Юридичний склад правопорушення
Правопорушення – протиправне винне діяння деликтоспособної особи, що заподіює шкоду іншим особам і суспільству в цілому і тягне встановлені заходи державного примусу.
Правопорушення володіє рядом специфічних ознак:
1. Правопорушення – завжди факт поведінки суб’єкта права, що виражається в діянні (дії або бездіяльності). Правопорушеннями не можуть бути думки, почуття або бажання людей. Не є правопорушеннями і абсолютні події.
2. Правопорушенням може бути тільки протиправне, тобто поведінка, що порушує правовий припис. Вчинки, які суперечать іншим соціальним нормам, не є правопорушеннями.
3. Правопорушенням є лише діяння деликтоспособного особи, здатного розуміти протиправність своїх дій і свідомо нести юридичну відповідальність.
4. Правопорушенням визнається лише винне діяння, в якому чітко виражене негативне чи легковажне ставлення суб’єкта до вимог правової норми.
5. Правопорушенням вважається діяння, яке приносить шкоду інтересам суспільства, держави або конкретних осіб. Відсутність реальної шкоди не дозволяє вважати діяння правопорушенням.
6. Правопорушенням визнається діяння, за вчинення якого передбачена конкретна міра державного впливу. Відсутність у законодавстві санкції за певне діяння не дозволяє розглядати його в якості протиправного.
Склад правопорушення включає чотири елементи. Для визнання діяння правопорушенням необхідно, щоб всі вони були в наявності. Відсутність хоча б одного з них позбавляє протиправне діяння значення правопорушення. До елементів правопорушення відносяться:
1. Об’єкт правопорушення – суспільні відносини, яким заподіюється шкода правопорушенням.
2. Суб’єкт правопорушення – особа, яка вчинила протиправне діяння. Деякі правопорушення передбачають наявність у складі спеціального суб’єкта (наприклад, військові злочини можуть вчинятися тільки військовослужбовцями і т. д.). Суб’єктами окремих видів правопорушень можуть бути і юридичні особи.
3. Об’єктивна сторона правопорушення – зовнішня сторона, що характеризує правопорушення з точки зору його об’єктивного прояву, яка включає в себе:
– саме діяння (дія або бездіяльність);
– заподіяну ним шкоду;
– причинно-наслідковий зв’язок між протиправним діянням і заподіяною шкодою;
– час, місце, знаряддя і спосіб вчинення правопорушення (факультативні ознаки).
4. Суб’єктивна сторона правопорушення складається з елементів психічного характеру, що виражають ставлення суб’єкта правопорушення до свого протиправного діяння та його наслідків. Елементами суб’єктивної сторони є:
– вина;
– мотив;
– мета.
Мета правопорушення – те, чого він хоче досягти шляхом вчинення правопорушення, уявна модель того результату, до якого прагне суб’єкт при здійсненні правопорушення.
Мотиви протиправного діяння – це внутрішні спонукання, якими керується особа, яка вчиняє правопорушення (корисливість, ревнощі, хуліганські мотиви, заздрість, політичні мотиви та ін).
Головним елементом є вина – психічне ставлення суб’єкта правопорушення до свого протиправного діяння і до його наслідків. В юриспруденції існує поняття ступеня вини правопорушника. Саме від неї залежить вид і міра покарання винного. Ступінь вини знаходиться в прямій залежності від форми вини. В правовій науці розрізняють дві форми вини:
– у вигляді умислу;
– у вигляді необережності.
Умисел (умисна вина) має місце тоді, коли особа, яка вчиняє правопорушення, передбачає і бажає настання суспільно шкідливих наслідків своєї поведінки.
Вина у формі умислу поділяється на прямий умисел і непрямий умисел. Прямий умисел виражається в усвідомленні правопорушником суспільно небезпечного характеру свого діяння, передбачення суспільно небезпечних наслідків і свідомому бажанні їх настання.
Непрямий умисел полягає в усвідомленні правопорушником суспільно небезпечного характеру свого діяння, передбачення суспільно небезпечних наслідків і свідомому допущенні їх.
Необережність як форма вини буває двох видів:
– легковажність (самовпевненість) – особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але без достатніх підстав розраховувала на їх відвернення;
– недбалість – особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, хоча при необхідній уважності і передбачливості мало й могло їх передбачити.
Крім того, виділяють складну вину, яка характеризується умисним вчиненням злочину і необережністю по відношенню до настали наслідків, з якими закон пов’язує підвищену кримінальну відповідальність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)