За законами Ліліпутії: Джонатан Свіфт – Просвітництво
Літературний багаж. Що ви знаєте про епічну поему “Одіссея”? Чому біля витоків європейської літератури поряд з героїчним епосом (“Іліада”) стоїть епос подорожі (“Одіссея”)? Що ви знаєте про Великі географічні відкриття XV-XVII ст.? Чому, на вашу думку, не американці відкрили Європу, а європейці – Америку? Пригадайте, що таке гумор, іронія, сатира, сарказм, езопова мова.
Просвітителі вірили, що, виховуючи людей, зможуть побудувати Царство Розуму. Аби донести до читачів свої ідеї, збагатити їх знаннями, письменники-просвітителі зверталися передусім до публіцистичних жанрів – есе, памфлету, трактату, тематика яких суттєво урізноманітнилася. Та й художнім творам XVIII ст. був притаманний дидактизм (повчальність). Для відомих письменників доби Просвітництва звернення саме до художньої літератури нерідко було хоч і яскравим, але поодиноким епізодом. Про це свідчать, зокрема, біографії авторів всесвітньо відомих філософсько-пригодницьких романів Данієля Дефо (“Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо”, 1719 р.) і Джонатана Свіфта (“Мандри Гуллівера”, 1726 р.).
За півстоліття літературної діяльності англійський письменник Джонатан Свіфт написав чимало творів, якими міг пишатися. Деякі з них змушували сміятися всіх, хто вмів читати, деякі – збурювали суспільну свідомість цілої імперії, інші – правили за взірець блискучого літературного стилю. Однак на терезах історії весь доробок цього письменника переважив один його роман – “Мандри Гуллівера”. У ньому йдеться про неймовірні пригоди корабельного лікаря Лемюеля Гуллівера під час подорожей до фантастичних країн.
Ці абсолютно неправдоподібні пригоди не були, проте, випадковою фантазією письменника. Змальовуючи перетворення Гуллівера то на велетня в країні ліліпутів1, то на крихітного чоловічка в країні велетнів, Свіфт почасти розповідав про себе. Саме так він почувався у своїй добі – то гігантом серед здрібнілих сучасників, то іграшкою в руках можновладців. Цим, вочевидь, пояснюється й зізнання письменника: “Я безпорадний, мов слон”.
Джонатан Свіфт (1667-1745)
Коментар архіваріуса
Таке самовизначення цілком відповідало ролі Свіфта в суспільно-політичному житті Англії. З одного боку, він був досить помітною, навіть грізною постаттю на політичній арені країни. Розум і волю письменника поважали найзапекліші вороги, а дошкульність його дотепів нерідко була вбивчою. З другого боку, усі намагання Свіфта стати провідним політиком зазнавали невдачі. Замість крісла державного мужа письменник мусив задовольнятися скромною посадою декана (настоятеля) Дублінського собору.
Становище “міністра без портфеля” Свіфта більше розчаровувало, ніж утішало. Проте дивує вже той факт, що, не маючи статків і зв’язків, він спромігся пробитися до найвищих правлячих кіл. Шлях до цієї вершини був направду непростим.
Джонатан Свіфт народився в столиці Ірландії Дубліні. Його сім’я належала до англійських колонізаторів, яких ненавиділи корінні ірландці, тож на батьківщині майбутній письменник почувався, немов на чужині. Батько Джонатана помер ще до його народження, а мати, покинувши однорічного малюка на годувальницю, виїхала до Англії. Вихованням майбутнього письменника опікувався його дядько Годвін.
Освіту Свіфт здобув у Дублінському університеті. Тут він захопився літературною творчістю. На відміну від багатьох своїх товаришів, Джонатан нехтував зубрінням, уважаючи, що його власні погляди вартують більше, ніж старанне відтворення думок викладачів. Утім, обдарованість, критичний розум та енергійна вдача не допомогли юнакові налагодити життя після закінчення університету. Талановитий, освічений, але бідний, він міг обирати хіба що між професіями юриста й церковного служителя. Свіфт вирішив стати священиком. Однак його честолюбні плани сягали набагато далі.
