Художній світ поезії Миколи Вороного – МИКОЛА ВОРОНИЙ – ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМ
…Визначний майстер поетичного слова, талановитий перекладач творів прогресивних російських і західноєвропейських письменників, – він своєю плідною діяльністю сприяв розширенню горизонтів української літератури, виробленню нею нових форм, налагодженню нових зв’язків з іншими літературами світу.
О. Білецький, літературознавець
Микола Вороний та епоха модернізму. М. Вороний став ідеологом модернізації українського письменства. Письменник прагнув відійти від народницької традиції, що тривалий час панувала в українській літературі, та вивести її на якісно новий естетичний рівень.
М. Вороного називають співцем краси, що була джерелом його творчості, її домінантним образом. Поет бачив красу в чарах природи рідного краю, у високому земному призначенні людини, у її благородних почуттях, возвеличував прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу, розкривав трагізм духовної самотності, протиставляв сірій буденності поетичну одухотвореність.
У певні періоди у творчому доробку М. Вороного переважали різні модерністські тенденції – від романтизму до неоромантизму та символізму. За життя поета прогресивна критика справедливо порівнювала його доробок із творами французьких символістів Шарля Бодлера і Поля Верлена, що були взірцем для українського поета-модерніста.
М. Вороний поділяв погляди П. Верлена щодо модерністської поезії. Так, у листі до І. Франка поет писав: “люблю навіть щирий гарний сімболізм (символізм. – Авт.), який хоч часом не має певного змісту, але дає певний настрій. Суть річи, котрі тяжко зрозуміти, але відчути їх можна. Адже ж поезія римами, ритмами, зворотами милозвучної мови близько стосується до музики, а музика раз-у-раз дає нам такі зразки…”.
У вірші “Краса!”, який став вершиною модерністської поезії М. Вороного, задекларовано пієтет митця перед Красою, яка для поета – найвищий ідеал, богиня, “натхненна чарівниця”. Він переконаний, що в швидкоплинному житті вічними цінностями залишаються Краса й Україна:
Її я славлю, і хвалю,
І кожну їй хвилину
Готов оддати без жалю.
Мій друже, я Красу люблю…
Як рідну Україну!
В останніх рядках цієї поезії відчувається підсвідоме небажання М. Вороного відокремитися від народницьких традицій. Автор визначає міру своєї любові до краси, порівнюючи її з любов’ю до рідної землі. У вірші задекларовано новий ідеал, що дало підстави літературознавцю С. Єфремову сказати про М. Вороного: “жрець краси, пурист художнього слова”.
Отже, поетичне слово М. Вороного органічно доповнювало загальноєвропейські художні здобутки кінця XIX – початку XX ст.
Творчий доробок. Творчість М. Вороного – різноманітна й неоднорідна за змістом і стилістикою. Першим його опублікованим твором був вірш “Не журись, дівчино” (1893). Згодом поет почав друкуватися у періодичних виданнях, антологіях і поетичних збірках.
У 1899 р. було написано поему “Євшан-зілля”, що є інтерпретацією легенди про чудодійну траву, яка повертає людям втрачену пам’ять.
У 1901 р. М. Вороний опублікував у “Літературно-науковому віснику” відкритий лист, де закликав письменників у творах “наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур”.
Перші поетичні збірки митця “Ліричні поезії” (1911), “В сяйві мрій” (1913) видано у Києві. Поет оспівує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу, розкриває трагізм духовної самотності, вводить у лірику тему міста, традиційні мотиви європейської поезії, що протиставляють поетичну одухотвореність і буденність.
У творчості М. Вороного естетика модернізму поєднувалася з народницькими ідеалами, що знайшли відображення у таких творах як “Краю мій рідний”, “Горами, горами”, “Привид”.
У творчому доробку М. Вороного є літературознавчі статті, мистецтвознавчі (“Пензлем і пером”) і театрознавчі розвідки (“Театральне мистецтво й український театр”, 1912; “Театр і драма”, 1913).
У 1917 р. опубліковано збірку “Євшан-зілля”, у 1920 р. – збірку “Поезії” (1920). У 1921 р. М. Вороний, перебуваючи в еміграції у Польщі, видав збірку “За Україну!”. Останнє прижиттєве видання – збірка “Поезії” (1929).
Особливості символістської лірики М. Вороного: утвердження естетики європейського символізму; розкриття філософії матеріального і духовного світів; осягнення духовного світу як головне покликання поета; оспівування краси як найвищої духовної цінності; глибокий підтекст художнього твору; використання ускладнених символічних образів-понять; домінування мотивів смутку, туги, відчаю, самотності; мелодійність та ритмічна виразність поезії.
Отже, творчість М. Вороного збагатила українську літературу й дала потужний імпульс новаторству молодих майстрів слова почату XX ст.
Запитання і завдання
1. Назвіть стильові особливості європейського символізму.
2. Яке естетичне кредо проголошене М. Вороним?
3. Пригадайте поетичні твори французьких митців-символістів Шарля Бодлера та П. Верлена. Коротко схарактеризуйте символістський твір, який вас найбільше вразив.
4. Який вплив мало європейське мистецтво на розвиток творчості М. Вороного? Наведіть приклади.
5. Що дає підстави назвати вірш “Краса!” поетичним маніфестом українського символізму?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)