кліжес”, роман Кретьєна де Труа. Його часто називають “Ерек навиворіт” або “Анти-Ерек” (Г. Коен): на відміну від “Ерек”, в якому поглинання героя подружньою любов’ю змушує його забути про свої лицарських обов’язки, в цьому романі, навпаки, захопленість лицарськими пригодами змушує героя забути про свою любов до дружини. Але і в тому, і в іншому випадку сюжет твору вступає в складну взаємодію з куртуазними нормами і ідеалами. Якщо куртуазний кодекс любовного почуття передбачає найчастіше нерозділене, майже таємну закоханість лицаря в заміжню даму, дружину свого сеньйора, тобто розводить любов і інститут шлюбу (ця концепція широко представлена в куртуазної ліриці трубадурів і труверів), до того ж служіння дамі часто набуває релігійно-містичний відтінок, то Кретьєн наполягає на сумісності взаємної любові та шлюбу ( “Чиє серце, того і тіло” – говорить героїня роману “Кліжес”). Мова у нього йде не про містичне благоговіння, а про цілком світському поклонінні дамі-дружині. Письменник не схильний, як це зроблено в різних романних варіантах “Трістана та Ізольди”, оспівувати адюльтер, простежуючи його драматичні перипетії, що, однак, не виключає напруженого романного конфлікту. Питання про співвідношення лицарських подвигів та пригод з любовним служінням, про зіткнення подружнього обов’язку і боргу лицарського вирішується тут в тісному зв’язку із загальною проблемою морального вдосконалення лицаря: характерне для Кретьєна двухчастное (по П. Цедді – тричастинне) розвиток фабули виводить на перший план спочатку історію завоювання лицарем дами в результаті успішного поєдинку і заглибленість його в сімейне щастя, потім коротко описує догляд Івейна в стихію бездумних лицарських “авантюр” і забуття коханої, за ч то вона його карає розривом, і, нарешті, розповідає про страждання збожеволілого відкинутого лицаря, його лікуванні та переродження його пригод в осмислені і благородні подвиги в ім’я справедливості і любові, що повертає йому прихильність і ніжність дружини. Тим самим Кретьєн де Труа стверджує “ідеал розумного балансу між любов’ю і лицарської активністю” (Е. М. Мелетинский), а його герой витримує випробування на відповідність ідеалу бездоганного куртуазного лицаря, що підкреслено і мотивом дружби Івейна з царем тварин – левом.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)