1Ліліпути – тут: крихітні люди, що населяють фантастичну країну Ліліпутію. Це вигадане Дж. Свіфтом слово стало загальновживаним.
Політичні заворушення в Ірландії змусили письменника виїхати до Англії. Там він влаштувався секретарем до лорда Вільяма Темпла. Маєток цього багатого аристократа, Мур-Парк, відвідували відомі політики, громадські діячі, літератори. Спілкуючись із ними, Свіфт завжди був у курсі новин суспільного й культурного життя, а розкішна бібліотека Мур-Парку допомагала йому займатися самоосвітою. За неповних десять років служби в лорда Темпла Свіфт здобув чимало знань, удосконалив письменницьку майстерність. Перші його зрілі твори – “Битва книжок” та “Казка бочки” – засвідчили неперевершений сатиричний талант автора.
Спочатку Свіфт не наважився підписати згадані твори, але зрештою, щоб заперечити домисли публіки, визнав їх своїми. Далекоглядні читачі були здивовані: “Битва книжок” та “Казка бочки”, що різко критикували вади світського й церковного життя, могли зашкодити кар’єрі автора. Та незважаючи на цю небезпеку, письменник і надалі виступав із сатиричними публікаціями.
Свіфт прагнув не лише висвітлювати сумні чи ганебні соціальні явища, а й конкретними вчинками впливати на хід історії. Саме тому він перебував у центрі політичного життя Лондона: відвідував прийоми в палацах, зустрічався з міністрами й громадськими діячами, брав активну участь у боротьбі двох головних політичних партій Англії – торі та вігів.
Політична діяльність і художня творчість дедалі зміцнювали його популярність. А водночас зростала й ненависть ворогів. “Незручний”, безстрашний письменник постійно турбував владу. І влада знайшла спосіб його позбутися. Призначений деканом собору Святого Патріка в Дубліні, Свіфт мусив повернутися до нелюбої Ірландії.
Письменник сприйняв це як політичне вигнання і крах усіх своїх сподівань. Та неприємний виверт долі його не зупинив. І вдалині від англійської столиці Свіфт продовжував викривати безглуздя законів, шахрайство ділків, лицемірство політиків. У нових памфлетах він обстоював права ірландського народу, що страждав під гнітом англійської корони. В одному з найзнаменитіших своїх творів, “Листи сукнаря”, письменник відверто закликав ірландців до боротьби за свободу:
Г. Юсуфов. Пам’ятник Гулліверу. Санкт-Петербург. 2007 р.
“За законами Бога, природи, держави та вашої країни ви, ірландці, є і маєте бути такими само вільними людьми, як ваші брати в Англїі… Становище тих, ким правлять без їхньої згоди, є не що інше, як рабство”.
Зрештою Свіфт став національним героєм Ірландії. Дублінці боронили письменника від переслідувань англійської влади, захоплено розповідали про його чудернацькі вчинки, дослухалися до кожного його слова.
Останні роки митця затьмарила тяжка хвороба. Однак скільки ставало сили цей гордий чоловік продовжував чинити опір потворним суспільним законам і правилам. Сенс життя Свіфта точно передає намогильний напис, складений ним самим: “Тіло Джонатана Свіфта, доктора богословських наук, декана цього собору, поховане тут, де люте обурення не може більше краяти його серце. Іди, подорожній, і, якщо можеш, наслідуй того, хто віддав свої сили боротьбі за свободу людства”.
Коментар філолога
Сьогодні “Мандри Гуллівера” зазвичай сприймають як різновид літературної казки. Змалечку пам’ятаючи комічні сцени й неймовірні вигадки з цього твору, читачі здебільшого не повертаються до нього в дорослому житті. Тимчасом Свіфт писав свою книжку не для дітей і менше за все хотів потішити публіку легковажними фантазіями. Під виглядом простодушної розповіді Лемюеля Гуллівера про дивовижні країни письменник виклав власні міркування щодо суспільно-політичного становища Англії та розвитку людства взагалі. У своєму романі Свіфт викрив численні вади громадського життя, а головним засобом для цього обрав сатиру. Отже, алегоричним змістом сюжету “Мандрів Гуллівера” було сатиричне зображення сучасної авторові дійсності.
