Зовнішні впливи на формування політичних інститутів Аргентини

Аргентина виникла в результаті іспанської колонізації Південної Америки (в 1536 році у формі генерал-губернаторства Ла-Плата, перетвореного в 1776 році в віце-королівство Ріо-де-ла-Плата), що зумовило зовнішнє походження її політичних інститутів і залежність від метрополії аж до проголошення незалежності в 1810 році. Війна за незалежність іспанських колоній в Південній Америці в 1810-1826 роках не мала для Аргентини таких же важких наслідків, як, наприклад, для Венесуели. Відсутність досвіду довготривалого протистояння зовнішньому ворогу, погрожував самому існуванню новоствореної держави, побічно вплинуло на подальший конфлікт унтаристів, які закликали створити сильне центральний уряд (по суті, це маскувало домінування Буенос-Айреса), і федералістів, які виступали за збереження автономії провінцій (тобто власних привілеїв і влади). Альтернативою розпаду держави стала федеративна модель, апробована колишніми північноамериканськими колоніями Великобританії і привертала ліберально налаштованих представників аргентинської еліти, які прагнули подолати авторитарні риси іспанського колоніального спадщини.

На відміну від держав Центральної Америки національне господарство Аргентини спочатку було в набагато меншому ступені орієнтовано на заморський експорт. Проте в другій половині XIX століття на тлі відносної політичної стабільності там почала складатися модель економічного розвитку, в якій вирішальну роль відігравав іноземний капітал, який інвестував в інфраструктуру і промисловість. Експортна орієнтація обернулася стійкою залежністю від світової економічної кон’юнктури, що має не тільки економічну, а й політичну складові. Аналогічна ситуація спостерігалася і в інших державах Латинської Америки. Вона отримала концептуальне осмислення в рамках “теорії залежності”, одним з розробників якої був аргентинський економіст і державний діяч Рауль Пребіш.

На тлі частих криз і політичної нестабільності традиційно велика була роль армії. У XX столітті військові в Аргентині періодично усували від влади в результаті переворотів законно обраних цивільних політиків. Однак остання в новітній історії військова хунта зазнала політичний крах після поразки у військовому конфлікті з Великобританією за Фолклендські (Мальвінські) острови, що відкрило можливість почати демократизацію політичної системи.

Демократичний розвиток країни після 1983 року виявився досить стійким (жодна спроба військового перевороту не була успішною). Однак проведені економічні реформи по неоліберальному зразком, підтримані міжнародними фінансовими структурами, періодично викликали в Аргентині масові заворушення, повторення яких не можна виключати в майбутньому, з огляду на збереження залежності економіки країни від світової економічної кон’юнктури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Зовнішні впливи на формування політичних інститутів Аргентини