Подолання підмін в екологічній освіті
Населення планети не перешкоджає екологічній освіті своїх дітей. Більш того, в розвинених країнах уже чверть століття ведеться така освіта. Стимулює його розгортається міжнародне екологічне рух. Однак результативність такого освіти виявляється невеликий, навіть говорять про те, що екологічна освіта “пробуксовує” погано просувається навіть і в найбільш розвинених країнах (Ван Матр, 1999) У багатьох країнах вводиться в систему шкільного навчання екологія, як окремий предмет. Це неважко зробити, бо така дисципліна традиційна ось уже майже півтора століття для вищих навчальних закладів будь-якої держави, її викладають на біологічних факультетах. У Росії багато десятків років існують спеціалізовані науково-дослідні інститути екології. Так що багато законів і правила науки давно сформульовані, відпрацьовані специфічні методи досліджень і є з чим знайомити учнів, так само як у випадку з іншими науками хімією, фізикою, географією. Однак на відміну від інших наук екологію чомусь не хочуть викладати окремим предметом, а прагнуть інтегрувати її з іншими вже традиційними шкільними дисциплінами. Міркування при цьому бувають різні. Найчастіше спонукання до такої інтеграції самі благі новий предмет швидше засвоюється в канві традиційного, відразу надається велике число прикладів, і розуміння специфіки екології полегшується. Крім того, далеко не всі вчителі навчені екології, свій же предмет вони знають, тому їм легше, ознайомившись з екологією навіть поверхнево, вплести її в матеріал свого предмета. Вважається, що таким способом можна швидше і якісніше навчити дітей нової нагальною дисципліни екології. Отже, на думку багатьох керівників освітніх установ, а сукупно таку думку виражається в програмах навчання створених міністерством освіти, в окремому новому предметі “екологія” потреби немає, а знання такого роду простіше і правильніше давати дітям за допомогою екологізації багатьох шкільних предметів.
Наступним кроком такої екологізації буде спрощення екологічного матеріалу. Викладач, як правило, ускладнюючи пояснювати нову для нього науку, нетвердо орієнтуючись в екологічних правилах, переходить на зрозумілу для нього, і як йому здається, найбільш необхідний для учня матеріал починає прищеплювати учням любов до природи. Особливо важливо вчити любові до рідної природи, своєї країни, свого краю, виховувати з школяра патріота. В навчання вплітається історія краю, його багатства. Виходить етичне і естетичне виховання, формування моральних норм і почуття любові до рідного краю. Хто ж буде сперечатися з тим, що це не потрібно дитині або підлітку!? Звичайно необхідно, але він так і не отримав знань з екології.
Інший варіант екологізації більш наближений до предмету екології. Тут вчитель вважає, що дитині набагато важливіше вивчати не якісь абстрактні закони екології, тим більше що невідомо, в якій формі їх давати, а набагато більш прагматичним зупинитися на найнеобхідніше для нього. На тому, що його оточує кожен день вдома, на вулицях міста, в лісі. Адже тут безліч небезпек може підстерігати людину, особливо при такому засиллі техніки і при такій непідготовленості міського жителя до прогулянок в дикій природі. Природно і корисно навчити його саме цього і ось замість екологізації з’являється новий шкільний предмет “основи безпеки життєдіяльності”, який, на думку вчителів набагато більш актуальні екології. Від недостатньої екологічної інформованості екологізація часто зосереджувалася на головному об’єкті людині, на його потреби. Так поступово народився ще один новий предмет валеологія, який став масовим в школах. Звичайно, і з цим ніхто не буде сперечатися, дитини важливо навчити зберігати здоров’я. Це навчання і так супроводжує його все життя, батьки та вихователі пояснюють йому необхідність дотримання режиму дня, основні гігієнічні правила. На різних етапах свого життя він знайомиться з лікарськими рослинами, раціональним харчуванням, розподілом м’язового навантаження і багатьма іншими актуальними для підтримки здоров’я речами, які не об’єднаними правда в особливий предмет. Можна вбачати тут і зв’язку з екологією, додати до вивчення правила адаптації особин до різних впливів середовища. Це вже екологічний і абсолютно необхідний дитині матеріал, але валеологією він не передбачений. Отже, в шкільних програмах з’явилося навіть два нових предмета, які плутають з екологією, але остаточно зникла сама екологія, і навіть від екологізації збереглося тільки назва.