Твір складається з чотирьох частин. У кожній з них письменник обирає нове поле для критики. Схематично сюжет “Мандрів Гуллівера” можна зобразити так:
Кожна частина Свіфтової книжки містить критику певної царини людського життя. Наприкінці оповіді письменник каменя на камені не залишає від прекраснодушних уявлень про державу, владу, політику, науку, мораль тощо. Покладений в основу твору задум має чітку суспільну спрямованість і містить широкі філософські узагальнення.
Усебічна нищівна критика, що лунає в “Мандрах Гуллівера”, нерідко давала привід для звинувачень Свіфта в надто суворому ставленні до людей. Однак таке ставлення виправдане тим, що висміювання людської спільноти письменник уважав ліками від тих моральних і суспільних хвороб, що заважали їй бути по-справжньому людською.
Коментар архіваріуса
У “Мандрах Гуллівера” міститься чимало натяків на суспільно-політичне життя Англії початку XVIII ст. Сучасники Свіфта їх легко помічали, а от нинішні читачі потребують пояснень, аби в тих чи тих смішних сценах побачити сатиричне зображення конкретних ситуацій.
Скажімо, епізод обшуку Гуллівера чиновниками-ліліпутами приховував натяк на англійських державних агентів, які шукали зброю в прихильників влади Стюартів, скинутих з трону 1688 р. і вигнаних з Англії. Один з таких агентів в Ірландії передав до дублінської в’язниці “небезпечні” предмети, вилучені в самого Свіфта: кочергу, щипці й совок.
Алегоричний зміст письменник вклав і в образи канатних танцюристів при дворі імператора Ліліпутії. Описуючи їхні вправи, він висміював політиків, які заради кар’єри вдавалися до безсоромних махінацій.
Не уникли сатиричного пера також партії торі та вігів. У зображенні Свіфта боротьба між ними набула вигляду безглуздої чвари тремексенів і слемексенів, спричиненої суперечкою через висоту підборів. А додавши до цієї картини образ наступника трону, який носив підбори різної висоти, письменник висміяв королівську владу, яка загравала з обома партіями.
Зрештою, розповідаючи про ворогування Ліліпутії та Блефуску, Свіфт натякав на війну між Англією та Францією. Алегоричний зміст мав і зображений ним привід цієї ворожнечі (питання про те, з якого кінця слід розбивати яйця). У такий спосіб письменник висміяв історичне протистояння представників католицької та протестантської церков, що спричинило в Європі чимало війн, повстань і страт.
Отже, “Мандри Гуллівера” насичені критикою внутрішньої та зовнішньої політики Англії. Однак маючи на увазі конкретні події та конкретних осіб, автор надав зображуваному такого узагальненого звучання, що його сатира “влучила” в політичних діячів і суспільні явища інших країн. Цікаво, що, коли французький перекладач Свіфтового твору скоротив низку епізодів суто, на його думку, англійського забарвлення, письменник обурено зауважив: “Якби твори Гуллівера призначалися лише для Британських островів, то цього мандрівника слід було б зневажати. Адже одні й ті самі вади та божевільні порядки панують скрізь, принаймні в цивілізованих країнах Європи, і автор, який має на увазі лише одне місто, провінцію, царство або навіть добу, не заслуговує не тільки на переклад, а й на читання”.
Перевірте себе
1. Що ви знаєте про дитинство та молоді роки Свіфта?
2. Розкажіть про політичну діяльність письменника. Схарактеризуйте його роль у суспільному житті Англії та Ірландії. Як Свіфт почувався в цій ролі? Чому?
3. Розкрийте зв’язок між політичною діяльністю Свіфта та його літературною творчістю.
4. Хто такий Гуллівер? Як побудовано роман “Мандри Гуллівера”?
Перед читанням. Читаючи уривки з першої частини роману Свіфта, знайдіть спільне між ліліпутським суспільством і сучасним людством.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)