Драма-феєрія Лісова Пісня – вершина творчості Лесі Українки – ЛЕСЯ УКРАЇНКА – ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМ
“Лісова пісня”, як чарівний заквітчаний острів, височіє в творчій спадщині Лесі Українки.
М. Рильський
Творча історія. “Лісова пісня” написана в Кутаїсі в 1911 р., Поетеса гостро переживала розлуку з Україною. Щемливі спогади, картини з минулого стали спонукою до створення драми-казки. Факт непоодинокий у світовому мистецтві (“Пан Тадеуш” А. Міцкевича).
У листі до Агатангела Кримського 27 жовтня 1911 р. Леся Українка писала, що п’єса була створена на честь волинських лісів: “Сього літа, згадавши про їх, написала “драму-феєрію” на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й від хору вала за неї”.
Драма написана всього за 10-12 днів і дала авторці “стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша”.
Фольклорно-міфологічна основа твору. З перших рядків драми – казки відкривається перед читачем сповнений таємничості чарівний світ волинської природи. Поетеса досконало знала його. Він був тим живильним грунтом, на якому зросла її творчість.
Витоки цього світу сягають Звягельщини. Скажімо, мелодія, яку Лукаш грає на сопілці, із с. Миропілля, пісня – з Любара. Посіяне в душу зерно проросло і заколосилося на Ковельщині. Саме тут, під час гостювання в дядька Лева Скулинського в урочищі Нечимному, і народився задум “Лісової пісні”. Тут ввижалася поетесі Мавка, тут вона чула легенди про Перелесника, Того, що в скалі сидить, Пропасницю, Куця, Злидні, Водяника, Лісовика.
У драмі використано також фольклорні образи. Так, одним із найдавніших фольклорних символів дівочої краси й кохання вважається зоря. Саме в такому значенні цей образ використовується в драмі. Ясної весняної ночі після першого поцілунку Лукаша Мавка скрикує: “Ух, зірка в серце впала”, і в останньому видінні Лукаша Мавка ” спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці”.
Софія Караффа-Корбут. Ілюстрація до твору “Лісова пісня”
Жанр твору. Особливості сюжету і композиції. За жанром “Лісова пісня” – драма-феєрія (таке визначення дала авторка). Це нова форма, створена Лесею Українкою: проблемно-філософська драматична поема, де опоетизовано красу людських взаємин. “Лісова пісня” за стилем – неоромантичний твір. Жанр драма-феєрія передбачає поєднання реального й фантастичного, інтуїтивно-символічного. Також наявний потужний ліричний струмінь.
Сюжет у драмі-феєрії розвивається стрімко. Кожна її частина своїм настроєм співвіднесена з певною порою року, зміна якої ілюструє зародження, розвиток і згасання кохання Мавки й Лукаша. Особливістю сюжетної побудови твору є наявність двох кульмінаційних вершин.
Драма складається з прологу і трьох дій. Пролог вводить читача у світ казки, де діють фантастичні істоти. Дитина лісу Мавка, розбуджена голосом сопілки сільського парубка Лукаша, прокидається від зимового сну (зав’язка ).
Вони закохуються. Проте кохання Лукаша згодом в’яне, як і все в природі пізнього літа. Лукаш не в змозі зробити вибір між вимріяним світом і буденщиною. З’являється Килина – втілення практицизму й духовної обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці, – уособленню любові й краси (розвиток дії).
Коли Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ, зникнути “у підземеллі темного Марища” – “Того, що в скалі сидить” (кульмінація).
У третій дії (“пізня осінь”) Лукаш стає вовкулакою, але Мавка прощає коханого і повертає йому людську подобу. Одначе надто багато смутку довелося пережити Мавці – вона перетворюється на Вербу. Килина хоче зрубати вербу. Щоб не дати їй цього зробити, Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство (кульмінація).
Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш залишається в зимовому лісі, де він був щасливим із коханою, й замерзає (розв’язка).
