Фрідріх II Великий
Німеччина в XVIII столітті
Реформи освіченого абсолютизму майже зовсім не торкнулися Німеччини, крім Пруссії та Австрії. Роздроблена після Тридцятилітньої війни на сотні окремих князівств, імперія у своєму цілому протягом півтора століть не відчувала ніяких скільки-небудь великих змін, і в окремих князівствах продовжував панувати абсолютизм самого дріб’язкового властивості. У середині XVIII в. в Німеччині пожвавилася лише література. Вона прийняла в цей час просвітнє напрямок, але більш стосувалася питань особистої моральності і виховання окремої особистості, ніж питань політичних і суспільних. У вищих сферах ця література не користувалася притому ні найменшим увагою. Головний герой свого часу, Фрідріх II, який отримав в молодості французьке виховання, зовсім навіть і не знав німецької літератури і зневажав її, хоча вже в його час діяли Лессінг, Гердер, Кант, Гете і Шиллер. І він, і його молодший сучасник, Йосип II, перебували під впливом ідей французького просвітництва. Величезна більшість німецьких князів мало занадто нікчемні володіння і було дуже бідно, щоб робити що-небудь велике. Тому для Німеччини нове життя почалося лише з поштовху, даного їй французькою революцією. У Пруссії та Австрії справа йшла інакше.
Фрідріх II
У 1740 році на прусський престол вступив Фрідріх II, якому сучасники дали ім’я Великого. Він був син грубого і деспотичного Фрідріха-Вільгельма I і в будинку свого батька пройшов сувору життєву школу. У кронпринца в самій ранній юності розвинулася пристрасть до читання, а крім того, на нього справив великий вплив гувернер-француз, який підтримував у ньому серйозні розумові інтереси. Король-батько був дуже цим незадоволений, постійно бурчав на сина, а часом і бив його. Йому не подобалося, що “Фріц” не виявляє інтересу до уроків пастора і до військових вправ, захоплюючись, навпаки, французькими письменниками і світськими розвагами. У 1730 р кронпринц, якому тоді було лише 18 років, задумав втекти за кордон, але його план був відкритий братом одного з молодих офіцерів, які хотіли допомогти втечі. Король зрадив Фрідріха військовому суду, як дезертира, і під вікнами кімнати, де його тримали під вартою, один з його товаришів був страчений. Думали, що та ж доля спіткає і юного кронпринца, та й сам батько подумував про те, щоб позбавити сина права на престол. Закінчилася справа, однак, тим, що Фрідріх був засланий в Кюстрин, де мав в якості простого чиновника вчитися справі в одному казенній установі. Ознайомившись тут з механізмом прусського господарського управління, він пройшов потім таку ж практичну школу і в армії. Це збагатило молодої людини знаннями та досвідом, але залишило на його характері дуже погані сліди. Кронпринц озлобився і звик лицемірити і прикидатися, намагаючись всіляко догодити батькові. За батьківським вказівкою він навіть одружився, але ніколи не любив своєї дружини і тому згодом зовсім не знав сімейного життя. Втім, побувавши мимоволі чиновником і зробившись полковим командиром, Фрідріх зумів оцінити і хороші сторони суворого, часом дріб’язкового, але турботливого і бережливого прусського управління. Фрідріх-Вільгельм I в кінці свого життя вже не турбувався за долю Пруссії.
Ще будучи наслідним принцом, Фрідріх II почав листуватися з Вольтером і став посилати йому свої власні твори. Він був не тільки чудовим правителем, а й плідним письменником французькою мовою. Фрідріх II залишив після себе не мало творів змісту філософського, історичного та політичного. Його філософські й політичні ідеї були пройняті раціоналізмом XVIII століття. У релігії він стояв за віротерпимість. Він говорив, що в його державі кожен може рятуватися “на свій манер”, а що сам він хоче бути “нейтральним між Римом і Женевою”. Один з найбільш ранніх політичних трактатів Фрідріха II був присвячений спростуванню маккіавеллева “Государя”, але насправді політика прусського короля якраз відрізнялася найбільшим маккіавеллізмом. Основою державної влади був і для Фрідріха II початковий договір, але разом з Гоббсом він стояв на тій точці зору, що договір цей переносить всі права народу на уряд. Він дуже ревниво оберігав свій абсолютизм, але це не був абсолютизм Людовика XIV, який сказав: “держава, це – я”, або Людовика XV, який говорив: “після нас хоч потоп”. Подібно до свого батька і прадіду Фрідріх II був проникнути почуттям обов’язку перед своєю Пруссією і називав себе (і взагалі государя) першим слугою держави. Від своїх попередників Фрідріх II успадкував і погляд на державне управління, як на справа, що вимагає насамперед дисципліни та економії. У Пруссії в його царювання було так само важко жити, як і при його батька, бо король-філософ тримав усе суспільство під опікою свого слухняного і акуратного чиновництва, і тільки в області абстрактній думки піддані Фрідріха II користувалися ще деяку свободу. Громадська самодіяльність в його державі була зовсім пригнічена, і сам він наприкінці життя говорив, що йому “набридло царювати над рабами”.
