ПРО РОЗКВІТ РЕАЛІЗМУ В ЛІТЕРАТУРІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ – РОЗКРИВАЮЧИ ДІЙСНІСТЬ: РОЗКВІТ РЕАЛІЗМУ В ЛІТЕРАТУРІ ХІХ СТОЛІТТЯ
Життя його було коротким, але насиченим; у ньому було більше праць, ніж днів. Бальзак був одним з перших серед великих, одним із найкращих серед обранців.
Віктор Гюго, французький письменник
НАПОЛЕОН ФРАНЦУЗЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Ого вважали смішним і дивним, тому йому присвячували численні карикатури. Його переслідували кредитори й цькувала преса, тому він говорив: “Я наче загнана тварина”. Але його працездатність і жага до творчості, його нестримна фантазія й непідробна життєрадісність усупереч усім обставинам не змогли залишити байдужими навіть найзавзятіших його критиків. У його творах можна відшукати безліч невідповідностей, адже часом він не встигав навіть перечитати написане, але, незважаючи на це, сучасники назвали його “маршалом літератури”, а майже всі біографи порівнювали його з Наполеоном. Таким він був, таким залишився в пам’яті багатьох поколінь… Всесвітньо відомий французький письменник – Оноре де Бальзак.
“Головні події мого життя – мої твори”, – говорив про себе Бальзак. Він народився у французькому місті Турі 20 травня 1799 р. Первинне прізвище Бальса батько майбутнього письменника, за походженням селянин, вирішив змінити, розпочавши кар’єру чиновника. Так просте прізвище перетворилося на шляхетне Бальзак. А аристократичну частку “де” 1830 р. майбутній письменник додав уже сам, не маючи на це жодних правових підстав.
У неповні дев’ять років його віддали на навчання до Вандомського колежу. Це був навчальний заклад із майже монастирськими правилами. За ті шість років, які Бальзак прожив там, він жодного разу не був у своїй родині. Не дуже завзятого до навчання майбутнього письменника не раз закривали в карцері на цілий тиждень, били, а директор не втомлювався повторювати, що єдиною особливою рисою Оноре є те, що в нього немає нічого особливого. Для того щоб хоч якось відволіктися від принижень, Бальзак захопився читанням. І оскільки бібліотека в колежі була велика, читання стало його пристрастю. А в дванадцять років він уже сам почав писати. Його парта була постійно завалена паперами, і дуже швидко серед однокласників він завоював репутацію письменника.
Можливо, уже в колежі Бальзак вирішив, що стане літератором і підкорить увесь світ. Але родина сподівалася, що він піде шляхом батька і стане нотаріусом. Без особливого ентузіазму Бальзак вивчав право, але, спробувавши попрацювати в судейських конторах, рішуче відмовляється від цього наміру. Йому вдається вмовити батька, і вони укладають угоду: за два роки Оноре має або виявити свій письменницький хист, або зректися своїх літературних планів.
Бальзак починає працювати над формуванням своїх творчих принципів. Під впливом історичних романів відомого англійського письменника Вальтера Скотта 1819 р. він пише історичну драму “Кромвель”, яка, на жаль, не приносить йому довгоочікуваної слави. Коли Бальзак збирає родину, щоб прочитати свій шедевр, усі одностайно оголошують йому, що трагедія нікуди не годиться. “Кромвеля” читає й давній друг сім’ї, викладач ліцею. “Єдине, що я можу вам порадити, мій юний друже, – назавжди залиште думку про літературу”, – винесе він свій вердикт. Ці слова дадуть підстави батькові Бальзака більше ніколи фінансово не підтримувати сина.
Для того щоб знайти гроші й взятися за серйозну справу, Бальзак занурюється в ділове життя.
Еміль Деверов. Портрет Бальзака у 25-річному віці (1824)
Він здійснює невдалу спробу зайнятися видавничою справою, після якої все життя віддаватиме борги, які з роками лише зростатимуть.
У період з 1819 по 1824 р. під різними псевдонімами Бальзак видає декілька гостросюжетних романів, які не стали помітним явищем у літературному житті Франції. Але це не зупинило письменника, – він продовжує невтомно працювати. Зачинившися в одному зі своїх будинків, у яких він ховався від кредиторів, закривши штори, щоб не знати, чи день, чи ніч на вулиці, він пише сторінку за сторінкою…
Прорив у літературній кар’єрі Бальзака відбувається лише 1829 р. після публікації роману “Шуани, або Бретань 1799 року”. Це була перша книжка, яка вийшла під його власним ім’ям. Твір, присвячений Великій французькій революції, розповідав про контрреволюціонерів-партизанів.