Твір завершується розлогою ремаркою-епілогом: звучить “переможний спів кохання”, “зимовий день змінюється в ясну, місячну весняну ніч”, яка єднає в пориві любові Мавку і Лукаша. Заметіль білого снігу переходить у сніговицю. Коли вона минає, видно нерухомого Лукаша з усміхом щастя на устах.
Леся Українка зазначала, що в “Лісовій пісні” і ремарки мають самостійне художнє значення, сприймаються як поезія у прозі. Об’ємні й поетичні, вони викликають в уяві читача відповідні пейзажі, на тлі яких розгортаються події, сприяють детальнішому розкриттю світу дійових осіб. “Провесна. По узліссі й на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює від вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду”.
Дослідники називають ремарки “Лісової пісні” найкращими в українській літературі пейзажами.
Тема. Ідея. Основний конфлікт. Змалювання боротьби між мрією про красу і сірою буденністю – такою є тема “Лісової пісні”.
Основна ідея драми – утвердження віри в перемогу краси над буденністю і міщанською обмеженістю.
Основний конфлікт має філософсько-психологічний характер і побудований на зіткненні “прози” життя і “поезії” мрії. Життєву прозу уособлюють мати Лукаша і Килина. Поезію – Мавка, дядько Лев. Поміж цих двох начал опинився Лукаш. І його трагедія – у душевній роздвоєності.
Проблематика твору: проблеми чистоти людських взаємин, людяності, волелюбності, взаємин людини і природи, мистецтва, краси, духовного багатства.
Людина і природа. Творчий геній поетеси явив світові українську Волинь у двоєдиності світу реального і світу природи, світу звичайних людей і світу фантастичних істот. З природи починається сюжет цієї трагедійної п’єси-казки: “Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і великим прастарим дубом”. Цей пейзаж є прологом твору й одночасно початком його експозиції. Продовження її – перше знайомством з лісовими істотами – двійком Потерчат, Русалкою, Водяником і з “Тим, що греблю рве”.
Лісовий закуток Волині чарує зір, ваблять пахощами дерева, квіти, трави, милує слух гомін лісових струмків.
Новаторство Лесі Українки у змалюванні природи виявляється в синтезі виражальних можливостей різних видів мистецтв, своєрідному кінематографічному ефекті, що передбачає швидку зміну звуків, рухів і навіть часу.
Людина і мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме спромога до мистецької творчості є найпевнішою ознакою такої душі. Критерії, сутність, а отже, й мета досконалого мистецтва – у його здатності оживляти, одухотворювати, робити прекраснішим світ і людину, сіяти в людській душі любов. Пригадаймо: від Лукашевої гри на сопілці розвивається, зеленіє, зацвітає все в лісі, прокидається Мавка (духовна грань Лукашевої душі, одухотворене єство природи). І саме ця мелодія пробуджує в ній кохання, те, що стане сутністю її буття. Коли ж змінюється Лукашева душа (перемагає її матеріальна грань), він втрачає здатність грати. Лише в прикінцевій сцені ця здатність повертається й знову творить чудо, ще більше, аніж навесні,- тепер уже посеред сніговію його мелодія перемагає смерть (зиму), приносить у світ тепло, цвітіння, відроджує кохання, щастя, красу. Як змінюється музика, так змінюється все навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітчанім гаю, тьмяний зимовий день змінюється на ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою в зорянім вінку. Лукаш кидається до неї з покликом щастя. Ось чудо мистецтва! Тільки у творчості людина стає вільною.
