Своєрідність літератури англійського романтизму, етапи його розвитку – Романтична література Великобританії та США
В Англії романтизм виник у 70-х роках вісімнадцятого століття, а утвердився на межі століть. Одночасно з Великою Французькою революцією в Англії відбулася своя, індустріальна революція, яка сприяла зростанню промисловості, промислових центрів, ремісничих професій, що супроводжувалося відповідно невдоволенням народу, в якого машини і промисловість масово відбирали роботу (рух луддитів). Усі ці реалії життя викликали появу в англійській літературі нових тем, конфліктів, проблем, характерів і типів.
Своєрідність літератури англійського романтизму полягала в тому, що період передромантизму у ній тривав значно довше, ніж у Німеччині і Франції – кілька десятків років. Література Англії кінця XVIII – початку ХІХ століття свідчила про інтерес британців до готики, яку багато хто сприймав як початок національної історії і культури. Готика – художній стиль, стиль середньовічної культури країн Західної Європи (термін введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, яке вважалось “варварським”). У цей період з’явилося багато творів християнської релігійної тематики, а звернення до біблійних джерел стало нормою доби. Водночас, як німецькі та французькі романтики, англійські письменники збирали свій фольклор, використовували його мотиви у своїй творчості. В англійській літературі з’явилися нові теми, пов’язані із відображенням життя селянства, робітників, із їхньою боротьбою за соціальні права, з’явилась тема подорожей і мандрів, тема далеких екзотичних країн і континентів, куди плавали кораблі Великої Британії. Ще одна риса англійського романтизму – помітна перевага лірики та ліро-епічних форм і роману над традиційними епосом і драмою. Улюбленими героями англійських романтиків стали замріяні і зосереджені на власних почуттях особистості, яким було властиве прагнення до свободи, високих морально-етичних ідеалів. Їм було притаманне гостре невдоволення дійсністю та почуття світової туги, яке традиційно робило їх самотніми, незрозумілими для сучасників. Переважно це були мандрівники-вигнанці, втікачі від суспільства, але водночас і трагічні постаті, які уболівали за долю рідного народу, батьківщини і за увесь світ взагалі.
В англійському романтизмі виділяють два етапи розвитку, яким передував період передромантизму. Найвідомішим представником цього періоду був Вільям Блейк (1757-1827), який за життя був маловідомий, непомічений більшістю і твори якого були надруковані вже після його смерті. Серед найвідоміших його творів – “Пісні невинності”, “Пісні досвіду”, “Шлюб Неба і Пекла”, “Єрусалим, або Втілення Гіганта Альбіона”, “Привид Авеля” тощо. Поет був глибоко віруючим і порівнював світ із церквою, до якої пробрався брудний змій, щоб спаплюжити її (“Я бачив храм…”). Блейк зумів створити власний світ, де на деревах співають золоті птахи, намагався побачити у буденному небесне. Він вважав, що людське життя проходить різні періоди невинності, досвіду і мудрості, тому в своїх творах розповідав про переваги кожного з них.
У своєму розвитку англійський романтизм пройшов два етапи. Перший етап тривав у період розвитку поезії Вільярда Вордсворта, Семюеля Кольріджа і Роберта Сауті – представників так званої “озерної школи”. Озерна школа англійських поетів-романтиків – напрям в англійській поезії на межі вісімнадцятого і дев’ятнадцятого століть; до поетів-лейкістів (від лайк – англійською “озеро”) належали поети, які здійснили оновлення англійської лірики. Для їх поезії характерні мрійливість, любов до природи, простої людини, ідеалізація середньовічної минувшини. У їх творах ще був відчутний дух сентименталізму, просвітительський культ природного і водночас захоплення фантастичним, сильними пристрастями, яскравими характерами і контрастами. Вони відкривали “дух часу”, правду життя і водночас занурювались у надприродне. До першого покоління романтиків належав і Вальтер Скотт, автор романтичних поем на середньовічні сюжети і зачинатель жанру історичного роману в європейській літературі. Через історію письменник прагнув пізнати проблеми сучасного життя людства і окремої людини.
Другий етап розвитку англійського романтизму представляють Д. Байрон і П. Шеллі, які утвердили новий тип романтичного героя-бунтівника, борця за справедливість, виразника великих розчарувань.
Перший етап розвитку романтизму ознаменований творчістю авторів уже згадуваної “озерної школи”. Улюбленим їхнім філософом був Шеллінг. Яскравим представником лейкістів був Вільярд Вордсворт (1770-1850), який головним предметом поезії проголосив почуття, думки і долю селянина, увів у творчість народну мову. Він виступив також проти поділу поезії на низькі та високі жанри, проголосивши гасло: “Поезія – для всіх!” Він також співець спокійного й умиротвореного англійського пейзажу. Літературне коло, яке він очолював, сповідувало пантеїзм. Пантеїзм – філософська доктрина, яка стверджує, що Всесвіт є ідентичним з Богом, ототожнення Бога з природою. У природі його прихильники вбачали не матерію, а Божественний Храм, кожний рух у якому має важливе містичне значення. Лейкісти свідомо уникали соціальних тем у часи робітничих рухів у індустріальних центрах, тому їм часто дорікали слабкістю, млявістю і спокоєм. Разом із Кольріджем Вордсворт видав поетичну збірку “Ліричні балади”, яку відкривала відома поема Кольріджа “Сказання про старого мореплавця” – таємнича історія про помсту природи тим, хто її зневажає.
Відомим лейкістом був і Роберт Сауті, який зробив державну кар’єру і був призначений державним лауреатом.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)