Знайомство здалеку і зблизька – ЛЕСЯ УКРАЇНКА – ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМ
(Лариса Петрівна Косач-Квітка)
25 лютого 1871 – 1 серпня 1913
Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі, той не знає, як людині боротьба і праця милі.
Леся Українка
Нагірною проповіддю було її слово, що будило з летаргійного сну націю, вселяло віру і надію в її духовні сили.
Іван Денисюк, дослідник творчості Лесі Українки
Леся Українка – геніальна поетеса, драматург-новатор, прозаїк, перекладач, публіцист, критик, культурний діяч. Вона утвердила поетичне слово як зброю у боротьбі за особисту, національну й соціальну свободу, водночас активно обстоюючи естетичну сутність художнього твору. Поетеса самовіддано торувала шлях української літератури й виводила її на європейські обшири.
Знайомство здалеку і зблизька
Портрет. “1879 р. – Лесі йшов восьмий рік – білява, тендітна; 1882 р. – 11 років – бліденька, аж зеленкувата, тонесенька, починає відпускати косу; 1886 р. – 15 років – Леся вже заввишки з маму, тільки зовсім тоненька та кволенька; 1897 р. – 26 років – дуже худа, бліда, страшенно втомлюється…; 1899 р. – 28 років – струнка, з виразом терпіння дама, обличчя якої так сильно оживлене внутрішньою духовністю, що вона виглядає прямо красивою; 1903 р. – 32 роки – схудла, і до того змарніла, що до павутинки подібна” (О. Косач-Кривинюк – сестра Лесі Українки).
Вдача, темперамент. Була веселою і по-дитячому пустотливою в дитинстві: любила танцювати, плавати, стрибати, лазити по деревах, бігати на перегонки. У юності носила матроски й коротко, по-хлопчачому, стригла волосся. Росла невередливою і терплячою. Допомоги просила лише у випадку крайньої потреби.
Природну стійкість та витривалість вона успадкувала від матері, Олени Пчілки, а розсудливість, принциповість, цінування людської гідності, стриманість і замкнутість – від батька.
Книги, театр, музика в житті поетеси. Найулюбленіша книга Лесі в дитинстві – збірник сербських народних дум і пісень у перекладі М. Старицького. Найбільшим літературним авторитетом був Тарас Шевченко.
Леся Українка захоплювалася театром. Залюбки відвідувала аматорські вистави в Гадячі й Колодяжному. Довелося їй виступити також у ролях головного режисера, актриси й костюмера маминої п’єси “Кармелюк” й опери М. Лисенка – “Коза-дереза”.
Музика в житті поетеси посідала особливе місце. Леся Українка мала дуже гарний слух і голос. В одному з листів до свого дядька М. Драгоманова писала: “З мене вийшов би далеко кращий музикант, ніж поет, та тільки біда, що “натура” втяла мені кепський жарт”.
Дев’ятирічною дівчинкою під керівництвом тітки О. Косач-Шиманської Леся почала грати на фортепіано. Любила виконувати твори Л. ван Бетховена й Ф. Шуберта, а з українських композиторів – пісні М. Лисенка. Однак після операції на руці довелося розпрощатися з улюбленим інструментом. Про свій сум і біль Леся згодом розкаже в поезії “До мого фортепіано”. З її голосу записано 225 народних мелодій.
Сторінки життєпису. Леся Українка народилася 25 лютого 1871 р. у Звягелі (тепер місто Новоград-Волинський Житомирської області) у дворянській родині. Мальовничі краєвиди, поетичність народних традицій, звичаїв, обрядів, пісень не могли не вплинути на формування світобачення і світосприйняття майбутньої письменниці.
Важливим чинником у формуванні її духовного світу, національної самосвідомості й українського національного світогляду було родинне виховання.
Батько, Петро Антонович Косач, – юрист. Під час навчання в університеті заприятелював із М. Лисенком, П. Житецьким, М. Драгомановим. Був одним із організаторів і активних членів “Старої громади”. Входив до редколегії журналу “Кіевская старина”. Петро Антонович турботливо ставився до всіх своїх дітей, але особливо приязні й духовно споріднені були стосунки з Лесею.
Мати Лесі – Ольга Драгоманова, видатна громадська діячка й письменниця Олена Пчілка. Предки Лесі Українки по матері були перекладачами (драгоманами) в уряді Богдана Хмельницького. Дід Лесі, Петро Драгоманов, і його старший брат Яків писали вірші й оповідання.
