Особливості розвитку та характеристика американського романтизму – Романтична література Великобританії та США

В історії американської літератури романтизм відіграв особливу роль – роль первістка національних художніх традицій, відкрив новий етап літературного розвитку. У США романтизм охопив усе дев’ятнадцяте століття. Як єдина національна література белетристика Америки склалась у 20-30-ті роки ХІХ століття і тривала до закінчення Громадянської війни між Північчю і Півднем (1861-1865).

Розвитку романтизму сприяли такі вагомі події, як: війна за незалежність (1775-1783), яка була одночасно і буржуазною революцією вісімнадцятого століття і привела до утворення США; війна Америки за незалежність (1812-1814), яка зумовила визволення від британського панування, коли розпочався рух за відміну рабства – аболіціонізм (що означає Скасувати закон); війна між Північчю і Півднем (1861-1865), що тривала через суперечності між промисловою Північчю і плантаторським Півднем. Таким чином, у літературі американського романтизму розвивалося два напрямки – аболіціоністський (Лонгфелло, Бічер-Стоу) і “плантаторська традиція” (Вільям Сіммс писав у сентиментальному стилі про життя чорних рабів на плантаціях). Для американської літератури було характерним явище регіоналізму, коли певні регіони країни мали й особливі літературні традиції. Такими літературними регіонами були Нова Англія (південно-східні штати), середні штати і Південь.

Романтичну літературу Нової Англії представляли такі письменники, як Гортон, Емерсон, Торо, Брайент та інші. Вони понад усе прагнули осмислити з філософської точки зору американський досвід, аналізували національне минуле. Вони також підтримували сильну традицію морально-філософської прози, яка мала коріння у пуританському минулому Америки.

Середні штати презентували такі автори, як Ірвінг, Купер, Голдінг, пізніше Мелівіл. Їх творчість мала більш етнічне та релігійне розмаїття. Вони здебільшого торкалися проблеми пошуків національного героя, виявляли інтерес до соціальної тематики, прагнули зрозуміти історичні уроки та зіставити і порівняти минуле із сьогоденням.

Південь був представлений Едгаром По, творчість якого проте виходила далеко за рамки регіональної літератури. Письменники Кеннеді і Сіммс прославляли “південну демократію” та її “здобутки” і часто критикували капіталізм в Америці.

Серед особливостей розвитку американської літератури необхідно назвати такі: по-перше, американська література мала більш тісний зв’язок із Просвітництвом, ніж література європейська, тому що американські романтики продовжили боротьбу просвітників за демократію. По-друге, культура Сполучених Штатів формувалася на підставі різних джерел – національного фольклору, культури європейських країн, насамперед Англії. В американських романтиків не було старовинних фортець, пам’яток старовини, давніх легенд. Поступово у творах Ірвінга, Купера, Лонгфелло, Гортона, Мелвілла й Торо романтичного колориту набувають краєвиди Америки (прерії, каньйони, ущелини, індіанці), елементи її історії і культури. По-третє, молода країна почала розуміти власну унікальність – тому романтизм сприяв утвердженню американської культури як оригінальної, найбільша заслуга в цьому була Ірвінга і Купера. Ці письменники вірили у величезні можливості США, у їх творчості завжди підкреслювалася віра у “американську мрію” – у справедливе, демократичне, щасливе суспільство рівних можливостей. Проте згодом ця мрія перетворилася на гонитву за матеріальним успіхом, а кумиром мільйонів стали гроші.

Улюбленим героєм американської літератури став сильний, вольовий білий чоловік-одинак, іноді добрий і шляхетний, іноді – жорстокий і безжалісний – залежно від обставин. У творах американських романтиків переважали мотиви подорожей, пригод, була широко представлена історична тематика, відображення природи і народних звичаїв. Серед головних була індіанська тема. Образ шляхетного дикуна – індіанця був одним із улюблених у книгах Ірвінга і Купера, Торо і Лонгфелло. Подорожуючи зі своїми героями-ковбоями безкраїми преріями, із моряками – океанами, письменники особливу увагу приділяли почуттям героїв та їх ролі у досягненні поставленої мети. Романтики тяжіли до символіки, алегоричності, дидактизму.

Умови життя американців, гонитва за успіхом і прагнення фінансового злету породили відоме гасло “час – це гроші”. Тому й письменники мимоволі підлаштовувалися до швидкого ритму, наслідком чого став жанр короткого оповідання. Такий твір можна було надрукувати в популярній газеті та отримати гонорар – заробіток. Коротке оповідання представлене у різних жанрових нюансах – фантастичне, детективне, філософське, алегоричне, психологічне тощо. Саме жанр короткого оповідання набув величезного поширення і став національним американським жанром.