Поява нових предметів, як би замінюють екологію і при цьому дуже простих і легко доступних для викладання навіть без особливої підготовки, набрав масового характеру в нашій країні. Воно сформувало цілий прошарок викладачів, фахівців з таких предметів, і вони успішно справляються зі своїми обов’язками. Ці дисципліни розвиваються настільки інтенсивно, що, наприклад, валеологія вже претендує на статус науки, з’являються фахівці валеологи, навіть захищаються відповідні дисертації. Це, безумовно, збагачення шкільної науки і його можна вітати, цілком імовірна і спеціалізація шкіл на цих напрямках. Однак за цими нововведеннями зовсім зникла проблема викладання екології. Тим часом, підміна цими предметами викладання екології неправомірна, адже вони не несуть екологічних знань. Виявилося, що за кілька десятиліть екологічне навчання в школах зазнало спочатку підйом в 80 роках минулого століття, потім екологізацію в 90-х роках і, нарешті, заміну іншими предметами до теперішнього часу. Зараз зі шкільних програм екологія як окремий предмет в загальноосвітніх школах повністю виключена. Нікого не бентежить результат таких перетворень, абсолютно суперечить Конституції нашої країни. Згадаймо, існуючий російський Закон про охорону навколишнього природного середовища. Його одинадцятий розділ спеціально присвячений екологічному вихованню та освіті. Він оголошує загальність і безперервність такої освіти. За Законом воно повинно починатися в дошкільних закладах освіти та триватиме в навчальних закладах будь-якого рівня. Більш того, викладання екологічних дисциплін обов’язково для всіх навчальних закладів, незалежно від їх профілю. Прекрасний закон, і якщо б він виконувався хоч в невеликій мірі, то вже міг би сприяти виправленню екологічної ситуації в країні. Але нажаль! У дошкільних установах екологію не викладають, а зі шкільного курсу вона виключена Міністерством освіти.
Проте, ситуація з виживанням людства на планеті все ускладнюється, єдиний вихід з неї, щоб вціліти людство повинно змінити свою стратегію життя і світогляд. Все це реалізується в дотриманні екологічних законів, використанні цих законів для потреб людства. Тільки так можна уникнути кризових екологічних ситуацій. Людство повинно не просто пізнати закони екології, але застосовувати їх у своєму житті, дотримуватися їх. Стурбована цим громадськість створила всесвітнє екологічний рух, розробляє екологічно просунуті, які не руйнують природу способи господарювання, наприклад пермакультури. Витрачаються величезні гроші, для того щоб в відсталих країнах створити мережу екологічних установ на гроші розвинених країн. Вони покликані зберегти природу цих країн від руйнування, прищеплювати екологічну культуру. Все це втішні явища, веселощі надію на виживання людства, але як ми вже говорили вище, можливість порятунку укладена у вихованні нових поколінь людей наступних екологічним законам в своєму житті і, в силу цього, що перешкоджають руйнувань середовища, як безпосередній загрозі їхньому життю. Таких людей можна виростити тільки спрямованим вихованням, запам’ятовуючи необхідну екологічну інформацію до відповідних чутливі періоди їх розвитку, причому навчання екології не можна підміняти ніяким іншим предметом. Мені видається це єдиним шляхом створення поколінь “вписаних” в природу, не можуть руйнувати її своєю діяльністю. Тільки в цьому випадку стратегія розвитку людства на планеті має шанс змінитися і стати сприятливим для його виживання.
Узагальнення
Отже, в особливі “чутливі” періоди організм запам’ятовує важливі знання, образи, засвоює зразки поведінки, якими він керується потім протягом життя. Пропустивши такий період, не отримавши в цей час потрібної інформації, особина втрачає можливість придбати її. У дитини, можна вважати, в чутливі періоди відбувається відкладення різних важливих для нього знань про природу, умінь і навичок, необхідних у подальшому житті, причому якщо це сталося, то він буде все життя дотримуватися цих знань і застосовувати свої вміння.
Завчити потрібні знання і можна і в більш зрілі роки. Однак використання їх стане якісно іншим. Людина буде пам’ятати цю інформацію, але слідувати їй буде далеко не завжди. Інші пріоритети можуть створювати альтернативу, і вчинений заборона не завжди буде реалізований.
З наведених міркувань напрошуються наступні висновки. Для припинення протистояння людства і природних співтовариств планети необхідно виростити нове покоління людей, здатних жити в злагоді зі своїм середовищем проживання. Потрібно використовувати для цього запечатлевание, яке на ранніх стадіях розвитку в відповідні чутливі періоди дасть можливість закріпити важливу інформацію про природних правилах у вигляді “екологічних аксіом”. Останні теж доведеться розробляти екологам в співдружності з педагогами, шукати методики і звільняти викладання від підмін екології іншою інформацією. Поряд з екологічними аксіомами при навчанні повинні запечатлеваться і основні положення екологічної етики. Все це не зажадає особливої переробки програм дошкільної та початкової освіти дітей, не знадобиться замінювати вчителів і вихователів професійними екологами.
Якщо людство почне слідувати екологічним правилам, а для цього потрібно виростити нові покоління, знайомі з такими правилами, то у нього може з’явитися шанс продовжити своє існування у Всесвіті. Головне тут – не спізнитися з вихованням нових поколінь!
(2 votes, average: 4.00 out of 5)