Особливості та етапи розвитку римської літератури – Література Стародавнього Риму
Римська цивілізація була другою за значенням у часи античності і органічним продовженням розвитку античного світу. Вона з’явилась і розвинулася тоді, коли Еллада вже пройшла етап бурхливого розквіту і вступила в період кризи, після чого стала, втративши самостійність, колонією Риму. Заможні й освічені римляни розуміли значення еллінської культури для власного розвитку, тому ефективно і якнайшвидше скористались досягненнями греків у сфері поезії, драми тощо. Проте, зрозуміло, це не було механічним запозиченням чи сліпим наслідуванням, адже більшість римських письменників, філософів, культурних діячів прагнули зберегти власну індивідуальність, внести у свої твори національний колорит. Римляни продовжили розробляти теми, порушені їх грецькими попередниками, зуміли знайти не лише власні шляхи розвитку і вдосконалення багатьох літературних жанрів, а й випередити своїх вчителів, зробити життєвішими і захопливішими традиційні сюжети. Творами славетних римських ораторів послугувались згодом проповідники християнства, а поети наступних епох запозичували сюжети, образи, називали римлян своїми вчителями.
Хибною є думка, нібито римська література є похідною від грецької, наслідувальною чи вторинною тому, що вона об’єктивно з’явилась пізніше. Не потрібно забувати, що за своїм характером та ідейним наповненням література Риму була іншою, бо поняття “республіка” передбачало передусім владу аристократії, тому демократичні свободи, властиві Афінам періоду розквіту, в Римі були повністю відсутні, а отже, вільнодумства в римській літературі не було. Республіка (від лат. справа громади) – форма державного правління, за якої верховні органи влади обираються на певний період, термін зустрічається у працях Аристотеля.
Докорінна відмінність між давньогрецькою і римською літературами полягала в тому, що розквіт грецької літератури збігається з розквітом полісної системи, а розквіт римської літератури починається з доби занепаду цієї системи, в епоху кризи республіки і досягає апогею під час існування імперії. До того ж влада в Греції належала демократії, а в Римі – сенату, який представляв привілейовану верхівку. Сенат – найвища державна рада у Давньому Римі, виник із ради старійшин патриціанських родів у VI ст. до н. е. Не лише при імператорах, а й за часів римської республіки письменники не могли виступати так, як це робили в класичну добу поети вільної Греції.
Заслуга римської літератури полягала в тому, що вона по – новому розкрила внутрішній світ людини і гостріше показала драматизм її існування. Отже, римська література має такі характерні особливості:
– римські митці, скориставшись здобутками грецької літератури, створили на цій основі самобутню, більш зрілу і розвинену літературу;
– римська література розвивалася стрімко, швидко, їй був властивий універсалізм, тобто всеохопність, величність, крайній індивідуалізм, з яким були пов’язані практицизм, прозаїчність у підходах до життя, нищівна тверезість оцінок;
– римська література відтворювала еллінізм у масштабніших і значно драматичніших формах, ніж грецька. Еллінізм – етап в історії країн Східного Середземномор’я з часу походів Александра Македонського (334-323 рр. до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 року до н. е.
Римська література мала кілька етапів свого розвитку. Це Долітературний (архаїчний) період, який тривав до середини III ст. до н. е., у перехідну добу від первісного ладу до рабовласницького і в період заснування Риму та утворення Римської республіки. Наступним був перший період розвитку писемної літератури, період Ранньої римської літератури, який тривав від середини III до середини II ст. до н. е., ще він називався періодом республіки. За ним наступив час Римської літератури періоду кризи республіки та громадянських воєн (середина II ст. – 31 р. до н. е.). Останній період – завершальний етап, Римська література доби ранньої Імперії та література пізнішої Імперії (до кінця V ст. н. е.).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)