Правління Фрідріха II
Фрідріх II, возвеличити свою монархію успішними війнами; подібно до свого батька, більш всею клопотав про посилення і поліпшення армії. Всі матеріальні сили країни приносилися в жертву цієї необхідності, і заради цієї ж необхідності король-філософ ні здійснював на практиці того, що прямо випливало з його ж політичної теорії. Фрідріх II був, дійсно, слугою держави, бо страшно багато працював, в усі вникаючи і втручаючись сам і не маючи біля себе справжніх міністрів, але та його ідея, що влада повинна передусім мати на увазі благо всіх підданих, їм не здійснювалася. По суті, він залишив недоторканним становий лад Пруссії з усіма привілеями дворянства, з усією приниженістю бюргерства, з усією кріпосної неволі селян. Королю потрібні були офіцери для армії, і він вважав здатними займати офіцерські місця одних дворян, але так як великого платні він їм платити не міг, то і залишив за ними в повній недоторканності їх владу над селянами. Для армії потрібні були хліб і сукно, і ось, щоб мати за дешевою ціною те й інше, Фрідріх II всіляко засмучував торгівлю цими продуктами, і цим не давав розвиватися міському стану. На рахунок дворян у Фрідріха II були і відомі забобони: за ними одними він визнавав почуття честі, необхідне для заняття офіцерських місць, і тому він знаходив потрібне підтримувати в дворянстві становий дух, забороняючи, напр., Шлюби між дворянами і недворянам. Проте він все-таки вважав за потрібне захищати селян, як платників податків, від свавілля поміщиків. Вже його попередники звільнили кріпаків у королівських доменах, але Фрідріх II не наважувався поширити звільнення і на поміщицьких селян. Коли одного разу він задумав тільки поліпшити побут селян у Померанії, тамтешнє дворянство заявило, що при новому порядку поміщикам важко буде поставляти рекрут в армію, і король скасував задуманий заходи. Загалом, однак, прусське дворянство при Фрідріха II була не стільки привілейованим, скільки служивим станом, чим воно відрізнялося, напр., Від дворянства французького, не знав ніякого боргу перед державою.
У Пруссії при Фрідріху II збереглися і урядові прийоми його батька і взагалі німецького “поліцейської держави”. Половина армії набиралася вербування. Королівські вербувальники звичайно поїли свої жертви водкою допьяна і тицяли їм в руки або в кишені грошові задатки, а потім набрання таким чином солдати за спробу втекти піддавалися найжорстокішим покаранням. Для збільшення фінансів Фрідріх II розвивав систему непрямих податків і митних зборів, при чому для припинення контрабанди чиновникам дозволялося робити обшуки в будинках і крамницях. Щоб дворяни служили в армії і не витрачали грошей у подорожах, їм не дозволялося їздити за кордон.
Реформи Фрідріха II
Поліпшення і реформи були зроблені Фрідріхом II лише в галузях народного господарства, судочинстві та громадському освіту. У першому відношенні важливі були заходи з осушення боліт, залученню в країну колоністів, поліпшенню шляхів сполучення, розвитку обробної промисловості в дусі системи Кольбера. В області судочинства Фрідріхом II зроблено було дуже багато. Особлива комісія (під головуванням канцлера Кокцей) повинна була переглянути і з’єднати в одне ціле всі колишні прусські закони, але переробка ця повинна була по думки Фрідріха II здійснитися в дусі нових філософських ідей. Результатами зазначеної роботи був спочатку “Фрідріха кодекс”, покращує судочинство, а потім “Загальна земське право”, опубліковане тільки при наступникові Фрідріха II. Король стояв за повну незалежність суду від адміністрації і хотів, щоб судді суворо трималися закону, не слухаючись ніяких сторонніх навіювань. Сам Фрідріх II подав приклад покори суду у суперечці з одним мельником, який не хотів знести свого млина близько королівського заміського палацу Сан-Сусі. Втім, король діяв не завжди так. Один раз йому здалося, що судді неправильно вирішили одну справу на користь чиновника теж проти одного мельника, і він своєю владою скасував вирок, покаравши при цьому суддів. У всякому разі, Пруссія отримала при Фрідріха II зразковий для своею часу суд. (Катування король скасував негайно ж по вступі на престол). У галузі народної освіти Фрідріх II справив деякі поліпшення у вищому і середньому освіті. Одним з перших його справ на початку царювання було повернути на кафедру філософа Вольфа, якого за вільнодумство вигнав з Пруссії його батько. Крім того, Фрідріх II реформував королівську академію наук в Берліні. Тільки нижчу освіту, взагалі колишнє у нехтуванні в урядів навіть ще в першій половині XIX ст., Мало посунулась вперед при королі-філософа. Теоретично він визнавав, що невігластво сільських жителів – велике державне зло, і навіть видав указ про обов’язкове відвідування первинних шкіл селянськими дітьми, але на пристрій цих шкіл грошей не давав, а де були школи, там учителями призначалися інваліди у вигляді нагороди за службу і натомість видачі їм пенсії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)