Крім оповідання, були популярними епічні поеми (Г. Логфелло “Пісня про Гайавату”), романи історичні, пригодницькі, морські, соціально-утопічні, сатирично-алегоричні (Д-Ф. Купер). У становленні американського романтизму простежуються два етапи: Ранній романтизм (30-ті роки), представниками якого є В. Ірвінг, Д.-Ф. Купер, У. Брайент, Д. Кеннеді та інші. Другий етап – Пізній романтизм (40-ві-60-ті роки XIX), представлений іменами Н. Гортона, Е. По, Г. Мелвілла, Г. Лонгфелло, У.-Г. Сіммса, Г. Бічер-Стоу, У. Уїтмена та інших.

Із появою творчості Ірвінга і Купера американська література одержала світове визнання, тому що, описуючи процес освоєння континенту, війни з індіанцями, боротьбу за національну незалежність, автори використовували американський фольклор, легенди і перекази індіанців, негритянської частини суспільства.

Вашінгтон Ірвінг (1783-1859) писав вірші, гуморески, театральні есе, сатиричні замальовки із життя ньюйоркців. Видавав сатиричний альманах “Сальмагунді”. Письменник був автором сатиричного твору “Історія Нью-Йорка від створення світу до кінця голландської династії” – імпровізованого огляду влади, політики міста. У творі автор поділяв американців на дві категорії, на дві історичні нації. Перша – відважна порода лісорубів, китобійців, рибалок першої хвилі переселенців, які мужньо витримували всі випробування нової, часто ворожої землі. Друга категорія прийшла вслід за ними – це була, як говорить автор, “банда довгоногих, худорлявих мазуриків…, які твердо вирішили облаштовувати країну незалежно від бажання її первісних власників”. Про книгу прихильно відгукнулися Байрон і Скотт. Під час англо-американської війни 1812-1814 рр. Ірвінг писав біографії морських воєначальників. Сімнадцять років він прожив у Європі. Йому належать такі збірки: “Книга ескізів”, “Брейсбрідж Хол”, “Оповідання

Мандрівника” та ін. Ірвінг написав також біографію Колумба, книги “Хронікові підкорення Гренади”, “Подорож у прерії”, “Пригоди капітана Бонвіля”. У кінці життя він написав п’ятитомну працю “Життя Вашингтона”. Значення творчості Ірвінга полягало в тому, що він був першим американським романтиком, який вважав своїм завданням осмислити національну історію, писати твори на основі американського фольклору, психології, національних характерів.

Джеймс Фенімор Купер (1789-1851) був чудовим сім’янином, займався сільськогосподарськими і суспільно – політичними проблемами. Для своїх доньок він написав традиційний роман звичаїв “Обережність”, інший роман “Шпигун” грунтувався на місцевих переказах. Переїхавши у Нью-Йорк, Купер став лідером письменників, які виступали за національну своєрідність американської літератури. Купера називають американським Вальтером Скоттом, бо він залишив велику творчу спадщину – тридцять три романи, декілька томів публіцистики і подорожніх нотаток, памфлетів, історичних розвідок. Саме він заклав основи американського романтизму. Купер писав історичні романи (“Шпигун”, “Браво”, “Два адмірали” та ін.), морські романи (“Червоний корсар”, “Лоцман”, “Пірат” та ін.), сімейні хроніки (“Чортів палець”, “Землемір”, “Червоношкірі” та ін.), романи-памфлети (“Монікіни”), публіцистичні романи (“Додому”, “Вдома”). Купер першим в американській літературі створив пенталогію, трилогію, дилогію. Основним його твором вважається пенталогія про Шкіряну Панчоху (цикл романів про індіанців) – “Піонери”, “Останній із могікан”, “Прерія”, “Слідопит”, “Звіробій”. Ці романи розповідають про колонізацію, а одним із головних героїв у них є дика природа, стихія, яка випробовує людину. Пенталогія розповідає про героя-мисливця, який дружив з індіанцями і прожив серед недоторканних лісів усе життя, а на старість став жертвою “нової Америки”, для якої колись прокладав шляхи. Купер став першим американським письменником, ім’я якого стало відоме світові. Вважається, що саме він відкрив європейцям Америку.

