Фрідріх Дюрренматт

(1921-1990)

Фрідріх Дюрренматт відомий своїми п’єсами “Бо сказано…” (1947), “Сліпий” (1947), “Ро-мул Великий” (1948), “Шлюб пана Міссісіпі” (1950), “Ангел приходить у Вавилон” (1953), “Геркулес та Авгієві конюшні” (1954), “Граємо Стріндберга” (1955), “Гостина старої дами” (1956), “Аварія” (1956), “Франк V” (1959), “Фізики” (1962), “Метеор” (1966), “Портрет однієї планети” (1970), “Відстрочка” (1977). Дюрренматт зауважив одного разу, що “парадокс – феномен сьогоднішнього мислення. Сьогоднішня драматургія – драматургія парадоксів”. Це визначення цілком можна застосувати і до його п’єс. У них парадокс – не просто дотепна гра, а засіб наблизитися до болючих проблем сучасної епохи. “У парадоксальному, – відзначав швейцарський драматург, – виявляється дійсність”.

Дюрренматт писав комедії. Він вважав, що лише цей драматичний жанр можливий у театрі XX сторіччя (“сьогодні нам личить тільки комедія”), обгрунтовуючи неможливість створення трагедії в сучасній літературі відсутністю справді трагічного героя (“розклад нашого століття, що танцює останній танець білої раси, не знає ні винних, ні відповідальних”). Але Дюрренматтові комедії трагічні, вони наближаються до жанру трагікомедії чи трагіфарсу. Недаремно він говорив, що комедія – це “своєрідна форма вираження відчаю”.

Найвідомішою п’єсою Дюрренматта є “Гостина старої дами”. Цікаво, що автор визначив її жанр як “трагічну комедію”. Основу її змісту становить гріхопадіння мешканців вигаданого провінційного містечка Гюллен. Сюди, до свого рідного міста, після сорока років відсутності прибуває “стара дама” Клер Цаханасян, найзаможніша жінка світу. Вона має на меті реалізувати план помсти. Колись вона, юна Клер Вешер, дочка бідного каменяра, і молодий Альфред Ілль кохали одне одного. Вона чекала від нього дитину. Але любов була розчавлена: Альфред одружився з іншою – дочкою заможного крамаря. Дитина померла через рік у притулку, а Клер стала повією.

В будинку розпусти вона зустріла старого банкіра Цаханасяна, який одружився з нею. По його смерті Клер успадкувала величезні кошти і стала справжньою володаркою світу. І ось, прибувши в Гюллен, вона пропонує мешканцям занедбаного міста, де все майно давно закладено, де єдиний завод багато років не працює, а повз вокзал, не зупиняючись, мчать потяги, – мільярд за… вбивство Альфреда Ілля.

Ця жахлива пропозиція викликає обурення у гюлленців. “Ми поки ще живемо в Європі, – говорить мер. – Ми ще не стали язичниками… Ми краще житимемо бідними, ніж заплямованими кров’ю”, і кожен містянин спочатку проявляє благородні пориви… Але поступово один з мешканців Гюллена з’являється у нових жовтих черевиках, інший палить дорогу сигару, а ставлення до Альфреда Ілля змінюється, починаючи з членів його сім’ї, котрі від співчуття переходять до роздратування, і ось уже старий міський учитель каже йому: “Я скажу вам… дуже важливу річ. Вас уб’ють. Я знаю це з самого початку! Ви теж знаєте це давно, хоча жодна людина в Гюллені не хоче цьому вірити. Занадто великою є спокуса, занадто безвихідними є наші злидні”. Через деякий час цей учитель, посилаючись на античних класиків, обгрунтовує необхідність убивства на урочистих зборах гюлленців.

“Гостина старої дами” – чудовий зразок дослідження суспільної психології. На зміну поширеній приказці “не у грошах щастя” приходить твердження “ми не можемо терпіти серед нас злочинця”. Процедуру перших гюлленських зборів, які одностайно відкинули страшну пропозицію, повторює хід других із протилежним рішенням. Отже, “трагічна комедія” Дюрренматта – не просто фантастичний гротеск. Вона присвячена поширеному в реальності XX століття явищу – здатності людей, натовпу змінювати під тиском обставин свої переконання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Фрідріх Дюрренматт