Типологія політичних режимів
Політичний режим – 1) сукупність методів здійснення влади і досягнення політичних цілей; 2) сукупність методів, прийомів і форм здійснення політичних відносин у суспільстві, тобто спосіб функціонування його політичної системи; 3) сукупність засобів і методів, за допомогою яких панівні еліти здійснюють економічну, політичну та ідеологічну владу в країні.
Інститути політичного режиму: держава (способи формування вищої державної влади), партії, групи тиску, неполітичні структури (церква, ЗМІ і т. Д.).
Поняття “політичний режим” висловлює характер взаємозв’язку державної влади та індивіда, яке визначає ступінь соціальної свободи особистості, дає уявлення про основи системи влади.
Типи політичних режимів:
1) Тоталітарний режим. Термін “тоталітаризм” був введений в політичний лексикон в 1920-і рр. італійським філософом Дж. Джентіле, потім був використаний лідером італійських фашистів Б. Муссоліні для характеристики створеного ним режиму. У роботі американських політологів К. Фрідріха і З. Бжезинського “Тоталітарна диктатура і автократія” (1956) сформульовані наступні основні ознаки тоталітарного режиму:
– Офіційна ідеологія, т. Е. Комплекс ідей, що обгрунтовує право цих режимів на існування, претендує на охоплення всіх без винятку сфер суспільного і приватного життя і загальобов’язковість. Інтереси і свободи особи підкоряються інтересам держави. Товариство функціонує за принципом “заборонено все, крім того, що наказано”.
– Монополія на владу однієї політичної партії, сама партія – під владою одного харизматичного лідера (фюрер, дуче, генеральний секретар); вождизм, культ особистості. Йде процес зрощування правлячої партії з держапаратом.
– Система терористичного поліцейського контролю, який здійснюється не тільки за “ворогами народу”, але і за всім суспільством. Контролюються окремі особистості, цілі класи, етнічні групи. Держава стає неправовим.
– Партійний контроль за засобами масової інформації, жорстка цензура будь-якої інформації.
– Всеохоплюючий контроль над збройними силами, мілітаризація суспільства, створення обстановки військового табору, “залізна завіса”.
– Централізований контроль економіки і система бюрократичного управління економічною діяльністю; планова економіка як найбільш раціональна і ефективна.
Тоталітаризм відрізняється високим ступенем регламентації і контролю.
Передумовами тоталітаризму є: індустріальна стадія розвитку суспільства; наростання раціональності та організованості у суспільному житті; поява монополій і їх зрощення з державою (тоталітаризм – загальна державна монополія); етатізаціі (одержавлення) суспільства, особливо посилюється під час воєн; масове колективістської-механістичний світогляд; емоційна впевненість у можливості швидко поліпшити життя за допомогою раціональних суспільних перетворень; психологічна незадоволеність соціальним відчуженням особистості, її беззахисністю і самотністю; гострий соціально-економічна криза, різко підсилює біди і невдоволення населення; поява численних маргінальних верств.
Влада виступає головним гарантом ідеологічного контролю над населенням. Партійно-державна організація суспільства відрізняється жорсткою ієрархічною структурою. Забороняються всяка політична опозиція й створення без санкції влади будь-яких організацій. Залежно від пануючої ідеології тоталітаризм звичайно підрозділяють на комунізм, фашизм і націонал-соціалізм.
А) комунізм (соціалізм) припускає абсолютну владу держави, повне усунення приватної власності і всякої автономії особи. Незважаючи на переважно тоталітарні форми політичної організації, соціалістичній системі властиві і гуманні політичні цілі.
Б) фашизм – правоекстремістських політичний рух, вперше він був встановлений в Італії в 1922 р Фашизм претендує на відновлення або очищення “народної душі”, забезпечення колективної ідентичності на культурному або етнічному грунті. При всіх своїх національних особливостях фашизм виражав інтереси найбільш реакційних кіл капіталістичного суспільства, що надавали фашистським рухам фінансову і політичну підтримку, прагнучих використовувати їх для придушення революційних виступів трудящих мас, збереження існуючого ладу і здійснення своїх імперських амбіцій на міжнародній арені.
В) націонал-соціалізм виник в Німеччині в 1933 р Його мета – світове панування арійської раси, а соціальна перевага – німецька нація. Якщо в комуністичних системах агресивність направлена, насамперед, проти власних громадян (класового ворога), то в націонал-соціалізмі – проти інших народів.
Тоталітаризм – закрите суспільство, не пристосоване до якісного оновлення, обліку нових вимог безперервно змінюється.