Американський романтизм другого періоду відзначився посиленням філософської глибини, дослідженням універсальних проблем війни і миру, людини і природи на національному грунті. Більшість письменників, представників пізнього романтизму, були незадоволені існуванням рабства, хижацьким розграбуванням природних багатств, знищенням корінних мешканців американського континенту – індіанців, економічною кризою. Тому в їх творчості переважали драматичні мотиви, відчуття недосконалості світу й людини (Гортон), настрої туги (По), свідомість трагізму людського буття (Мелвілл), з’явився герой із роздвоєною свідомістю, нездоровою психікою. Частина письменників зверталася до відображення містичного, надприродного.

Новим етапом у розвитку романтизму була творчість Едгара По (1809-1849), який став основоположником детективного жанру і наукової фантастики, класиком короткого оповідання. Він писав новели, детективні оповідання, поетичні твори, статті з питань мистецтва, нариси-характеристики американських письменників, наукову фантастику тощо. У новелах Едгар По тяжів до екзотики жахливого, його твори “Жабеня”, “Чорний кіт”, “Серце-викривач”, “Барило амонтильядо” – серед кращих “страшних оповідань” у світовій літературі. Його образи лякають неприродністю і буденністю, його герої перебувають в атмосфері жаху. Наприклад, у новелі “Маска червоної смерті” центральне місце займає естетизація смерті. Першовідкривачем детективного жанру По виступив у новелах “Убивство на вулиці Морг”, “Таємниця Марі Роже”, “Вкрадені листи” тощо. Їх об’єднує образ слідчого Дюпена. Згодом запропоновану Едгаром По модель інтелектуалізації і естетизації пошуку злочинців використовували інші майстри детективного жанру – Конан Дойл, Жорж Сіменон, Агата Крісті та інші.

Як поет-лірик По одним із перших прийняв канони “мистецтва для мистецтва” і прийшов до нового переконання, що душа поезії – виразність, а не зміст. Переважний мотив поезій По – смерть. Найвідоміші його поетичні твори – поема “Ворон”, вірші “Улялюм”, “Анабель Лі”, “Ельдорадо”, “Ленора”, “Дзвони” та інші. Творчість Едгара По зіграла важливу роль у становленні науково-фантастичного жанру. Його твори “Історія Артура Піма”, “Сходження в Мальстрім”, “Рукопис, якого було знайдено в пляшці”, “Історія з аеростатом” та інші вражають обгрунтованістю наукової бази, є певною мірою не так фантастичними, як пророчими. Наступниками По у цьому плані стали Герберт Уелс, Жюль Верн та інші.

Генрі Лонгфелло (1807-1882) був професором Гарвардського університету, активним учасником руху за скасування рабства, прихильником ненасильницьких шляхів досягнення справедливості. Чи не найвідоміший твір письменника – поема “Пісня про Гайавату” (1855), яка відкрила європейцям поетичне бачення Америки. Вона була створена на основі індіанського фольклору і була фактично першою спробою всебічно показати ментальність і духовний світ індіанців. Як і інші романтики, Лонгфелло сприймав індіанський фольклор як одне із джерел розвитку американської культури. Образ Гайавати історичний, він був вождем одного з племен у п’ятнадцятому столітті, і відповідно до легенд наділений надлюдськими якостями.

Унікальною постаттю в американському романтизмі був Герман Мелвілл (1819-1891), який використовував свій моряцький досвід під час роботи над художніми творами. Його ранні книги були про море. Так, в автобіографічному творі “Тайпі” він розповів про життя матроса на Маркізьких островах, а в “Ому” – про його пригоди на Таїті й Муреа, де місіонери й колоніальні чиновники викриваються як поневолювачі, грабіжники й розбещувачі наївних тубільців. Особливо творчими були 50-ті роки ХІХ століття, коли одна за одною виходили книги Мелвілла “Марді”, “Редберн”, “Білий бушлат”, “Мобі Дік, або Білий Кит”, “П’єр”, “Ізраїль Поттер”, “Шарлатан”, інші повісті й оповідання. Проте літературне безсмертя приніс письменникові “Мобі Дік” – складний, незвичайний у всіх сенсах роман-епопея з ознаками роману філософського, соціального, морського, фантастичного. Композиція його незвичайна, бо розповіді моряка-китобійця Ізмаїла чергуються із притчами, науковими роздумами, філософськими відступами, різними висловлюваннями про китів, інформацією про їх будову, особливості фізіології, тонкощами китобійного промислу тощо. А загалом це роман про людяність і про історичні долі американців. До читачів роман ішов досить важко, бо мало хто його відразу зрозумів і сприйняв. Хоча сюжет твору побудований як історія одного китобійного рейсу “Пеквода” в далекі простори Атлантичного і Тихого океанів, головним об’єктом авторової уваги лишається сучасна письменникові Америка. Доля китобійного судна “Пеквод” перебуває в руках власника корабля Білдеда, капітана Ахава і його старшого помічника Старбака, кожен з яких уособлює певну епоху в моральному розвитку країни. Головна тема твору – помста, здійсненню якої одержимий Ахав присвячує все: власне життя, життя всіх членів екіпажу корабля, який символізує собою Америку.

