Поняття про античність, її хронологічні межі. Основні етапи, роди і жанри античної літератури. Специфіка розвитку літератури в Давній Греції і в Давньому Римі. Концепція людини і світу в античній літературі
Мета: дати уявлення учням про добу античності, дослідити її особливості, з ‘ясувати вплив на історію світової культури та літератури; розвивати навички виразного читання, вміння готувати повідомлення на задану тему, узагальнювати і робити висновки, сприймати явища літератури у контексті культури; виховувати любов до літератури, формувати широкий культурний світогляд учнів.
Обладнання: мультимедійна презентація “Антична література”, “Скульптура Давньої Греції і Давнього Риму”.
Перебіг уроку
І. Актуалізація опорних знань учнів. Оголошення теми і мети уроку.
Учитель. Наш із вами шлях історичними стежками світової літератури продовжується. Ознайомившись із найдавнішими пам’ятками словесного мистецтва Ведами, Біблією та Кораном, дізнавшись про погляди стародавньої людини на світ, природу, життя, ми сьогодні розпочнемо мандрівку до епохи, яка започаткувала сучасну цивілізацію, стала колискою європейської культури та літератури. Це – доба античності. У глибинах історії приховані дорогоцінні скарби – досягнення давньої культури, що стала колискою європейської цивілізації. Без поетів, філософів, скульпторів Давньої Греції та Риму неможливо уявити світове мистецтво та шляхи його розвитку впродовж століть. Леся Українка і Микола Вороний, Осип Мандельштам і Анна Ахматова, Олександр Пушкін і Дж. Байрон – це не повний перелік митців, котрі черпали в античності натхнення. Що ж приваблює людство в античності? У чому полягає своєрідність цієї доби? Які скарби античності не втратили своєї краси й сьогодні? Про це піде мова на уроці.
Робота над епіграфом
– Як ви розумієте це висловлювання?
– Яку думку намагався донести до нас англійський поет, називаючи себе, і не лише себе, а й, мабуть, українців, росіян, німців, французів греками? (Відповіді учнів)
Учитель. Кілька тисячоліть тому на півдні Балканського півострова виникла культура, якій судилося відіграти велику роль у житті людства – культура давніх греків та римлян. Греція ніколи не прагнула до панування у світі, її мешканці були осторонь від багатьох історичних подій, і мало хто з грецьких полководців здобув велику славу. Греція не вирізнялася особливими природними умовами. Вона не відігравала значної політичної ролі у світі. Проте саме тут народилися видатні поети, скульптори, філософи, які заклали фундамент духовної культури людства.
Важко уявити, якою була б сучасна західна цивілізація, якби її витоки не сягали величного світу античності. Слово “античний” у перекладі з латини означає “стародавній”, проте вживають його тільки щодо двох культур минулого – давньогрецької та давньоримської. Саме ці культури здебільшого визначили дух і обличчя Європи. За доби Відродження в Європі увійшло в моду колекціонування старожитностей, їх називали “антиками”. Пізніше у Франції виникло поняття “античність” на позначення всіх ранніх форм мистецтва.
Історія античного світу охоплює тринадцять століть – від виникнення перших давньогрецьких держав (VIII ст. до н. е.) до падіння Західної Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (V ст. н. е.). За цей час на його території було створено одну з найрозвинутіших цивілізацій давнини, що уславилася великими здобутками в галузі державотворення, юриспруденції, воєнної справи, науки, мистецтва, літератури. Золотими літерами в пам’яті людства закарбовані імена видатних творців античної культури – філософів, математиків,
Істориків, художників, поетів. Протягом багатьох століть праці античних учених вважали найавторитетнішими джерелами знань, а пам’ятки античної архітектури, скульптури й літератури – найвищими зразками для наслідування.
Учитель. Близько чотирьох тисяч років віддаляють нас від першопочатків дитинної людської цивілізації – Стародавньої Греції, або Еллади. Маленький, за нинішнім рахунком, народ Еллади створив мистецьку культуру, що стала золотим фондом світової, і з якої людство й дотепер черпає натхненні образи й моральні засади. Саме цей народ створив багатство літературних форм і жанрів, що під грецькими назвами стали взірцем всієї європейської літератури 9 трагедія, комедія, лірика, епос), а також заклав основу для більшості наукових дисциплін ( філософії, філології, математики, природознавства, музики, медицини).
