Типи політичних режимів
Перша типологія політичних режимів була створена в рамках античної філософії. Найбільш знамениті її представники – Платон і Аристотель хоча і не вживали термін “політичний режим”, але вже вели мову про типах і формах влади і держави.
У зрілий період своєї творчості Платон виділяв два типи правління – правильний, заснований на справедливості, законі і здійснюваний заради загального блага, і протилежний – неправильний, здійснюваний заради особистої вигоди. За Платоном, ідеальною формою держави і разом з тим формою правління є аристократія, в якій влада належить філософам, мудрецям, людям знаючим і до того ж високодобродетельним. Саме вони можуть знати, що таке справедливість, і управляти зі знанням справи, а не народ, оратори або “демагоги”. У цьому сенсі Платон заклав основи тієї моделі політичного режиму, яка отримала назву “меритократія”. Але разом з тим він заклав основи і іншої моделі – тоталітаризму, оскільки в ідеальній державі Платона все живуть за загальним розпорядком, встановлюваного правителями. У цій державі існує не тільки соціальна єдність і однаковість, але також ідеологічної і навіть психологічну єдність, коли всі громадяни однаковою мірою повинні радіти чи сумувати по одному і тому ж нагоди. При вирішенні питання, що первинне – індивід чи держава, Платон займає позицію переваги держави над індивідом.
Неправильний тип держави представлений у Платона декількома негативними (неправильними) формами (в порядку погіршення): тимократия, олігархія, демократія, тиранія. Вони засновані на матеріальному егоїстичному інтересі, а не на знанні. Всі вони взаємопов’язані між собою і в своєму розвитку і зміні послідовно змінюють один одного. Але найгіршою формою правління є тиранія, в якій є одноосібне правління, здійснюване в інтересах однієї особи.
Схоже поділ держав і форм правління на два типи існує і у Аристотеля (384-322 до н. е.). Правильний тип держави і правління представлений такими формами, як монархія, політія і аристократія. Тут правління здійснюється заради загальної користі. Неправильні форми правління – це тиранія, олігархія і демократія. Найкращою формою правління, за Арістотелем, є політія – влада середнього класу (середнього серед імущого населення), найгірший – тиранія (правління одного заради приватного інтересу).
Подальший розвиток концепцій політичних режимів і систем пов’язано з теоріями Н. Макіавеллі, Г. Троц, Т. Гоббса, Дж. Локка, Б. Спінози, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта, Г. Гегеля та інших мислителів.
Сучасна типологія політичних режимів не є однозначною. Різні підстави їх класифікації обумовлюють і різну типологію “ідеальних типів” політичних режимів.
Так, Карл Поппер ділить суспільства на “відкриті” і “закриті”, в основу їх розрізнення він кладе характер взаємодії суспільства із середовищем. Цим типам суспільства відповідають і специфічні політичні режими. “Відкрите суспільство” – це вільне суспільство, в якому вся політика уряду може вільно критикувати. Цьому суспільству західноєвропейського типу він протиставив “закрите суспільство” (насамперед, колишній СРСР), де існують репресії по відношенні до незгодним і тоталітаризм.
Габріель Алмонд розрізняє політичні системи (і відповідно політичні режими) за типом політичної культури і розділенню політичних ролей між суб’єктами політичного процесу. Зокрема, він виділяє таке типи політичних систем:
(1) англо-американська система – влада і ролі розподілені між різними ланками політичної системи й існують на базі однорідної культури, що включає цінності лібералізму (Великобританія, США, Канада);
(2) європейсько-континентальна система – функціонує на основі єдиних ліберальних цінностей, хоча всередині неї є розбіжність інтересів та ідеалів, властиве різним класам, партіям і групам (Західна Європа);
(3) доіндустріальні і частково індустріальні системи – мають змішану політичну культуру і в них важко дійти згоди, оскільки ця культура складається з різного роду субкультур, заснованих на цінностях кланів, племен, пологів та громад. Тому насильство є тут головним способом інтеграції суспільства (Мексика, Бразилія);
(4) тоталітарні політичні системи – переважають класові, національні або релігійні цінності. Влада належить одноосібно правлячої партії або групі осіб, контролюючих всі сторони життя суспільства і кожного індивіда.
Велике поширення сьогодні одержала типологія політичних режимів, запропонована американським політологом Хуаном Лінцом (р. 1926), що виділив п’ять основних типів політичних режимів:
(1) демократичний;
(2) авторитарний;
(3) тоталітарний;
(4) посттоталітарний;
(5) султаністскій (підвладні “султану”).
В основі розмежування цих ідеальних типів політичних режимів у Лінца лежать чотири підстави:
(1) ступінь політичної мобілізації;
(2) рівень плюралізму;
(3) ступінь ідеологізації;
(4) ступінь конституційності влади.
Крім названих, існують й інші класифікації політичних режимів більш конкретного рівня. Наприклад, розрізняють режими державного правління: ліберальний, диктаторський, екстремістський; за ступенем політичної стабільності виділяють режими стабільні, среднестабільние, вкрай нестабільні і т. д.
Але найбільш широко використовуваної типологією політичних режимів на сьогоднішній день є класифікація їх на:
(1) демократичні;
(2) авторитарні;
(3) тоталітарні.
Це “класичні” ідеальні типи режимів. Хоча і тут є варіанти. Деякі автори поділяють політичні режими гранично широко на демократичні та недемократичні. Інші доповнюють класичну кваліфікацію політичних режимів похідними від них або все більше заявляють про себе режимами. Наприклад, такими як посттоталітаризму, султанізму, меритократизму і т. д.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)