Мужньою жінкою, яка розпочала велику війну проти рабства була Гарріет Бічер-Стоу, авторка відомого роману “Хатина дядька Тома” (1852), який хоч і вважається дитячою книгою, але спонукав у свій час всіх чесних людей виступити проти жорстокої системи невільництва, яка зневажала всі закони моральності і людяності. У руслі аболюціоністського руху (за скасування рабства) виник специфічний жанр – “повість раба”, який набув популярності не лише у США, а й у Європі (Гюго, Меріме). У своїх романах “Хатина дядька Тома” і “Прокляте болото” авторка заперечує твердження рабовласників про відсутність у чорношкірих людей людських почуттів (начебто байдужість до власних дітей, родинних цінностей тощо), спростовує вигадки про інтелектуальну неповноцінність темношкірих народів. Проте Бічер-Стоу не ідеалізує рабів, адже серед них були й такі, які, догоджаючи білим господарям, нещадно ставилися до таких самих темношкірих, якими були самі. Звинувачена плантаторами у перебільшенні жахіть рабства, письменниця в 1853 році написала книгу “Ключ до хатини дядька Тома”, в якій умістила документальний матеріал на підтвердження страшної правди своїх творів.

Одним із найвідоміших поетів Америки ХІХ століття був Уолт Уїтмен (1819-1892). Написані білим віршем без розміру і рим, часто витримані в інтонаціях поетичного пророцтва, твори Уїтмена оспівували енергію життя, проголошували містичну віру в просту людину, схвалювали демократичні суспільні закони. Найвідомішою збіркою поета стала книга “Листя трави” (1857), до першого видання якої увійшло всього 12 віршів. У кожному наступному виданні (а було їх усього вісім) поет доповнював і переробляв зміст і наповнення, так що зрештою книга налічувала близько чотирьох сотень віршів і поем. Уїтмена називали пророком Демократії, бо він глибоко вірив у людське товариство. У поезії “Пісня про себе” він поєднав себе із усім людством.

Головою романтизму Нової Англії був визнаний філософ, есеїст і поет Р.-У. Емерсон, який свої лекції видавав у вигляді есе, найвідоміші з них увійшли до книги “Досвіди” (1841) і “Досвіди: Частина друга” (1850). У своїх есе “Природа” і “Американський учений” Емерсон критикував відсталість і формалізм у науці. Поетичні збірки Емерсона “Вірші” і “Травневий день і інші вірші” стали знаковими в американській ліриці.

Висновки. Романтизм у літературі Великобританії та Сполучених Штатів Америки став новим кроком як у розробленні нових тем і суспільних проблем ХІХ століття, так і в удосконаленні проникнення письменників у внутрішній світ особистості, яка вирізнялася з-поміж загальної маси людності життєвою енергією, бунтівними настроями, критичним ставлення до дійсності і видатними інтелектуальними та емоційними якостями. Література Англії дала світовій культурі глибокі національні ідеї єдності, втілені в історичному романі, тип бунтівного героя, здатного наодинці виступити проти аморальних суспільних законів, шанобливе ставлення до природи як джерела людської сили і натхнення, різке засудження фальшивих ідеалів, тираноборчі настрої. Література американських романтиків звернула увагу на національну унікальність не лише колоністів зі Старого Світу на новому континенті, а й корінних народів Америки – індіанців, висловивши захоплення мужністю і високими моральними якостями волелюбних народів, ставши на захист людських і громадянських прав індіанців, темношкірих невільників, завезених із Африканського континенту, різко засудивши рабство і вимагаючи скасувати це ганебне явище. Американські романтики удосконалили жанр короткого оповідання і новели, запропонували нові жанри детективних творів, творів жахливих та містичних, філософських і науково-фантастичних. Саме американські романтики звернулися до теми завоювання океанських просторів, протистояння сильної особистості природним стихіям і усвідомлення себе частиною природи й усього людства.

