Особливості розвитку літератури другої половини ХІХ – початку ХХ століття – Реалізм у світовій літературі
Друга половина ХІХ століття і початок ХХ століття – це був якісно новий етап культурного розвитку людства, час великих відкриттів, винаходів і великих криз, про що зазначали у своїх працях філософи А. Шопенгауер (“Світ як воля і уявлення”), Ф. Ніцше з його гаслом “Бог помер”, творець інтуїтивізму французький філософ А. Бергсон, австрійський психіатр і теоретик психоаналізу З. Фройд та інші.
В усіх сферах громадського життя зароджувався декаданс – не як напрям, метод чи стиль, а як певне світосприймання кінця століття – туги, втоми, меланхолії, занепаду, песимізму. Стала модною так звана “втеча в богему”. Крім терміна “декаданс” (занепад) у літературознавстві з’явилися терміни “модернізм” (сучасний) та “авангардизм” (передовий), особливого розділення між ними не було, а дехто навіть вважав їх синонімами. Проте на сьогодні є чимало досліджень із вичерпними характеристиками цих термінів і явищ, які вони позначають.
Одним із найважливіших літературних явищ другої половини ХІХ – початку ХХ століття став натуралізм (від французького – природність), який проявлявся і в інші епохи (бароко, пізньому Середньовіччі), хоча теоретичне його обгрунтування з’явилось значно пізніше. Великий вплив натуралізм справив у Франції на творчість Е. Золя, братів Гонкурів, у Бельгії – на творчість К. Лемоньє, у Німеччині – А. Хольца й Г. Гауптмана, в Ангілї – на Дж. Еліот, Дж. Гіссінга, у США – на Ф. Норріса, С. Крейна, Х. Гарленда та інших.
Риси натуралізму проявились і в творчості великих художників на межі століть Г. Ібсена, К. Гамсуна,
A. Стріндберга та інших. Велику роль у формуванні натуралізму відіграли досягнення в галузі природничих наук – біології, фізіології та ін., бо серед письменників були популярними праці
Ч. Дарвіна, К. Бернара, інших науковців, зокрема філософські праці французького вченого І. Тена, особливо його “Історія англійської літератури” та “Філософія мистецтва”.
Був поширеним також імпресіонізм (імпресія – враження), який походив із французького живопису і знайшов своє вираження у багатьох національних літературах. У французькій літературі це були П. Верлен, брати Гонкури, Ж.-К. Гюїсманс; в австрійській – Р. М. Рільке, Г. фон Гофмансталь, А. Шніцлер; в англійській – О. Уайльд, в українській – М. Коцюбинський, у російській – К. Бальмонт, B. Гаршин та інші. Літературному іспресіонізму були властиві уривчастість, фрагментарність оповіді “стенографування” приватного, конкретного, пильна увага до деталей, до нюансів, відтінків у явищах, предметах, почуттях, мальовничість у передачі кольорів, станів тощо. Художні принципи натуралізму й імпресіонізму згодом знайшли своє продовження у літературі “потоку свідомості” (Дж. Джойс, М. Пруст та інші).
Майже одночасно з імпресіонізмом, починаючи з другої половини ХІХ століття, розвивався символізм (один із перших його теоретиків – А. Рембо), який знайшов своє втілення у поезії П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме та інших. На естетику символізму вплинуло вчення Платона про світ ідей і світ речей, а також думки філософів А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Е. Гартмана, А. Бергсона. Об’єктивно символізм заперечував позитивізм і художньо видозмінював натуралізм. Головне завдання мистецтва символісти вбачали у вираженні думок, ідей і почуттів за допомогою символу – спеціального образу, який має багато значень. Одним із провісників символізму був Шарль Бодлер – автор книги віршів “Квіти зла” (1857). Символісти у французькій літературі – це П. Верлен, А. Рембо, Лотреамон та ін., у бельгійській – М. Матерлінк, Е. Верхарн, у норвезькій – Г. Ібсен, у німецькій – С. Георге, в українській – О. Олесь, М. Вороний, у російській – О. Блок, В. Брюсов, К. Бальмонт та інші.
На думку науковців, імпресіонізм і символізм генетично сходяться до романтизму. Ще більше з романтизмом пов’язаний неоромантизм, характерними рисами якого було несприйняття дійсності; сильна особистість, яка прагне піднімати до власного рівня своє оточення; максималізм і романтизація почуттів і пристрастей; пріоритет експресивного, виразного над описовим; звернення до фантастики, гротеску, екзотики та ін. Ці риси найповніше виявились у творчості Р. Стівенсона, Р. Кіплінга, Дж. Конрада, А. Конон-Дойля, Е. Л. Войнич, Дж. Лондона, А. Бірса, Лесі Українки та інших.