Бальзак продовжує писати. Він працює по вісімнадцять – двадцять годин на добу. Дні змінювалися на ночі, ночі – на дні, від задумів він переходив до написання й навпаки. Дійсність, що його оточувала, надавала письменнику величезний матеріал для спостережень, роздумів і висновків, які він описував у своїх творах. Остаточно слава до Бальзака приходить з появою роману “Шагренева шкіра”, надрукованого 1831 р.
30-40-ті роки – період творчої зрілості письменника. З’являються такі його твори, як “Євгенія Гранде”, “Батько Горіо”, остаточна редакція повісті “Гобсек”, перша частина роману “Утрачені ілюзії” та інші. Письменник вважає, що кожний твір має не тільки стати історією життя однієї людини, а й розкривати проблеми багатьох. Він бере на себе завдання дослідити життя суспільства, стати істориком, який відображає філософію свого часу.
У ці ж роки до письменника приходить справжнє кохання. 1832 р. він отримує дивного листа з підписом “Іноземка”. Це польська поміщиця Евеліна Ганська, перебуваючи під враженням від творів письменника, вирішила висловити своє захоплення.
“Проза і поезія XIXот.” (карикатура на Бальзака й Ламартіна)
А за першим листом надійшов другий і третій… Таке листування тривало майже рік, поки жінка не запропонувала зустрітися у Швейцарії. Так вони познайомилися, потоваришували і з часом покохали одне одного. Проте об’єднати свої долі закохані змогли лише незадовго до смерті Бальзака.
Бальзак і Евеліна Ганська (сучасний колаж)
1842 р. в письменника виникає задум об’єднати в єдине ціле все, що вже було написане й ще буде. “Привітайте мене! Адже я тільки-но раптово виявився генієм”, – оголосив Бальзак, звернувшись до своєї сестри Лоре Сюрвіль. Він був у захваті від своєї ідеї об’єднати всі твори, створити єдиний спільний план і присвятити цьому своє життя.
Так виник задум “Людської комедії”. Коментуючи його, Бальзак формулює головне завдання своєї творчості: представити повний опис усіх вад і доброчинностей, усіляких пристрастей і суперечностей людського характеру.
Спільна назва для всіх творів виникла за аналогією з “Божественною комедією” Данте. Письменницька іронія, закладена в назві, підкреслює всю фальшивість норм сучасного суспільства.
Оноре де Бальзак (з дагеротипу LouisAuguste Bisson; 1842)
У своїх творах письменник особливу увагу приділяє предметному світу речей, що оточують героїв. На думку романіста, це допомагає розкрити психологію персонажів, адже за станом речей ми можемо багато що зрозуміти і про тих, кому вони належать.
Над циклом романів “Людська комедія”, що нараховує 98 творів, письменник працював до кінця свого життя.
“Наполеон французької літератури” помер у Парижі 18 серпня 1850 р. У “Промові на похоронах Бальзака” Віктор Гюго скаже: “Він досліджує душу, серце, мозок, безодню, яку носить кожний у собі”.
1. Поясніть, чому стаття про письменника має таку назву.
2. Що із прочитаного нарису життя та творчості Бальзака вразило, вас найбільше й чому?
3. Розкажіть, як сам письменник пояснював ідею об’єднати в одне ціле свої твори.
4. За допомогою рубрики “Українські стежини зарубіжної літератури” й інших додаткових джерел підготуйте мультимедійну презентацію або повідомлення на тему “Оноре де Бальзак і Україна”.
УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Село Верхівня Ружинського району Житомирської області відоме далеко за межами України. Увагу мешканців і гостей цієї місцевості привертає двоповерховий маєток з білими колонами, розташований у глибині старовинного парку. Колись цей будинок, як і вся Верхівня, належав польським поміщикам Ганським.
На меморіальній дошці біля входу в маєток написано: “У цьому будинку в1847-1850 рр. жив великий французький письменник Оноре де Бальзак”. З квітня 1959 р. тут діє музей Бальзака, експозиції якого розповідають про історію кохання Бальзака та Евеліни Ганської, а також про час перебування письменника в Україні.
Маєток Ганських у Верхівні (сучасна світлина)
“…Я побачив малийЛувр, грецьку святиню, позолочену призахідним сонцем”, – писав письменник, прибувши 1847 р. у Верхівню. Вдруге він приїхав до Верхівні у вересні 1848 р. й був там до кінця 1849 р. А під час третього візиту письменника закохані одружилися. Вінчання Бальзака й Ганської відбулося 14 березня 1850 р. в костьолі Святої Варвари міста Бердичева Житомирської області.
Свою версію історії кохання Бальзака й Евеліни Ганської виклав у романі “Помилка Оноре де Бальзака” український письменник Натан Рибак.
Крім Верхівні й Бердичева, у 1847, 1848 і 1850 рр. письменник відвідував Київ. Він був у захваті від цього міста, називав його “північним Римом” і навіть написав нарис “Лист про Київ”.
