Актуальність концептуальних змін в освіті
Вихід з порочного кола бачиться знову-таки тільки в “перетворенні освіти” (Карлов Н. В. // Питання філософії. 1998. № 11). Зараз перед нашою освітою стоїть завдання багаторазово складніше, ніж будь-коли: не просто відновити зруйноване, а й відгукнутися на об’єктивні тенденції, запити не тільки сьогоднішні, а й завтрашні. Так, актуальнейшей у всьому світі стає проблема безперервної освіти. Указами та інструкціями її намагалися вирішити у формі ІПК (інститутів підвищення кваліфікації), що було чудовим прикладом ІБД – імітації бурхливої діяльності, з нульовим ККД, з ні чим не виправданим відривом людей на півроку від роботи, сім’ї, звичної обстановки з метою накачування їх знаннями, часто зусиллями людей зовсім не більш освічених, ніж вони. Сьогодні саме життя робить нагальною необхідністю постійне підвищення і розширення знань, але ніяк не у формі механічного приросту, а через здатність і готовність до їх якісного поглиблення, вміння самостійно виявляти необхідний напрям розвитку знань, способи їх придбання.
Найбільш природна і ефективна форма безперервної освіти – це “життя в культурі”, коли прагнення до духовності стає природною потребою. Якщо культура – це процес і результат творчої діяльності (найбільш ефективною, коли вона породжена природно відбуваються зусиллями над самим собою – саме так народжувалися найбільші творіння культури), то освіта – процес і результат природних зусиль прилучення до культури. Вростання в культуру є вростання в реальний світ. Виробити таку потребу, навчити вчитися і хотіти вчитися – в цьому суть безперервної освіти, одне з головних завдань сучасної філософії освіти. Можливі тут інструкції і технології?
Неможливо створити дидактичні рекомендації для навчання “нового мислення”, демократії, гуманізму. Можна виробити рекомендації, як заводити знайомства, справляти враження на оточуючих (вони існують у великій кількості), але не – як освідчуватися в коханні. Якщо любиш, слова прийдуть самі.
Щоб переконувати, треба бути переконаним самому. Якщо для Вчителі природна життя в культурі, а прагнення до духовності – природна потреба, то він знайде спосіб вселити це світогляд своїм учням. Роль вчителя – інфікувати, заразити такою потребою, таким прагненням.
Університет – вища лише з офіційних ступенів освіти. Але робиться він таким не тільки за формальною ознакою кількості факультетів і спеціальностей. Замість солянки з різних факультетів він повинен мати в основі єдиний дух, свою концепцію. У всякому разі, університет повинен забезпечити надійну основу для освіти на все життя і протягом усього життя. Університет повинен бути “видимим перетворенням безсмертя людського роду”, “вищим хранителем наукового перекази” (Фіхте). Ось чому він повинен бути творчою спілкою вчителів та учнів, більше того, їх дослідницьким союзом. До речі, тому мистецтво університетського професора виражається не стільки в умінні говорити, скільки в умінні мислити під час промови, показувати зародження і розвиток думки в процесі спілкування. Це цілком відповідає тому, що ступені освіти розрізняються не кількістю пропонованих відомостей, а якістю, глибиною опрацювання покладеного в основу навчання матеріалу.
У суспільному житті досить природним і виправданим чином склався розподіл стадій життя на дитинство, освіту, роботу, відпочинок (як би поступове згасання, підготовка до “відходу”) і, відповідно, щоденне поділ робота – дозвілля. Зараз, однак, саме життя проходить як безперервна освіта. Варто звернути увагу на те, що школа в перекладі з грецького означає “дозвілля”. Розвиток особистості було в центрі уваги античної культури, “філософії освіти”, що виходила з того, що розвиток, освіта особистості можливо не як примусова, тяжка обов’язок, а розкріпаченим, природним шляхом. Це, до речі, пояснює і те, яке значення в грецькому освіті надавалося фізичному і естетичному розвитку. Якщо ж звернутися до форм проведення дозвілля в наші дні, то можна помітити, наскільки вони поляризуються – бездумне, руйнівний для особистості вбивання часу, відчуття втоми навіть від відпочинку або ж відпочинок в формі прилучення до природи, до скарбів культури – літературі, музиці. Як правило, найбільш цікавий, захоплюючий, насичене дозвілля – у тих людей, які і на роботі постійно чомусь вчаться, ставлять перед самими собою і вирішують нові завдання, ставляться до роботи творчо. Не випадково довго живуть, зберігаючи ясність розуму, творчу продуктивність, віддані своїй справі, що живуть їм, постійно шукають – будь то вчені, діячі мистецтва або прості умельци – “самородки” з народу. Безперервний розвиток – умова і ознака життя.
Ланцюг часів порвалася, але час і прискорилося. Зараз, подібно Алісі в Країні Чудес, навіть щоб залишатися на місці, треба весь час бігти. Але куди і як? І це – одне з головних завдань філософії освіти, і не тільки в нашій країні чудес. Ще не так давно система освіти вселяла думка про стійкість завдяки незмінності, непорушності. Зараз вже і “Концепції сучасного природознавства” (ще один новий предмет, введений для всіх вузів РФ) вчать, що незмінність, відсутність руху – це вірне умова застою, стагнації, змертвіння (що і сталося з нашою настільки непорушною системою, викликаючи особливу розгубленість у людей, вихованих і освічених саме в цьому дусі).
Зараз все більш актуальним стає погляд на будь еволюційні процеси в природі, суспільстві, культурі як самоорганізацію. Часом використовується поняття sustainable development – стійке, самопідтримуючу розвиток. Повною мірою це слід віднести до освіти. Освіта є не що інше, як культура індивіда. І якщо по відношенню до народу культура є сукупність невичерпних цілей – завдань, то й по відношенню до індивіда освіту є невичерпне завдання, еволюція. Така освіта і є справжня свобода. Свобода – це творчість нового, чи не довільний вибір між кількома даними вже в готовому вигляді, предсуществующую (хоча і в можливості) шляхами, але створення нового, особливого шляху, не мислимого раніше навіть у вигляді можливого виходу. Саме тому найбільш вільна людина – це людина освічена. “Ніщо не вільно так, як людська думка”, – писав англійський філософ епохи Просвітництва Д. Юм. Це передбачає не тільки можливість підніміться до зовсім незвіданим висот, “збагачуючи мислення акт творіння” (Тейяр де Шарден), але і те, що мисляча людина найбільше самодостатній, вільний від примусу, нав’язування чужих думок, схильності до некритичного підпорядкуванню чужої думки і непродуманим вказівкам. Вільна людина набуває ту лінію поведінки, “внутрішній стрижень”, “Бога в душі”, яким залишається вірним все життя. Немає потреби говорити про значення освіти в тому, щоб виробити, вивірити свою лінію. З іншого боку, така людина відкритий свіжим віянням, готовий збагачувати і коригувати свою лінію – для нього це не принизливо, а цілком природно.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)