Чи не тому здавна вважали високоосвіченою ту людину, що володіла знаннями про античний світ та його культуру? Саме в глибинах формування давньогрецької суспільності вироблялися закони людської моралі та правила стосунків між людьми, викристалізовувалися думки про загальнолюдські цінності. Давні греки першими порушили соціально-політичні й морально-психологічні питання, що й досі стоять на порядку денному людських спільнот. Зазнавши численних втрат від воєн, вони засуджували війну й славили мир, шукаючи шляхи розумного розв’язання воєнних конфліктів. Пройшовши у своєму історичному розвитку всі етапи суспільних формацій, давні греки першими визначили цінність людини як особистості та засудили рабство й експлуатацію людини людиною. Людина для давніх греків – вінець творіння, еталон прекрасного. Поєднання фізичного і духовного начал. Людські почуття – кохання, вірність, зрада, дружба, ненависть, душевні страждання – все це знайшло місце і в міфології, і в літературі давніх греків. А понад усе – людський розум, його неосяжність! (Пригадайте, найціннішим подарунком Прометея людям була саме іскра розуму, “вогонь Прометея” є контекстуальним синонімом поняття розумом.) Саме розум став рушієм земної цивілізації. Таким чином. Греки на чільне місце поставили людину.
Що спонукало давніх греків шукати місце людини в довколишньому світі і що сприяло цим пошукам? Гадається, передусім – умови життя. Територія Давньої Греції була гористою, з малородючими грунтами, що не сприяло розвитку хліборобства. Греки здебільшого займалися вирощуванням олив, винограду та розведенням кіз і овець. Зате в надрах землі крилося безліч корисних копалин – золото, срібло, мармур, що їх потребували сусідні країни. Склалися просто блискучі умови для розвитку торгівлі – вивільнені від хліборобської праці руки, а найголовніше – вихід до морських шляхів, його мала кожна історична область і відповідно кожне плем’я. Та не лише торгівля й колонізація стали рушіями давніх греків. Менталітету цього давнього народу був притаманний дух пізнання нового, допитливість, цікавість до усього, що їх оточувало, до незнайомих світів – країн, народів, географічних територій. Греки вміли побачити цікаве, незнане і зберегти свої враження в оповідях та піснях.
Особливість історичного розвитку Давньої Греції було її заселення спорідненими племенами. Єднання цих племен відбулося на основі створення і сповідування єдиної для всіх племен олімпійської релігії, а зрештою, спільної еллінської культури, однією з ланок якої була міфологічна та літературна творчість. Взаємозв’язок між літературою та суспільним розвитком Давньої Греції був надзвичайно тісним, і саме він визначив головні віхи розвитку давньогрецької літератури.
Опрацювання поняття античність, з’ясування особливостей давньогрецької культури.
Античність – це узагальнена назва історико-культурної доби, двох народів Середземномор’я – давніх греків та давніх римлян. Існувала ця доба з І тис. до н. е. до V ст. н. е.
Людина посідає центральне місце у творах античного мистецтва. Особистість була для давніх греків носієм розуму і гармонії. Вони утверджували її цінність, вірили у великі можливості. В античний період існувало таке поняття, як “калагатія”, що в перекладі означає “прекрасний і добрий”. Фізична краса у Греції тісно пов’язувалася з духовною досконалістю та красою. Таким був ідеал людини – громадянина античності. Характерно, що учасники Олімпійських ігор повинні були мати бездоганну репутацію у фізичному і моральному плані. Давні елліни уявляли світ як поєднання природних, історичних, соціальних, стихійних, божественних сил. Доля людини залежала від волі богів. Але людина не була безвольною. Вона мала певну моральну позицію щодо ударів долі. Елліни боялися смерті, але ще більше вони боялися негероїчного, бездуховного, негармонійного буття. Тому герої віддають перевагу віку короткому, але звитяжному. Греки любили життя в усіх його проявах. Вони вміли кохати, дружити, радіти життєвим благам і, водночас, уміли захищати свій народ, свободу. Давні греки намагалися надати життю високого, героїчного і світлого змісту, а це могли зробити лише духовно й фізично розвинені люди.
Етапи розвитку античної літератури
Архаїчний, або дописемний період, який охоплює ряд століть усної народної творчості, закінчується у першій третині І тисячоліття до н. е., завершується творами Гомера “Іліада” та “Одіссея” (VІII-VII ст. до н. е.).
Класичний період, який збігається зі становленням і розквітом грецького класичного рабовласництва (VII-V ст. до н. е.). Характеризується розквітом ліричної поезії (Тіртей, Алкей, Сапфо, Анакреонт, Алкман та ін.), жанру байки (Езоп). Розвиваються драматургія: трагедія (Есхіл, Софокл, Еврипід), комедія (Аристофан); прозові твори: історіографія (Геродот, Фукідід, Ксенофонт); філософські роздуми (Демокрит, Сократ, Платон, Аристотель); красномовство (Демосфен). Ні прозового епосу – роману, ні прозової драми в класичну епоху не існувало.
Елліністичний період – це етап Середземномор’я з часу походів Олександра Македонського (334-323 рр. до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 р. до н. е. підпорядкуванням Єгипту.
Еллінізм – поширення впливу грецької культури на країни Малої Азії Близького Сходу і Північної Африки.