Образи “Лісової пісні”. Образ Мавки – це символ високої людської мрії, символ торжества правди над кривдою, уособлення духовності й краси. Мавка – істота міфологічна, створена народною фантазією. Її портрет виписаний у ремарках із дотриманням фольклорних традицій: “ясно-зелена одежа”, “розпущені чорні з зеленим полиском коси”. У сприйнятті Лукаша Мавка виглядає, “як дівчина… ба ні, хутчій як панна, І бой руки білі, і сама тоненька, / і якось так убрана не по-панськи”. Зауважує Лукаш і мінливість кольору її очей: “тепер зелені… а були, / як небо, сині…О! тепер вже сиві, / як тая хмара…Ні, здається, чорні, / чи, може, карі…”
Портретна характеристика відіграє велику роль у розкритті внутрішнього світу Мавки. У першій дії закохана Мавка постає “наче лісова царівна, у зорянім вінку на темних косах”. У другій – спочатку вдягнена в буденний одяг сільської дівчини, бо стає покірною Лукашеві та його матері, а наприкінці дії міняє сірий стрій на багряний, та не може приховати блідості обличчя. “Яка страшна! – вигукує Лукаш і обирає Килину за супутницю життя. В останній дії “Лісової пісні” постать Мавки “чорніє” на тлі білої стіни: контраст барв увиразнюється пучечком калини на грудях дівчини. Така кольорова гама (чорне – біле – червоне) визначає психологічний настрій, окреслює глибинні переживання лісової красуні.
В останньому монолозі Мавки образом вогню утверджується безсмертя душі: “О, не журися за тіло! / Ясним вогнем засвітилось воно, / чистим, палючим, як добре вино, / вільними іскрами вгору злетіло…” Такий підхід Лесі Українки до змалювання образу Мавки не випадковий: поетеса-неоромантик мислила й відчувала образами зорі, вогню, іскри, світла, що є символічно-архетипними першообразами. Мавка зрозуміла мову Лукашевої сопілки краще, ніж він сам: “Я тебе за те люблю найбільше, / чого ти сам в собі не розумієш, / хоча душа твоя про те співає / виразно-щиро голосом сопілки”. Мавка так і не навчилася розуміти мову буднів, у яких панує корисливість, лицемірство. До самого кінця вона залишається ідеально чистою, щирою, відвертою і незрадливою.
Олег Шупляк. “Двоє”
Благородство Мавки виявляється у багатьох вчинках: вона ранить руку серпом, аби ціною її крові Русалка Польова пожила бодай ще день; заступає Злидням дорогу до Килининої хати; вертає Лукашеві людську подобу. Образом Мавки Леся Українка ствердила гасло свого життя: “Ніяка туга краси перемагати не повинна” (так учить Мавку Лісовик, картаючи її за те, що покинула високе верховіття”, що спустилась до “служебки”, “Що працею гіркою / окрайчик щастя хтіла заробити / і не змогла” ). Це основний принцип неоромантизму – гармонійна єдність художнього ідеалу з життєвою правдою. Леся Українка практично реалізувала його в “Лісовій пісні”.
Останній монолог Мавки хоч і сумний, проте оптимістичний, він сповіщає про невмирущість духовного та вічність краси: попіл із водою зростить нове дерево й “стане початком тоді мій кінець”.
Лукаш – натура роздвоєна. З одного боку, він типовий поліський парубок, добрий, слухняний син і небіж, а з другого – наділений від природи поетичною натурою, яку Мавка відразу ж відчула: “той цвіт від папороті чарівніший – / він скарби творить, а не відкриває”. Біда Лукаша, що він не зміг розвинути свій поетичний дар, не зміг, як каже Мавка, “своїм життям до себе дорівнятись”, безжалісно потоптав дивоцвіт справжнього кохання. В образі Лукаша Леся Українка показала, як важко бажане зробити дійсним, як реальне життя заглушує мрію, спиняє романтичний порив у блакитні високості, як засмоктує людину буденщина.
Лукаш уособлює людину як таку. Власне, у драмі увага зосереджується передусім на дослідженні саме його психологічного світу. Відповідно дві грані душі Лукаша – духовна й матеріальна – утілюються в двох парах образів: досконалого дядька Лева та ще досконалішої Мавки; примітивної матері й Килини.
Обмежена клопотами сірої буденщини, мати Лукаша вороже сприймає Мавку, не розуміє її краси, а тим більше внутрішньої. Їй більше імпонує Килина. Вона хазяйновита, дебела й міцна, яка знає, як догодити майбутній свекрусі, “вдовиця моторненька”. Це досить типові образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка сприймає природу як живу істоту. Мати настільки душевно згрубіла, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти лише тоді, коли “лукава, як видра, хижа, наче рись” Килина демонструє свою справжню натуру. Для скаліченої духовно й обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб – “корова турського заводу”. Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що не перемогла Мавки.
