Що таке континентальний шельф?
Поняття “континентальний шельф” можна розглядати як з географічної, так і з правової точки зору. Якщо говорити про географію, то шельфом називають морське дно і надра, що відходить на відстань 200 і більше морських миль від територіальних вод, до підводного краю материка.
Це рівна поверхня підводного материкової частини, що має спільну з сушею геологічну структуру. Умовні межі шельфу – берег океану з одного боку і “край” з іншого (місце, де морське дно переходить у материковий схил).
Шельф може мати різну глибину, але найчастіше товща води над бровкою становить до 200 метрів. Хоча є на планеті місця, де глибина над бровкою і досягає 1500 метрів, як, наприклад, біля берегів Нової Зеландії. За підрахунками вчених, загальна площа континентальних шельфів світового океану – приблизно 32 мільйони квадратних кілометрів.
Самим великим континентальним шельфом славиться північне узбережжя Євразії (ширина шельфу до півтора тисяч кілометрів), північне узбережжя Австралії, Берингове море. Одне з найвужчих місць континентального шельфу – західне узбережжя Південної Америки.
Рельєф шельфу
По своїй структурі континентальні шельфи бувають різними. Шельф може мати хвилястий рельєф, як біля берегів Євразії; може бути майже гладким, як в північних широтах, де поверхня шельфу “відполірована” великими брилами льоду. В тропіках і в Південній півкулі шельфи часто оточені кораловими рифами (найбільший з відомих –
Великий бар’єрний риф біля берегів Австралії), отгораживающими узбережжі від океанічних глибин. Біля берегів Каліфорнії шельф помережаний глибокими ложбинами, що утворилися внаслідок ерозії суші задовго до того, як вона опустилася під воду. Там, де близько до узбережжя проходить потужну течію, шельф може починатися плавним нахилом, а потім різко обриватися в глибину.
Контроль над шельфами
Континентальні шельфи – основні райони рибальства: в цій частині світового океану є величезний запас їжі для риб, тому саме на шельфах ведеться основний видобуток риби. Крім того, в надрах шельфу в різних районах планети є багаті запаси газу і нафти, як, наприклад, в Мексиканській затоці.
Згідно існуючої з 1982 року Конвенції ООН по морському праву, прибережні держави мають право контролювати морський шельф, тобто ту частину морського дна і надр, яка знаходиться за межами територіальних вод.
Право вести дослідження і видобуток корисних копалин на шельфі країна може отримати після того, як її заявка буде розглянута міжнародною Комісією ООН з кордонів континентального шельфу. Ці кордони також обчислюються згідно з нормами вищезгаданої Конвенції.
Приміром, у Північному морі континентальний шельф мають право розробляти сім держав: Норвегія, Великобританія, Данія, Нідерланди, Німеччина, Франція, Бельгія. У цій частині шельфу вже відкрито понад шістдесяти родовищ природного газу і нафти, причому найбільші знаходяться в зоні норвезького та британського впливу.
Континентальний шельф і морське право
Суверенне право прибережної держави вести розвідку шельфу і розробку ресурсів у цій частині означає, що якщо держава не веде подібних робіт, то ніхто не має права претендувати на аналогічні дії в цьому районі.
Іншими словами, ніхто не може проводити розвідку і розробку, не отримавши попередньо на це згоди прибережної держави, контролює цю частину шельфу. Примітно, що права на шельф не поширюються на повітряний простір і покривають води: тут будь-яка держава може прокладати трубопроводи і кабелі, узгоджуючи передбачувану трасу з прибережною державою.
Прибережне держава має виняткове право споруджувати на континентальному шельфі штучні острови. Якщо розробка мінеральних ресурсів ведеться за межами 200 миль від територіальних вод, то Конвенція ООН зобов’язує прибережна держава відраховувати гроші або робити внески натурою Міжнародному органу по морському дну.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)