У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття набув нового розвитку і власне романтизм. Поділ на романтиків і неоромантиків досить умовний, вони зазнали впливу естетики імпресіонізму та символізму. На межі століть в англійський літературі проявився естетизм, основоположниками якого вважаються Дж. Рескін та У. Пейтер. Їх ідеї підтримував
О. Уайльд, який проголошував перевагу мистецтва над життям. Більшість письменників початку ХХ століття синтезували у своїх творах різні художні методи. У цей час виникли і різні абстракціоністські художні течії – експресіонізм, футуризм, кубізм, дадаїзм тощо.
Велике місце у реалістичні прозі кінця ХІХ – початку ХХ століття займають масштабні, монументальні полотна – “Жан – Крістоф” Р. Роллана, “Сучасна історія” А. Франса, “Ругон – Маккари” Е. Золя, “Сага про Форсайтів” і “Сучасна кмедія” Дж. Голсуорсі, “Будденброки” Т. Манна та інші. Вражає різноманіття романних форм: соціально-психологічний роман (Т. Манн, Г. де Мопассан, Р. Ролан), історичний роман (М. Твен, А. Франс), соціально-політичний роман (Дж. Лондон,
Т. Драйзер), науково-фантастичний роман і соціально-утопічний (Г. Уеллс, А. Франс), сатиричний роман (Г. Манн) тощо. Література цього періоду помітно політизувалась, а значення публіцистики відчутно зросло (Б. Шоу, Р. Роллан, Т. Манн, Г. Манн, Е. Золя та інші).
Великих успіхів досягла драматургія початку ХХ століття. Творчість Г. Ібсена, А. Стріндберга, Г. Гауптмана, Б. Шоу та інших була означена поняттям “нова драма”, тому що п’єси цих авторів розповідали про духовне боріння, містили філософську полеміку, актуальну соціально-моральну проблематику. У багатьох країнах на межі століть виникла так звана пролетарська література (М. Андерсен-Нексе в Англії, A. Барбюс у Франції, У. Морріс в Англії тощо).
Через історичні причини низка країн Центральної і Південно-Східної Європи, позбавлені державності і національної цілісності, дещо відставали в літературному розвитку (за винятком Польщі). Найвідомішими письменниками-реалістами Польщі були Е. Ожешко, М. Конопніцька, Г. Сенкевич, Б. Прус, С. Жеромський, B. Реймонт; у Чехії – Я. Неруда, А. Ірасек, С. Чех; у Болгарії – І. Вазов та інші.
Затвердженням реалізму характеризувався на початок ХХ століття літературний розвиток США, Бельгії, скандинавських країн. Зміцнилися позиції реалізму в літературах Іспанії й Італії, посилились його тенденції в літературах Сходу і Латинської Америки.
Висновки. Реалізм у літературі європейських країн зокрема і в світовій літературі дав найталановитішим письменникам другої половини ХІХ – початку ХХ століття широкі можливості для охоплення всієї повноти життя індивіда і суспільства у матеріальному і духовному вимірі на сторінках художніх творів. Саме завдяки досягненням реалістичної літератури читач мав можливість ознайомитись із актуальними проблемами свого часу, побачити вичерпний морально-психологічний і соціальний портрет сучасника, його внутрішній світ у контексті реалій побуту й історико-політичних процесів. Твори класичного реалізму у кожній національній літературі мали свою специфіку, фаворитні жанри і теми. Досягнення французького реалізму полягало у збільшенні масштабів епічного відображення дійсності, пильному дослідженні життя пересічної особистості, у прагненні через одиничне показати закономірність, через приватні долі – типові тенденції у моралі, етиці цілого суспільства. Національною особливістю літератури англійського реалізму була сатирично-викривальна спрямованість творів, їхня виховна нотка, утвердження краси і шляхетності високоморального персонажа, нескореного обставинами пихатого аристократичного середовища чи брутальними реаліями життя простолюду. Найбільшого розвитку і розмаїття сюжетів зазнав жанр роману, нового змісту й естетичного значення набув жанр новели.
Список літератури
1. Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ – початку ХХ століття: навч. посібник / Г. Й. Давиденко, О. М. Чайка. – Київ: Центр навчальної літератури, 2007. – 400 с.
