Типи культурних змін. Прогрес в культурі
Під культурної мінливістю розуміють властивість самооновлення культури, включаючи розвиток, деградацію або Десемантизація (втрату сенсу) окремих її рис або цілих комплексів. Причинами культурної мінливості є:
– адаптація до змінених зовнішніх умов буття спільнот;
– необхідність дозволу накопичилися внутрішніх протиріч;
– творча ініціатива окремих особистостей.
Не всякі культурні зміни ведуть до виходу зі стану культурного застою, т. Е. Культурна динаміка – це завжди цілісний, упорядкований процес, що має спрямований характер. Його не слід плутати з поняттям “культурні зміни”, які припускають будь-які трансформації в культурі. Якщо брати історію розвитку суспільства в цілому, то культурна динаміка може реалізуватися в наступних основних видах: поступально-лінійному і циклічному. Циклічні зміни відрізняються, наприклад, від еволюційних тим, що вони є відтворювані. Мінливість може мати прогресивну спрямованість, а може бути і деградуючою. Остання пов’язана зі зниженням функціональної ефективності тих чи інших об’єктів і структур. Десемантизація об’єкта – це втрата його первісного змісту, зміна цього сенсу або переорієнтація даного змісту об’єкта в суспільній свідомості. Переважання статики над культурної динамікою неминуче веде до культурної застою, в той час як руйнівні кризи призводять до того, що культура регресує, спрощується.
Культурний застій – це стан тривалої незмінності культури, при якому різко обмежуються або забороняються нововведення. Норми, цінності, способи діяльності, ідеали відтворюються практично в незмінному вигляді. Товариство “консервується”, захищаючись від зовнішніх впливів “китайською стіною” ізоляціонізму, а від внутрішніх змін – за допомогою жорстокого контролю з боку різних соціальних інститутів – держави, церкви, системи освіти і т. Д. У стані застою культура може перебувати на протязі як короткого по історичних масштабах, так і тривалого часу. Звичайно, тут відбуваються деякі культурні зміни, проте вони не виходять за рамки існуючих традицій.
Тенденції до самоізоляції, консервації традицій і культурних норм виявляються насамперед у маленьких, локальних етнічних чи релігійно-сектантських групах. Дотепер у тропічній Африці або в південноамериканських джунглях знаходять племена, що не мають контактів з “великим світом” і зупинилися в своєму соціальному і культурному розвитку на рівні кам’яного віку. Але в стані застою можуть виявитися і високорозвинені цивілізації – згадаємо Стародавній Єгипет епохи фараонів або культури майя та ацтеків. Стагнація в цій сфері незмінно веде до деградації суспільства.
Культурний застій, що супроводжується процесом руйнування панували в суспільстві культурних норм, правил і способів поведінки, веде до оголення старих, архаїчних пластів культурного життя. Більш примітивні початку культури висуваються на перший план і заміщають культурний вакуум, що виник в ході руйнування старих засад суспільного життя. Процес “варваризации”, пов’язаний з оголенням архаїчних шарів культури аж до первісного протиставлення “ми” – “вони”, також не сприяє існуванню суспільства в якості со-суспільства людей. Життя як би перекидається в своє доісторичне минуле. Під варварізаціей розуміється культурний процес, в ході якого досягнуте духовний зміст найвищої проби поволі руйнується і витісняється елементами нижчого змісту.
Виникнення аномії (стану розкладання системи цінностей, апатії та розчарування) в умовах соціокультурного кризи веде до варваризации суспільства. Французький історик Е. Ле Руа Ладюрі стверджував, що хаотизации суспільного життя веде до крайньої нестійкості настроїв людей, які схильні до ірраціональним вибухів обурення, жорстокості. У цей період місце зруйнованих норм і ментальних установок займає примітивний пласт свідомості.
Соціокультурна деградація виражається в підміні станового мислення або мислення стійких соціальних груп з їх ціннісними орієнтирами, визначеними примітизувалася свідомістю некласичних або негруппових типів людських спільнот. У цих умовах активні, як правило, нижчі, люмпенізовані верстви суспільства, об’єднані в натовп. “Ефект натовпу” ще в XIX ст. досліджували західні соціологи Г. Лебон, Г. Тард і С. Сигеле, які розкрили примітивний і навіть патологічний рівень психіки всякої натовпу і маси. Тард вважав, що натовп – це негативне і активно діюча згуртоване безліч індивідів. Критичне ставлення особистості до дійсності, до подій знижується. Натовп заряджена насамперед руйнівною енергією проти кого-небудь, в ній переважають примітивні реакції наслідування і психічного зараження. Ця імітаційна реакція, як показали дослідження Б. Ф. Поршнева, притаманна в першу чергу стадним тваринам і у людини є атавізмом.
Предметом розгляду культурної динаміки всередині суспільства виступають локальні культурні явища, їх виникнення, поширення, переродження (поява того чи іншого напрямку в образотворчому мистецтві, літературі, зміна техніки живопису і т. П.).
Контрольні питання і завдання
1. Що є історичною основою культури – традиції або новації?
2. Чи можна розглядати новації як руйнування культури?
3. Які основні риси традиційної культури?
4. Як співвідносяться поняття “стабільність”, “застій”, “деградація”, “аномія” культури?
5. Наведіть критерії прогресу культури.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)