Є ще одне місце в Україні, яке підкорило серце Бальзака. Це селище Вишнівець Тернопільської області. Тут у маєтку князів Вишневецьких восени 1848 р., прямуючи до Верхівні, письменник пробув чотири дні.
Меморіальна дошка Бальзакові у Верхівні
МИСТЕЦЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ
Своє художнє бачення життя й творчості Оноре де Бальзака запропонував французький письменник Андре Моруа у творі “Прометей, або Життя Бальзака”.
Ця книга написана на основі величезного біографічного матеріалу й розкриває процеси створення образів “Людської комедії”, показує зв’язок конфліктів й епізодів епопеї з фактами життя самого Бальзака.
Порівняння з Прометеєм читачі твору Андре Моруа оцінюють по-різному. За однією з версій, Бальзак – це своєрідний викрадач божественного вогню, що вдихнув іскру життя у велику кількість персонажів, народжених його уявою. Прочитавши твір Андре Моруа, ви зможете зіставити його з відомими вам фактами життя і творчості Бальзака, а також запропонувати свою інтерпретацію назви цієї книжки.
У ТВОРЧІЙ МАЙСТЕРНІ ПИСЬМЕННИКА
ПРО ЦИКЛ РОМАНІВ “ЛЮДСЬКА КОМЕДІЯ”
До синтезу, до єдності задуму та його втілення Бальзак тяжів мало не із самого початку як історик суспільства і як художник. Уже перше видання “Сцен приватного життя” було задумане як цикл; а з 1831 р. зріють плани ще ширшої циклізації. У 1834-1836 рр. вони реалізуються у формі дванадцятитомного зібрання “Етюдів про звичаї XIX століття”. Але в ті ж роки виникла ідея видання значно ширшого, аніж те, яке Бальзак здійснював. Назва цього видання – “Соціальні етюди”. Нарешті, в 1840-1841 рр. (у двох листах до Ганської) визначилася остаточна назва праці, якій Бальзак, по суті, присвятив усе своє творче життя – “Людська комедія”. У знаменитій передмові до неї письменник виклав й обгрунтував структуру своєї гігантської епопеї: перша частина – “Етюди про звичаї”, друга – “Філософські етюди”, третя – “Аналітичні етюди”.
“Філософські етюди” не стали тим, чим хотів їх бачити автор; “Аналітичні етюди” (за винятком “Фізіології шлюбу”) написані не були. Отже, “Людська комедія” – це і справді передусім “Етюди про звичаї”. […]
“Етюди про звичаї” – це не тільки дивовижна енциклопедичність, а ще й безприкладна цілісність, органічна внутрішня взаємодія всього в них зібраного. “Кожна книжка автора, – писав про себе Бальзак, – усього лише розділ грандіозного роману про Суспільство”. Суспільство єдине, і вже саме це здатне об’єднати присвячену йому хроніку. […]
Сюжети окремих романів, повістей, оповідань, які складають “Людську комедію”, відходять на задній план, а на передній виходить нескінченний, як саме життя, рух – різноспрямований, хаотичний і водночас закономірний, рух, на шляху якого щось уривається і знову зчеплюється, рух, який відхиляється вбік, упирається в глухі кути і знову потрапляє в колію. […]
Бальзак постійно обмірковував свої книги, дбаючи насамперед про завершеність цілого. Він у цьому розумінні працював як учений, як історик. Але виступаючи в ролі творця, не менше, ніж на думку чи план, він покладався на саме життя, на його матеріал і на ті закони художності, які передбачають саморозвиток твору мистецтва. “Людська комедія” – плід такого саморозвитку. Це не применшує її величі, скоріше її примножує.
За Дмитром Затонським, українським літературознавцем
ДІЗНАЄМОСЬ ПРО ВИДАТНУ ОСОБИСТІСТЬ
Серед тих, хто стояв біля витоків розбудови шкільного курсу зарубіжної літератури, який з’явився в Україні одразу після набуття державою Незалежності, був відомий український учений-літературознавець Дмитро Володимирович ЗАТОНСЬКИЙ (1922-2009). Доктор філологічних наук, професор, академік Національної академії наук України, член Європейської академії наук і мистецтв (Австрія), автор 12 монографій та сотень статей, що видавалися майже всіма європейськими та навіть китайською мовами, Дмитро Затонський чимало зробив для становлення і розвитку шкільного предмета “Зарубіжна література”, зокрема брав участь у створенні підручників, хрестоматій, посібників для учителів та учнів.
Яскраві й грунтовні праці дослідника, присвячені творчості О. де Бальзака, Й.-В. Гете, В. Шекспіра, М. Сервантеса та ін., й сьогодні не втрачають своєї актуальності.
2005 року академікові Дмитру Затонському було присуджено найвищу нагороду Німеччини в гуманітарній царині – медаль Й.-В. Гете.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)