Художні засоби виразності. Струмінь народнопісенних засобів, який у ліриці був важливим елементом, тут переріс у могутній потік. Монологи у драмі ваблять, чарують своєю поетичною силою і витонченістю: “Коли б ти, ніченько, швидко минала, / Вибач, коханая!” “О, не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло”.
Мова Мавки і дядька Лева виграє усіма барвами поетики народної пісні, легенди, казки. Мова Мавки сповнена зменшено-пестливими формами слів: сестрице, сестронька, сестриченька, дідусю, матуся, дитиночко, доню, серденько, вустоньки, кучерики, ніченько, землиця, кубельце, ягідки, листочки, віночки, квітоньки, березоньки і т. ін. З народної поезії запозичено й тропи п’єси, зокрема епітети дрібен лист, любі очі, ніченька ясна, береза журлива, слово чарівне, сон камінний, а також порівняння й персоніфікації: блукаю, як тінь, серце говорить, як весняна нічка, розмовляв, мов той ясен, весна співає, сонце заходить, ронить сльозу. Мова Мавки так само, як народна, багата на синоніми, наприклад: “коханий” “милий”, “любий”, “хороший”. Народнопісенні традиції вчуваються і в крилатих висловах Мавки: “Ну як таки, щоб воля та пропала”, “Щастя… як зов’яне, то вже не встане”.
Мова відображає розвиток образу Лукаша. Спочатку його мовлення поетичне: “Я чую, як береза стинається і листом шелестить”, “Я сам тебе заквітчаю”, “Мавко, ти з мене душу виймеш”, “Я не знав, що любощі такі солодкі”. А коли Лукаш потоптав високі ідеали, у його мові з’являються слова на зразок хижака, грунтець, нивка. Для Килини та матері характерні в’їдливі народні прислів’я. У їхній мові бачимо дивне поєднання пестливої та лайливої лексики: з одного боку – дівонько, тітусю, Лукашуню, дідусюню, матінко (Килини), а з іншого – свекрушисько, відьмисько, кодло. Обмеженість їх світогляду підсилюється діалектизмами: “Дивіть, уже не рано”, “Та, май, робота є”, “Тра вилляти переполох”.
Музикальності твору надають також розмаїті метрика і ритміка, тісно пов’язані із змістом поезії: “Солов’ї весільним дзвоном дзвонять”, “Візьми собі співочу душу, а серденько словами зачарую…”. Навіть ремарки також суцільно поетичні, наприклад: “Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається”, “З осяйного туману виходить русалка “.
Запитання і завдання
1. Підготуйте й обговоріть у групах повідомлення про проблематику драми-феєрії “Лісова пісня”. Поділіться міркуваннями щодо проблем, які зацікавили особисто вас.
2. Д. Донцов про драму “Лісова пісня” говорив, що “це вершина творчості Лесі Українки”. Прокоментуйте цю тезу.
3. Чому Мавка не може переступити поріг буденного життя? Яку провідну ідею утверджує Леся Українка у творі?
4. Випишіть цитати для характеристики образів-персонажів драми-феєрії “Лісова пісня”.
5 У чому полягає конфлікт між Мавкою і Лукашем? Які шляхи вирішення конфліктних ситуацій зможете запропонувати героям ви?
6. Назвіть особливості української вдачі дядька Лева.
Культурно-мистецький контекст
Василь Касіян. “Лукаш і Мавка” (1953)
Надія Лопухова. “Лісова пісня. Русалка польова” (1970)
1. Розгляньте й опишіть репродукцію гравюри Н. Лопухової “Лісова пісня. Русалка польова”.
Як художниця підкреслила романтичність, природність натури і моральну чистоту героїні?
2. Розгляньте репродукцію акварелі В. Касіяна “Лукаш і Мавка”. Який епізод твору Лесі Українки проілюстрував митець? Як можна пояснити такий вибір?
У чому проявляється замріяність, поривання душі Мавки до краси, прагнення героїні “злитися з природою”?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)