У грецькій літературі відбувається процес кардинального оновлення жанрів, тематики і стилістики, зокрема виникає жанр прозового роману. Елліністичний етап представлений лірикою (Каллімах, Феокріт, Аиоллоній) та побутовою комедією (Менандр).
До цього періоду античної літератури належить і римська література, тому його частину називають елліністично-римським періодом.
Римський період (III ст. до н. е. – III ст. н. е.). Греція стає однією з провінцій Римської імперії. Римська література спочатку зростає на зразках грецької і зазнає П впливу.
Майже всі європейські літературні жанри: епос, елегія, ода, гімн, ідилія, трагедія, комедія і багато інших – зародилися і сформувалися в античну добу і живуть донині. Світова література отримала неоціненний спадок: зразки довершених художніх творів в усіх жанрах, які для нових європейських літератур стали справжньою школою і еталоном майстерності. Французький письменник XVII ст., ревний шанувальник античної класики Жан де Лабрюйер зазначав: “Щоб досягти досконалості в словесності і – хоча це дуже важко – перевершити стародавніх, треба почати з наслідування їм”. Нові європейські літератури пройшли цей шлях.
У І столітті до н. е., коли Рим у результаті завоювань перетворився на величезну імперію і Греція увійшла до її складу, сталося те, що не раз бувало в історії: переможці на полі бою опинилися під впливом переможених у багатьох галузях культури. Римлянин учився в елліна, римська поезія засвоювала уроки грецької. Видатний римський поет Горацій писав: Греція, скорена воїном диким, його ж підкорила, Лацій1 суворий зріднила з мистецтвом. Виник тісний зв’язок грецької літератури з римською, яка почала розвиватись як друга антична література (вона зародилася в III столітті до н. е.). “Золотим віком” римської літератури став період з І століття до н. е. по І століття н. е., коли вона плідно взаємодіяла з грецькою літературою.
Антична література й культура відродилися в Італії у XIV столітті, давши назву одному з найвищих злетів людського духу й розуму – добі Відродження (Ренесансу), й охопила до початку XVII століття всі країни Західної Європи. Світлі ідеали античності: людина як міра всього, її духовна й фізична краса, особиста свобода й гідність – стали надбанням європейських культур. Духовну красу людини, вірність у коханні оспівували Данте і Петрарка, людську гідність і свободу відстоював Дон Кіхот, Ромео і Джульєтта боролися за право вибору в коханні…
У XVIII столітті увага до творів давньогрецьких авторів знову посилюється. Різними мовами перекладаються Гомерові епічні поеми, вірші інших поетів, античні трагедії і комедії, запроваджується в історії країн Східного вивчення давньогрецької й латинської мов у школах. Осторонь цих процесів не залишились і східнослов’янські літератури, які були тісно пов’язані з історією і культурою Візантії. До сюжетів і образів античної літератури зверталися Григорій Сковорода, Василь Жуковський, Іван Котляревський, Олександр Пушкін, Тарас Шевченко, Леся Українка.
II. Рефлексія.
– Визначити, яке значення мала антична література.
· Відкрила для людства невмирущі етичні цінності (Людяність, милосердя, готовність до самопожертви, мужність і незламність у боротьбі)
· Греки першими визначили цінність людини як особистості, засудили експлуатацію людини людиною, рабство, війну і славили мир.
· Були закладені основи для більшості наукових дисциплін (філософії, філології, природознавства, медицини, музики).
· Виробила жанри, які згодом засвоїли молоді європейські культури: Епос, драма, трагедія, комедія, лірика, ода, повість, байка.
· Виробила систему поетичних образів, фігур, тропів.
· Слугувала зразком для наслідування, особливо в епоху Відродження і класицизму.
· У лоні давньогрецької культури виник європейський театр.
· Образи та сюжети античності – невичерпне джерело натхнення для художників усіх часів. Вони надихали Шекспіра, Шіллера, Моцарта, Байрона, Пушкіна, Ахматову, Шевченка, Лесю Українку, Ліну Костенко.
Гра “Істинне – хибне”
1. “Античний” в перекладі означає “стародавній”. (“+”)
2. До античної літератури входять всі літератури стародавніх країн. (“-” )
3. Початок античної літератури припадає на добу розкладу рабовласницького ладу. (“-” )
4. Основою античної літератури є міфи давніх народів. (“+”)
5. Давні греки цінували в людині духовну і фізичну досконалість. (“+”)
6. Саме в епоху античності в літературі були вироблені трагедія, комедія, роман, ода та інші літературні жанри. (“+”)
7. Парфенон – творіння стародавніх римлян. (“-“)
8. Культура античності застаріла і не викликала інтересу в подальші епохи. (“-“)
Методичний коментар: учні в зошитах ставлять знак “+”, якщо твердження, на їхню думку, вірне, якщо твердження хибне – “-“
III. Домашнє завдання.
Опрацювати конспект, прочитати С. 37-41, міфи “Троя”, “Облога Трої”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)