Список літератури

1. Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ – початку ХХ століття: навч. посібник / Г. Й. Давиденко, О. М. Чайка. – Київ: Центр навчальної літератури, 2007. – 400 с.

2. Дудченко М. М. Література Великобританії і США: навч. посібник / М. М. Дудченко. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2006. – 445 с.

3. Павличко С. Д. Байрон: нарис життя і творчості / С. Д. Павличко. – Київ: Дніпро, 1989. – 198 с.

4. Павличко С. Д. Зарубіжна література: Дослідження та критичні статті / С. Д. Павличко. – Київ: Основи, 2001. – 559 с.

Тести

1. До якої групи належали англійські поети Вордсворт, Кольрідж і Сауті – представники першого етапу розвитку романтизму:

А) “Озерна школа”;

Б) “Буря і натиск”;

В) “Молода Англія”;

Г) Лондонська школа?

2. Зачинателем якого жанру в європейській літературі був англійський письменник-романтик Вальтер Скотт:

А) пригодницького роману;

Б) історичного роману;

В) детективного роману;

Г) соціально-психологічного роману?

3. Хто з англійських письменників-романтиків походив зі старовинного шотландського роду, колекціонував старовинні рукописи й антикваріат:

А) Роберт Сауті;

Б) Вальтер Скотт;

В) Джорж Гордон Байрон;

Г) Віктор Гюго?

4. Якому поетові-романтикові належить поема про українського гетьмана “Мазепа”:

А) Байрону;

Б) Шеллі;

В) Скотту;

Г) Кітсу?

5. Який роман у віршах Байрона можна вважати його духовним заповітом і поетичною енциклопедією Європи кінця XVIII – початку ХІХ століття:

А) “Паломництво Чальд Гарольда”;

Б) “Мазепа”;

В) “Дон Жуан”;

Г) “Манфред”?

6. Кого із англійських поетів-романтиків відносять до так званої “міщанської школи поезії”:

А) Семюелі Кольріджа;

Б) Вільяма Блейка;

В) Джона Кітса;

Г) Персі Біші Шеллі?

7. Який прозовий жанр став національним американським жанром і набув в американській літературі великого поширення:

А) оповідання;

Б) роман;

В) повість;

Г) хроніка?

8. Кому належить відомий цикл романів про індіанців (про Шкіряну Панчоху):

А) Едгару По;

Б) Джеймсу Фенімору Куперу;

В) Генрі Лонгфелло;

Г) Герману Мелвілу?

9. Хто в американській літературі став основоположником детективного жанру і наукової фантастики:

А) Купер;

Б) Лонгфелло;

В) По;

Г) Ірвінг?

10. Який із названих творів належить Герману Мелвілу:

А) “Мобі Дік, або Білий Кит”;

Б) “Прерія”;

В) “Хатина дядька Тома”;

Г) “Листя трави”?

Практичне завдання до теми

Прочитайте поезію Генрі Лонгфелло “Псалом життю” у перекладі В. Мисика:

Не жалій, юначе віщий,

Що життя мине, як сон.

Сон душі – це смерть; є вищий

У житті твоїм закон.

Глянь у суть – і сам розсудиш,

Що не смерть йому вінець.

“Прах єси – і прахом будеш” –

Не про душу рік Творець.

Не для радості й печалі

Ми живем! Працюй весь час

Так, щоб кожен ранок далі

На дорозі бачив нас.

…………………………………………………

В життьовій щоденній січі

На арені світовій

Будь не трусом на узбіччі,

А бійцем, що рветься в бій.

…………………………………………………

Мудрий приклад в серце взявши,

Так свій шлях земний пройди,

Щоб на дюнах днів назавжди

Збереглись твої сліди.

…………………………………………………

Дайте відповідь на запитання:

– Які настрої й почуття передає поет?

– Яка головна думка твору?

Завдання для дискусій і обговорень

Англійський поет-романтик Джорж Гордон Байрон стверджував: “Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може”.

Дайте відповідь на запитання:

– Ви згодні з такою думкою? Чи може вона поєднуватись із ідеями космополітизму?

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає своєрідність англійського романтизму і зокрема поетів так званої “озерної школи”?

2. Яке значення для світової літератури має доробок англійського романтика Вальтера Скотта, у чому новаторство письменника?

3. Які естетичні й світоглядні риси має таке явище романтизму, як байронізм?

4. У чому полягають національні особливості американського романтизму?

5. Хто і чому став улюбленим літературним героєм романів письменника Фенімора Купера?

(1 votes, average: 5.00 out of 5)