2) Авторитаризм – режим, який характеризується монополією на владу якоїсь однієї партії, угруповання, особи або соціального інституту; одна з форм політичної диктатури. Авторитарній політичній системі притаманні такі риси:
– Автократизм (самовладдя) – невелике число носіїв влади. Ними можуть бути одна людина (монарх, тиран) чи група осіб (військова хунта, олігархічна група і т. Д.);
– Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. Влада може правити за допомогою законів, але їх вона приймає на свій розсуд;
– Опора (реальна чи потенційна) на силу. Авторитарний режим може не вдаватися до масових репресій і користуватися популярністю серед широких верств населення. Однак він володіє достатньою силою, щоб у разі необхідності примусити громадян до покори;
– Монополізація влади і політики, недопущення політичної опозиції і конкуренції. При авторитаризмі можливе існування обмеженого числа партій, профспілок та інших організацій, але лише за умови їх підконтрольності владі;
– Відмова від тотального контролю над суспільством, невтручання в неполітичні сфери. Влада займається в основному питаннями забезпечення власної безпеки, громадського порядку, оборони, зовнішньої політики, хоча вона може впливати і на стратегію економічного розвитку, проводити досить активну соціальну політику, не руйнуючи при цьому механізми ринкового самоврядування;
– Властиві унітарні форми держави з жорсткою централізацією влади. Права національних меншин обмежені;
– Великий державний сектор жорстко регламентується державою, він функціонує в рамках ринкової економіки і цілком уживається з приватним підприємництвом. Економіка може бути як високоефективної, так і малоефективною;
– Цензура над засобами масової інформації, яким дозволяється критика окремих недоліків державної політики при збереженні лояльності по відношенню до системи;
– Рекрутування (формування) політичної еліти шляхом введення до складу виборного органу нових членів без проведення додаткових виборів, призначенням зверху, а не в результаті конкурентної електоральної боротьби.
Відмінності від тоталітарного політичного режиму:
* Авторитаризм допускає обмежений плюралізм, якщо він не завдає шкоди системі; громадянин не піддається репресіям, якщо він не є активним противником режиму (ритуальне підтвердження лояльності і відсутність прямого виклику); при авторитаризмі центральну роль відіграє не світогляд, а збереження влади;
* Для авторитаризму характерна навмисна деполітизація мас, слабка політична інформованість;
* При авторитаризмі найвищою цінністю є держава як осередок владних функцій (ідея держави як надкласового верховного арбітра);
* Авторитарні диктатури воліють зберігати традиційні класові, станові або племінні перегородки, чужі тоталітаризму, який розриває традиційні соціальні зв’язки, перетворює “класи в маси”;
* При авторитаризмі використовується практика виборчого терору.
Витоки авторитаризму, причини його збереження та відтворення:
а) збереження традиційного типу суспільства з орієнтацією на звичні й стійкі форми соціального життя і авторитети; б) збереження патріархального і подданическая типів політичної культури як переважаючих; в) значний вплив релігійних норм (ісламу, буддизму, конфуціанства) на політичні орієнтації населення; г) економічна відсталість; д) нерозвиненість громадянського суспільства; е) висока ступінь конфліктності в розвиваються товариства.
Види авторитарних режимів
– Партійні режими (монопольна влада якої-небудь партії або політичного угрупування): форми правління аристократичних (Марокко, Непал) або сімейних (Гватемала) груп; правління перших осіб держави з їх згуртованими політичними “командами” (Білорусія);
– Військово-диктаторський режим (більшість країн Латинської Америки, Південна Корея, Португалія, Іспанія, Греція). Сучасні військові режими відрізняються придушенням значної частини політичних і громадянських свобод, широким поширенням корупції та внутрішньою нестабільністю; державні ресурси використовуються в основному для придушення опору, зниження соціальної активності громадян;
– Теократичний режим (Іран з 1979 р);
– Національний авторитаризм виникає в результаті домінування в елітарній угрупованню національної чи етнічної групи (Узбекистан, Туркменістан, Казахстан). У цих країнах проводиться негласна політика витіснення інонаціональних груп;
– Конституційно-авторитарний режим характеризується зосередженням влади в руках однієї партії при формальному існуванні багатопартійної системи (сучасна Мексика);
– Корпоративні режими уособлюють собою владу бюрократичних, олігархічних чи тіньових (неформальних, кримінальних) угруповань, які суміщають влада і власність і на цій основі контролюючих процес прийняття рішень;
– Деспотичний режим (вищий керівник спирається на свавілля і неформальні кланові, сімейні структури);
– Персональна тиранія (влада належить лідеру і відсутні її сильні інститути: режим С. Хусейна в Іраку, режим М. Каддафі в Лівії).
Авторитарний режим має високу здатність забезпечувати політичну стабільність і громадський порядок, мобілізувати суспільні ресурси на вирішення певних завдань, долати опір політичних супротивників, а також здатність вирішувати прогресивні завдання, пов’язані з виходом країни з кризи. Авторитаризм містить у собі певні реформаторські можливості. Досягаючи економічної та соціальної ефективності, авторитарні режими формують демократичну систему цінностей, зацікавленість громадян у політичних і громадянських правах і свободах, потреба у свободі інформації, незалежності мислення, нетерпимості до сваволі і насильства.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)