Основні етапи розвитку науки
Досі панує марксистська точка зору, що в античному і середньовічному суспільствах мало місце лише накопичення наукових знань, а наука з’явилася тільки в Новий час. Насправді процес розвитку науки відбувався не лінійно, а циклічно. Так, в давнину, починаючи в давньосхідних цивілізацій аж до I тис. До Р. Х., йшов процес накопичення знань, що завершився формуванням наук в VI-V ст. до Р. Х., причому, якщо класичний період (VI-IV ст. до Р. Х.) характеризувався пріоритетним розвитком філософії та гуманітарних наук (філософія – досократики: мілетська, Ефеський, елейскої школи, Арістагор, Сократ, Платон, Арістотель, Демокріт; наука: Геродот, Фукідід, Ксенофонт, Піфагор, Гіпократ), то елліністичної-римський період (III ст. до Р. Х. – IV ст. до Р. Х) відрізняється пріоритетним розвитком природничих і технічних знань (Евклід, Архімед, Страбон, Ератосфен, Птолемей, Гален, Тит Лівій, Тацит, Лукрецій Кар, Сенека, Пліній Старший).
В епоху Середньовіччя можливості розвитку науки були обмежені диктатом церкви в Європі. Однак і тут розвиток науки здійснювалося в рамках середньовічної релігійної схоластики, алхімії і астрології. Про значимість астрології можна судити хоча б тому, що її вплив і інтерес до неї не слабшає аж до теперішнього часу. У середньовічну епоху величезне значення придбала арабська наука, представлена вченими дослідниками в різних областях людських знань. Ібн Сіна, Авіценна (980-1037), Ібн Рушд (1126-1198), Біруні (973-1048) та ін.
В епоху Відродження повернення до античних гуманістичним і раціоналістичним цінностям і подолання диктату церкви підготували сприятливий грунт для перевороту в літературі, науці, мистецтві та філософії. Саме тому в Новий час у Європі стала відроджуватися антична наука і з’явилися нові галузі знання. Важливим рубежем стали XVI-XVII ст. Його теоретичним і ідеологічним обгрунтуванням стали судження Ф. Бекона. Йому належить знаменитий вислів: “Наш світ став старше, обширнее, багатше: наука повинна стати на один рівень з цим далеко пішли вперед станом світу. Межі матеріального світу розширилися, розумові також повинні розширитися. Ганебно було б для людства, якби область розумового світу обмежувалася тільки древньою мудрістю “.
Тому досягнення науки XVI-XVII ст. стали вважати першою фазою наукової революції. Видатними вченими цього часу були Г. Галілей (1564-1642), І. Кеплер (1571-1630), Р. Декарт (1596-1650), Х. Гюйгенс (1629-1995), І. Ньютон (1643-1727) і інші. З ім’ям Галілея пов’язана розробка найважливішої проблеми в філософії та науці – проблеми руху. Тому невипадково те, що завершив цю фазу революції І. Ньютон, який розробив основи механіки. XVIII ст. дав початок розвитку філології, яка, завдяки німецькій науці, стала класичною філологією. В історичній науці знову-таки на німецькому грунті народився історико-критичний метод. Продовжувало розвиватися природознавство, з якого вийшла самостійна наука хімія, виникнення якої пов’язано з ім’ям А. Лавуазьє (1743-1794). До початку XIX ст. механічне пояснення природи і суспільства себе вичерпало. Д. Джоуль (1818-1889) і Г. Гельмгольц (1821-1894) відкрили закони збереження і перетворення енергії. В цей же час Т. Шванн (1810-1882) і М. Шлейден (1804-1881) відкрили клітинну теорію, Ч. Дарвін (1809-1892) створив еволюційне вчення в біології, Д. І. Менделєєв (1834-1907) відкрив таблицю хімічних елементів. З’явилися нові гуманітарні науки, такі як археологія, етнографія, антропологія, педагогіка та психологія.
Кінець XIX – початок ХХ ст. став новою фазою наукової революції. З ім’ям М. Планка (1859-1947) пов’язано відкриття квантової теорії, а з ім’ям А. Ейнштейна (1879-1955) – теорія відносності. Отримала розвиток генетика і тому до середини ХХ століття важливе місце в природознавстві зайняла біологія і відкриття в ній генетичного коду, пов’язаний з іменами Ф. Крику (нар. 1916 г.) і Дж. Уотсона (нар. 1928)
В області гуманітарних і природничих наук кінець XIX ст. ознаменувався відмовою від еволюційної теорії і визнанням нелінійного шляху розвитку природи і суспільства. В цей же час намітилася тенденція до зближення природничих і гуманітарних знань. Гуманітарні науки стали використовувати методи природничих наук (наприклад, математичні методи в історії). ХХ вік характеризувався найважливішими відкриттями в галузі фізики, хімії, біології, космонавтики, а з другої половини ХХ ст. стала швидко розвиватися електронно-обчислювальна техніка та інформаційні технології. Розпочатий XXI століття змусив маятник знову гойднутися в бік гуманітарних наукових знань. Такі науки як філологія, лінгвістика, антропологія, культурологія, юриспруденція знову знайшли притягальну силу. Швидко розвиваються інформаційні технології та міждисциплінарні дослідження спонукають дослідників до створення єдиної загальнонаукової картини світу.
Наука, починаючи з епохи Нового часу, не тільки тяжіла до теоретичних досліджень, але й зверталася до практики. Цьому сприяли винаходу пороху, компаса та друкарства. Але безпосередній зв’язок науки з практикою була обумовлена промисловим переворотом, заснованим на машинній техніці, і переходом від мануфактурного виробництва до фабрично-заводського. У середині XVIII ст. була винайдена парова машина, що відкрила необмежені можливості для технологічного застосування найважливіших наукових відкриттів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)