“Паризькі таємниці” (Ежен Сю): опис і аналіз роману
“Паризькі таємниці” – роман французького письменника Ежена Сю. Написаний в 1842-1843 рр.; вперше опублікований в газеті “Журналь де Деба”, де друкувався з продовженням (“роман-фейлетон”) з 19 червня 1842 по 15 жовтня 1843 р.
25 травня 1841 року відбулася зустріч Е. Сю – відомого письменника, провідного витончено-великосвітський спосіб життя – з простим робітником Фюжером. Сприяв цьому знайомству драматург Ф. Піа пізніше згадував, що бесіда з представником пролетаріату потрясла Сю настільки, що до кінця її письменник оголосив себе соціалістом. Вважається, що цей епізод визначив звернення автора авантюрно-морських і історичних романів до “народної” темі.
“Паризьким таємницям” судилося стати найвидатнішим твором Ежена Сю; на відміну від попередніх ( “Атар-Гулл”, “Латреомон”, “Матильда, або Мемуари молодої жінки” та ін.) і наступних ( “Агасфер” та ін.) романів письменника, “Паризькі таємниці” викликали широкий громадський резонанс.
Звернення Ежена Сю до проблем життя простолюду не можна назвати випадковим. Змінивши форму правління, революція 1830 Р. не поліпшила становища нижчих класів, що сприяло поширенню соціалістичних теорій Сен-Симона, Фур’є і їх послідовників. У 1830-і рр. здобули читацький успіх мемуари начальника поліції Відока і каторжника Колле, які описували побут, звичаї, умови існування кримінальників. Соціальні питання хвилювали і літераторів: крім Бальзака, дав вражаючі картини паризького “дна” в публікувалися з червня 1843 р романі “Блиск і злидні куртизанок”, варто згадати і п’єсу Ф. Піа “Два слюсаря”, прем’єра якої послужила приводом до зустрічі Е. Сю з робочим.
Спочатку письменник ставив перед собою завдання ознайомити вищі верстви з положенням нижчих (тому він публікував “Паризькі таємниці” не в бульварному листку, а в солідній газеті, що відображала інтереси фінансової аристократії). Е. Сю пропонував читачеві “здійснити екскурсію до представників цієї дивної раси, що складається з ув’язнених і каторжників, чия кров обагряє ешафоти”; при цьому автор роману порівнював себе з Ф. Купером, “відкрив” світу північноамериканських індіанців.
На початку роману головний герой, герцог Родольф, що переодягся у простолюдина, відправляється в бідняцькі квартали Парижа (подібні “прогулянки” здійснював і сам Сю, збираючи матеріал для книги), щоб допомогти знайти зниклого сина пані Жорж. Шляхетний дворянин потрапляє в жорстоке царство безправ’я і злиднів; на кожному кроці герцога підстерігає небезпека, не раз доведеться йому проявляти відвагу і силу. Перша частина “Паризьких таємниць” Сю читається як захоплюючий пригодницький роман.
У процесі листування з читачами, різко збільшила тираж “Журналь де Деба”, автор переглянув свої погляди на “сучасних дикунів” – щиро повіривши в можливість виправлення людських вад шляхом поліпшення соціально-побутових умов, Сю прагнув переконати багатіїв в необхідності надати дієву матеріальну допомогу знедоленим. Поступово змінювалася роль головного героя в романі: в подальшому, використовуючи створену ним таємну організацію, герцог “з-за лаштунків” впливав на мешканців “дна”, змушуючи їх виправлятися; лише зрідка Родольфо “виходив на сцену”, щоб особисто покарати запеклих лиходіїв. Не обмежуючись одними розправами, герой-аристократ відкрив в столиці банк для допомоги безробітним і заснував за містом “ферму для поліпшення людей”. У другій частині “Паризькі таємниці” втрачають динамізм; порушуючи закони авантюрного жанру, Ежен Сю вставив в книгу публіцистичні відступи, безпосередньо звернені до читача. Письменник мріяв про “союз праці і капіталу”, який “повинен забезпечити добробут ремісника, не завдаючи при цьому шкоди майну багатія”.
З чисто літературної точки зору, “роман-фейлетон” Е. Сю “Паризькі таємниці” значно поступається не тільки реалістичним творам засновника цього жанру Бальзака, але і книгам А. Дюма-батька, також в той час друкували їх з продовженням в газетах. Персонажі Е. Сю схематичні і одномірні; не будучи здатним створити живі, повнокровні образи, Сю вдавався до мелодраматичної гіперболізації, перебільшуючи зловісні риси Поножовщік, Скелета, Сичіхі, вдови Марсіаль і інших негативних персонажів і підкреслюючи тяжкість страждань їхніх жертв. Але заслуга автора в тому, що він вперше в літературі дав широку, об’ємну панораму життя соціальних низів.
Публікація роману стала справжньою подією; висунуті Е. Сю проекти реформи пенітенціарної системи обговорювалися в палаті депутатів, виникали і множилися філантропічні суспільства, а в критиці нечисленні негативні відгуки тонули в морі похвал.
Гучній роману приділили увагу Ф. Енгельс і К. Маркс; основоположник “наукового” комунізму відкинув “союз праці і капіталу” і висміяв спроби Родольфа долучити негідників до релігії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)