2. Давиденко Г. Й. Історія новітньої зарубіжної літератури: навч. посібник / Г. Й. Давиденко, О. М. Чайка, Н. І. Гричаник, М. О. Кушнєрова. – Київ: Центр навчальної літератури, 2008. – 274 с.
3. Кузьменко В. І. Історія зарубіжної літератури ХХ ст.: навч. посібник / В. І. Кузьменко. – Київ: ВЦ “Академія”, 2010. – 496 с.
4. 60 знаменитых писателей: судьба и творчество. – Донецк: БАО, 2006. – 336 с.
5. Гражданская З. Г. От Шекспира до Шоу: Английские писатели XVI-XX вв. / З. Г. Гражданская. – Москва: Просвещение, 1992. – 191 с.
Тести
1. Під яким літературним псевдонімом писав свої твори Анрі Марі Бейль:
А) Меріме;
Б) Стендаль;
В) Вольтер;
Г) Бальзак?
2. Хто автор світових шедеврів у жанрі новели “Матео Фальконе” і “Кармен”:
А) Стендаль;
Б) Бальзак;
В) Меріме;
Г) Гюго?
3. Сюжет якого відомого роману Бальзак запозичив із арабської збірки “Тисяча і одна ніч”:
А) “Батько Горіо”;
Б) “Шагренева шкіра”;
В) “Фізіологія шлюбу”;
Г) “Євгенія Г ранде”?
4. Який найвідоміший роман Г. Флобера має підзаголовок “Провінційні звичаї”:
А) “Пані Боварі”;
Б) “Виховання почуттів”;
В) “Саламбо”;
Г) “Історія солдата”?
5. Хто із французьких письменників-реалістів вважається засновником так званої “психологічної новели”:
А) О. Бальзак;
Б) Гі де Мопассан;
В) Г. Флобер;
Г) П. Меріме?
6. Хто із англійських реалістів є автором роману “Домбі і син”:
А) Ч. Кінгслі;
Б) Ш. Бронте;
В) Ч. Діккенс;
Г) Д. Бентам?
7. Який із названих творів належить Вільяму Мейклісу Теккерею:
А) “Девід Коперфілд”;
Б) “Книга снобів”;
В) “Любий друг”;
Г) “Крихітка Дорріт”?
8. Який твір Шарлотти Бронте став найвідомішим:
А) “Джейн Ейр”;
Б) “Записки Жовтоплюша”;
В) “Крамниця старожитностей”;
Г) “Жінка у білому”?
9. Під яким літературним псевдонімом писала свої твори Мері Енн Еванс:
А) Жермена де Сталь;
Б) Жорж Санд;
В) Стендаль;
Г) Джорж Еліот?
10. Хто із теоретиків і лідерів символізму був автором поетичної збірки “Квіти зла”:
А) Шарль Бодлер;
Б) А. Рембо;
В) С. Малларме;
Г) Г. Ібсен?
Практичне завдання до теми
Прочитайте поезію французького символіста Поля Верлена у перекладі М. Драй-Хмари:
Великий, чорний сон
Мої склепляє вії,
Усім бажанням – скон!
Засніть, усі надії!
Вкриває очі мла,
І забуває совість,
Де грань добра і зла, –
Яка сумна ця повість!
Колиска я хибка,
Яку в порожній ніші
Гойда чиясь рука, –
Спокою, тиші, тиші!
Дайте відповідь на запитання:
– Яким настроєм пройнятий вірш?
– Що, по-вашому, стало причиною бажання спокою ліричним героєм?
Завдання для дискусій і обговорень
У новелі “Маттео Фальконе” французького письменника – реаліста Проспера Меріме описана родинна трагедія, коли батько страчує за зраду десятилітнього сина.
Прочитайте твір і дайте відповідь на запитання:
– Чи підтримуєте ви вчинок героя? Чи варте осуду його радикальне покарання хлопчика?
Запитання для самоконтролю
1. Які основні світоглядні та естетичні вимоги реалізму?
2. Які морально-етичні проблеми стали головними у творчості Оноре де Бальзака?
3. Чому Гі де Мопассана вважають засновником психологічної новели? Як це виявилось у його творчості?
4. Як у творах Чарльза Діккенса виявилися його переконання у можливості морального вдосконалення і виправлення суспільства засобами літератури?
5. Чому, на ваша думку, Гюстав Флобер символічно ототожнював себе із головною героїнею власного роману “Пані Боварі”?
(2 votes, average: 3.00 out of 5)