Війна з Наполеоном
Починаючи війну з Російською імперією, Наполеон розглядав Україну як плацдарм для наступу з півдня. У Франції добре пам’ятали Мазепу й Орлика і вважали, що в Україні мають бути анти-російські сили. Тільки в Петербурзі проживало 132000 українців, серед яких було багато незадоволених режимом і бажали автономії України.
За аналогією з герцогством Варшавським існував план відновлення української незалежності у межах центральній її частині під управлінням Наполеона. Туреччини планувалося віддати Крим і чорноморське узбережжя, Австрії – Волинь. Однак ці плани зазнали повний провал.
Буквально напередодні війни, в червні 1812 р Правобережній Україні було розпочато формування українського кінного війська в кількості чотирьох полків з числа міщан, поміщицьких, казенних і рангових селян. Вони були сформовані з добравольцев в найкоротші терміни і поступили в армію Тормасова.
Натхнений успіхом, Олександр I доручив генерал-губернатору Малоросії Я. І. Лобанова-Ростовського сформувати кілька полків на Лівобережжі з колишніх українських козаків, обіцяючи зберегти їх після війни як постійне козацьке військо. Ця звістка викликала великий ентузіазм. Більшість українців охоче відгукнулося на заклик царя піднятися проти ворога. На Лівобережжі швидко зібрали кілька полків добровольців, організованих на козацький манер. Форма складалася з короткого без підлогу суконного полукафтана, шароварів, чобіт і смушевій шапки. Кожен козак повинен був мати коня, а зі зброї – піку, шаблю і пістолет. Широка підтримка цих зусиль свідчила про популярність козацьких ідей серед населення. До того ж новоявлені козаки отримали звільнення від оброку (але не від подушного податку). Колишні козаки діставали старі шаблі і йшли на збірні пункти. Серед добровольців було чимало і нащадків колишніх старшин. Багато відомих діячів України взяли участь у цьому русі. Зокрема, І. Котляревський (автор “Енеїди”) організував 5-й козацький полк. Як він писав, “народ надходив в козаки із задоволенням і без найменшого зневіри”. В результаті, на Лівобережжі замість 10 планованих за місяць було створено 15 полків по 1200 чоловік і відправлені в розпорядження графа Гудовича.
Крім того, за указом Олександра I почали створюватися земські ополчення. У добровольці записувалися кріпаки і державні селяни з різних областей України. Розмах цього руху вельми налякав уряд, і було вирішено записувати селян тільки в Полтавській і Чернігівській губерніях, що знаходилися в безпосередній близькості до воєнних дій. Було набрано 42000 добровольців.
Українські полки прикривали південні району України з великими запасами продовольства, фуражу і пороху, брали участь у Бородінському та інших битвах, а також в європейському поході. Всі спроби Наполеона підняти повстання в Україні провалилися. 1 Бужский полк воював у складі партизанського загону Дениса Давидова, 2-й – у А. Фигнера. Три київських полку були нагороджені срібними трубами.
Хоча герої і були нагороджені, результати Вітчизняної війни відгукнулися великим розчаруванням в Україні. Надії на відновлення автономії, козацтва, ліквідацію кріпацтва – не виправдалися. Проект М. П. Міклашеского про створення в “Малоросії козачих полків” з казенних селян (чисельністю до 42 тисяч чоловік) так і залишився на папері.
Поступово приходить розуміння необхідності самим боротися за зміну існуючих порядків.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)