Мати закінчила пансіонат шляхетних дівчат. У шлюбі з Петром Косачем народила шістьох дітей (Михайло, Лариса, Ольга, Ісидора, Оксана, Микола). їм вона передавала любов до рідної мови, України, народної пісні, фольклору, книги та безсмертної поезії Тараса Шевченка.
Обдарування, освіта й самовиховання. Леся Українка була від природи обдарованою дитиною. На четвертому році життя вона самотужки навчилася читати. У п’ять років уже знала багато волинських пісень та звичаїв.
Перший свій вірш “Надія” Леся написала у дев’ять років. У тринадцять уже була авторкою публікації у Львівському виданні “Зоря” (вірші “Конвалія” і “Сафо”, 1884 р.). Того ж року береться за переклад Гомерової “Іліади”, а згодом перекладає Гоголя та Овідія. Про свої обдарування вона напише в листі: “Я маю надзвичайну пам’ять… до того ж я не вмію думати без образів”.
Під керівництвом матері Леся вивчає іноземні мови: німецьку, французьку, польську, російську, давньогрецьку. Згодом самотужки опановує італійську, болгарську, англійську, іспанську. Здобувши самостійно грунтовну освіту, навчає своїх молодших сестер і братів. Пише для молодшої сестри підручник “Стародавня історія східних народів”, який у 1918 р. був виданий як навчальна книєка для національної школи.
Дев’ятнадцятирічною Леся Українка вже розуміла своє призначення: “Мені такого треба багато написати, що якби я жила навіть три життя разом, то й то ще не знаю, чи вспіла б те все поробити”.
Звичайно, встигла б, була ж бо як “на свій вік – геніальна жінка, з тонким розумом і обдарованістю” (М. Павлик). Але хвороба, невиліковна на той час, внесла свої корективи в життєві плани і задуми.
Життя Лесі Українки обірвалося 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі. Тіло поетеси було перевезене до Києва. Восьмого серпня її поховали на Байковому кладовищі поряд із могилами батька і брата.
Леся Українка для українців та інших народів є символом мужності, сили духу, незламності та величі людини.
Її образ закарбовано в різних видах мистецтва. У скульптурному увічненні образу мисткині найвідомішими є пам’ятники Галини Кальченко в містах Києві, Ялті, Новограді-Волинському та в селі Колодяжному (Україна), Саскатуні (Канада), Тамари Абакелія – в Сурамі (Грузія), Василя Бородая – в Батумі (Грузія).
З усіх жанрів образотворчого мистецтва найбільш плідним є малярство, а в малярстві – ілюстрації до її драматичних і поетичних творів. Техніка різна – олія, акварель, офорт, гравюра, ліногравюра, олівець, але всіх митців об’єднує психологізм проникнення в ілюстрований твір, його сюжет чи образ.
Музей Лесі Українки в м. Ялті. Будиночок, у якому поетеса проживала у 1897-1900 рр.
Ілюстрації до “Лісової пісні” створили художники І. Марчук, В. Лопата, М. Дерегус, В. Касіян, Н. Лопухова, О. Ніколаєць та інші.
Художник-графік В. Лопата розробив макет 200-гривневої банкноти з портретом Лесі Українки. Вийшли також ювілейна монета, присвячена Лесі Українці, й поштова марка.
Запитання і завдання
1. Що вас зацікавило в особистості поетеси? Здивувало? Вразило?
2. Яку роль відігравало родинне оточення у формуванні духовного світу майбутньої української письменниці?
3. Які таланти змалку виявилися у Лесі? Як вона реалізувала їх? А як реалізуєте свої обдарування ви, ваші однокласники й однокласниці?
4. Спробуйте пояснити, чому Леся Українка найбільше любила музику М. Лисенка.
5. Ознайомтеся з матеріалами, розміщеними в “Енциклопедії життя і творчості Лесі Українки”. Укладіть з друзями “Путівник по сайту”. Презентуйте його учням інших класів, де вивчається творчість поетеси.
6. У мережі Інтернет знайдіть матеріали про долю членів родини Лесі Українки. Укладіть бібліографічний покажчик електронних джерел. Поділіться своїми напрацюваннями з однокласниками й однокласницями. Згодом поцікавтеся, чи скористалися вони результатами вашої праці.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)